Спецпроект

Нові дискусії про Голодомор. Подарунок для Партії регіонів

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Тепер так не є. Ті ж, хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів

У час, коли Партія регіонів уже майже готова святкувати свою перемогу на місцевих виборах в Україні, два американські історики підготовили їй особливий подарунок. Мова йде про Тімоті Снайдера та Нормана Наймарка - професорів з Єйлу та Стендфорду.

Обидва щойно видали свої книжки, кожна з яких, на свій спосіб і своїми аргументами, показує і доводить, чому український голод 1932-1933 таки був геноцидом.

Обидві книжки не є про сам голод. Вони про серію малих і великих геноцидів у Східній Європі, зініційованих та зоркестрованих Сталіним і Гітлером. Не ставлю собі за мету передати головні тези цих книжок у короткому тексті. Обіцяю зробити це окремо за найближчої нагоди в Західній аналітичній групі.

Тим же, кому не терпиться дізнатися про головні аргументи, раджу прочитати рецензії на ці дві книжки у NYRB та The Economist - а також статтю Снайдера та його інтерв'ю на "Історичній правді".

Тут хочу тільки звернути увагу, що паралельна дискусія про український голод йде на H-Russia - Mass Murder or Massive Incompetence?; Andrea Graziosi; Robert Thurston; Roman Senkus.

Порівнюючи обидві книжки і дискусію на H-Russia, виразно видно, як радикально змінюється співвідношення між тими, хто вважає, що голод таки був геноцидом, і тими, хто це заперечує: вага і сила аргументів переміщується від других до перших.

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Кожен, хто порушував цю тему, автоматично вважався або українським націоналістом, або націоналістичним прибічником.

Тепер так не є. І Снайдер, і Наймарк є добре уконституйовані історики з елітних університетів, з солідним послужним науковим списком і широкою читацькою аудиторією. І, що головне, їх складно запідозрити у залежності від українських націоналістів.

Ті, ж хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів.

І, що цікаво: їхні аргументи дедалі більше залежні від російських джерел, при чому не академічних, а популярних інтернетних публікацій - досить подивитися, на що покликається авторка рецензії на H-Russia .

Іншими словами, недавні дискусії про голод дають надію на певну парадигмальну зміну щодо того, як Захід зачинає думати про Східну Європу. Це ще не сама зміна - але це вже її виразний початок.

Не знаю, коли подібна зміна зайде в Україну й чи матиме вона електоральні наслідки. Як правило, українці про все дізнаються з запізненням і переважно через російські мас-медіа. Не маю сумніву, однак, що рано чи пізно це таки станеться.

Тоді то й нашим регіоналам чи їхнім супутникам на зразок Солдатенка щораз важче буде пояснювати, чому вони вважають, що:
а) голод таки не був геноцидом;
б) чому їхня точка зору так підозріло близька до Кремлівської?!

Джерело: Zaxid.net

Вахтанг Кіпіані: Киримли - це татари з Криму

Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.