Спецпроект

Як села перетворюються на місячний ландшафт. Аерофотозйомка Першої світової

На цих знімках вперше в історії генерали змогли побачити ворожі позиції у всіх деталях. А нам у річницю закінчення Першої світової ці фотки відкривають прямо-таки сейсмічні руйнації тієї війни - і теж у всіх деталях.

Знімати "з плеча" у відкритому літаку - справа нелегка
BBC

Зі здивуванням дізнався про службу аерофотозйомки у військах Першої Світової війни. Я чув, що знімали з дирижаблів, але не з маленьких двомісних біпланів.

Уявіть собі розмір якісної фотокамери у 1914 року. І уявіть крихкий літачок, всього лишень на 10 років новіший за той, що на ньому літали брати Райт. Один з пілотів сидить за штурвалом, інший висовує гігантську камеру за борт - на висоті 4-5 км.

Основним завданням було тримати обладнання "у фокусі", щоб із тремтячого літака робити якісні знімки. При цьому по тобі стріляють з землі, іноді ще й свої.

Смертність серед пілотів - відсотково - була вищою, ніж у піхотинців з окопів. Їм навіть парашутів не давали, бо вважалося, що тоді льотчик покидатиме машину при першій же нагоді замість того, щоб рятувати дорогий літальний апарат.

Британські аерофотографи зі своїм обладнанням. На вантажівці написано: "Photo section. Air Service"

Тим не менше, в таких важких умовах хлопці умудрилися наробити мільйони знімків, 500 тисяч досі можна знайти в різних європейських архівах.

Людяний момент - пілоти, які проводили аерофотозйомку в ті часи, літали без зброї, тільки з камерами. На почату війни, коли англійські і німецькі пілоти зустрічалися в повітрі, вони махали один одному на знак вітання. На жаль, це тривало недовго.

На цих знімках вперше в історії війни генерали змогли побачити ворожі позиції (а в умовах Першої світової це багатокілометрові лабіринти траншей) з досі небаченою деталізацією. А нам ці фотки відкривають прямо таки сейсмічні руйнації тієї війни - і теж із досі небаченою деталізацією.

Ось бельгійське село Пашендале - живописна місцина над болотами на північний схід від Іпру, у 1916-ому:

Звивиста дорога, кам'яна церква посередині, будиночки і пасовиська на меліорованих болотяних луках

А ось Пашендале в листопаді 1917, після Третьої битви за Іпр:

Впізнати місцину можна хіба що по залишках церкви, яку колом обходить дорога

Чого досягли англійці з союзниками, перетворивши миле сільце на кошмарний місячний ландшафт?

Реконструкцію наземних боїв під Пашендaле дивіться у розділі "Відео" 

Вони просунулися на 5 миль вперед, поклавши 140 тисяч людей - по трупу на кожні 5 сантиметрів.

Початок битви при Соммі. Ранок 1 липня 1916-го. Британці підривають міну, підведену під землею до німецьких позицій. Вона залишила кратер діаметром 70 і глибиною 21 метр. Фото ВВС

Через півроку німці повернули собі ці 5 миль, навіть без втрат.

А це вже Друга світова - аерофотозйомка німецької ракетної бази в Пенемюнде після нальоту союзницької авіації в 1944-ому

Джерело: The History Blog

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.