Кіностудія ім.Довженка як дзеркало русифікаторської політики в СРСР
Добре відомо, що вплив візуальної інформації на формування поведінки людини є значним. І тут цікаво дослідити, як була представлена українська мова в совєцькій кінематографії.
Мовна політика в СРСР часто стає темою мережевих дискусій. Ці дискусії, як відомо, є відображенням сучасної боротьби українського народу за свою національну, політичну та соціальну самобутність. Також зрозуміло, що центром такої самобутності є мова нашого народу. Не дивно, що саме мовна політика сучасної Української держави піддається шаленим атакам з боку як імперського, так і сталіністського крила теперішнього московського шовінізму.
Однією з тез - як правило, сталіністів - є догма про повне вирішення національної проблеми в СРСР та досягнення повної гармонії у взаєминах між народами совєцької імперії. Так, сталіністи доводять, що українці мали всі можливості для розвитку своєї культури і мови в УРСР. На підтвердження цієї тези вони люблять наводити статистику видавництва книжок українською мовою, зазначаючи при цьому, що зараз доля україномовної книжки значно менша.
Однак, добре відомо, що вплив візуальної інформації на формування поведінки людини значно більший. І тут цікаво дослідити, як була представлена українська мова в совєцькій кінематографії.
Зазначу, що значну частину свого життя я прожив за доби совка. Хоча це було динтство, юність та рання молодість, все ж я можу зробити деякі висновки про політику тої держави.
Ще в дитинстві мене дивувала майже повна відсутність україномовного кіно як на телеекрані, так і в кінотеатрах. Навіть в сільських клубах я бачив виключно російськомовне кіно. Я звертав на це увагу зокрема і тому, що офіційна доктрина відносно мовної політики постійно барабанила про рівноправність усіх мов. Мені було дивно, чому при цьому на кіноекрані чути майже винятково одну мову. Відверто кажучи, в вже в дитинстві мені це не подобалося, мені здавалося, що українська мова має право на більше в кінематографі. Однак офіційна політика Москви мала щодо цього своє уявлення.
Нещодавно мені до рук потрапила відносно повна фільмографія ст. ім. Довженка. за період від 1930 до 2008 року. Об'єктом мого аналізу стала мова фільмів цієї студії, які були зняті до 1991 року включно.
Для визначення мови фільму я робив пошук в інтернеті та дивився 5-7 хвилин цього фільму. Цього, як правило досить, аби визначити мову фільму. Щоправда, є певна проблема з визначенням, що вважати за україномовний фільм. Так, моє дослідження грубо виділило чотири групи фільмів.
Перша - найбільша, це фільми абсолютно російськомовні. Такі фільми видно відразу за тематикою, за режисером, за складом акторів.
Друга група фільмів - це фільми, де основною мовою є російська, а українська може епізодично звучати в окремих репліках. Або ж, українською можуть звучати якісь пісні. Цю групу я теж зарахував до російськомовного кіно.
Третя група - це фільми україномовні.
Фільми четвертої групи складає продукція, де українська і російська мови звучать приблизно однаково. Прикладом таких фільмів є стрічки за участю дуету Тарапуньки та Штепселя.
Таким чином, для статистичного аналізу я виділив три групи класифікації: російськомовне кіно, україномовне, двомовне. Мову певної кількості стрічок визначити не вдалося, бо в мережі не було відповідних відеоматеріалів. Здебільшого це фільми на українську тематику, але зараховувати їх в україномовні таких підстав не достатньо.
Отже, результати аналізу мови фільмів кіностудії ім. Довженка за 1930-1991 роки. Всього кількість проаналізованих стрічок склала 378 фільмів. З них російськомовних - 336 (88.89%), україномовних - 22 (5.82%), двомовних - 6 (1.59%). Мову 14 (3.70%) стрічок визначити не вдалося.
Фільми кіностудії ім.Довженка, які досліджувалися: російськомовні у графі "Код" позначаються цифрою 0, україномовні - 1, двомовні - 0,5.
 |
| Усього проаналізовано 378 фільмів |
Такі результати однозначно свідчать про русифікаторську політику. До цього варто додати, що всі інші кіностудії СРСР українського кіно не знімали. Можливо, якісь україномовні фільми знімала Одеська кіностудія, але вони не могли зробити погоди за визначенням.
Отож, зрозуміло, чому я в дитинстві бачив лише одиниці україномовних фільмів. Іноді доводилося чути зауваження: мовляв, фільми озвучувалися українською та російською мовами одночасно, і українські варіанти десь існують. Це не зовсім переконує, бо навряд російські актори знали українську мову достатньо, аби нею щось озвучувати.
До речі, про акторів. Перегляд стрічок продемонстрував сумну ситуацію, коли українські актори не мали змоги зніматися в кіно. На кіностудію ім. Довженка залюбки запрошували російських акторів, а українським відводили ролі другого плану, часто для створення певного комічного антуражу. Правда, це тема іншого дослідження. Також треба зазначити, що ніякого дубляжу іноземних фільмів на українську мову за доби СРСР не існувало, що також дискримінувало українського глядача.
Не секрет, що моє дослідження носить поверхневий характер і було б добре провести більш детальне вивчення мовної ситуації в кіно доби СРСР. Було б корисно продивитися усі фільми і чітко хронометрувати час звучання української та російської мов. Цікаво також побачити зв'язок мови з жанром картини, тривалістю, бюджетом, часами виходу на екрани, складом акторів тощо. Це все мета серьозної роботи, яка може потягнути на кандидатську дисертацію, і я цим, напевне, займатися не буду. Але зрозуміло, що такі детальні дослідження не змінять загальний висновок мого дослідження про русифікаторську політику кінематографу доби СРСР.
Джерело: ЖЖ dexteriuzs.livejournal.com
Дивіться також:
Забутий журнал "Кіно". Про розквіт українського кінематографу
1970: Тарапунька і Штепсель як зброя радянської пропаганди
Найпопулярніші фільми УРСР і решти Союзу (відео)
