Спецпроект

Як села перетворюються на місячний ландшафт. Аерофотозйомка Першої світової

На цих знімках вперше в історії генерали змогли побачити ворожі позиції у всіх деталях. А нам у річницю закінчення Першої світової ці фотки відкривають прямо-таки сейсмічні руйнації тієї війни - і теж у всіх деталях.

Знімати "з плеча" у відкритому літаку - справа нелегка
BBC

Зі здивуванням дізнався про службу аерофотозйомки у військах Першої Світової війни. Я чув, що знімали з дирижаблів, але не з маленьких двомісних біпланів.

Уявіть собі розмір якісної фотокамери у 1914 року. І уявіть крихкий літачок, всього лишень на 10 років новіший за той, що на ньому літали брати Райт. Один з пілотів сидить за штурвалом, інший висовує гігантську камеру за борт - на висоті 4-5 км.

Основним завданням було тримати обладнання "у фокусі", щоб із тремтячого літака робити якісні знімки. При цьому по тобі стріляють з землі, іноді ще й свої.

Смертність серед пілотів - відсотково - була вищою, ніж у піхотинців з окопів. Їм навіть парашутів не давали, бо вважалося, що тоді льотчик покидатиме машину при першій же нагоді замість того, щоб рятувати дорогий літальний апарат.

Британські аерофотографи зі своїм обладнанням. На вантажівці написано: "Photo section. Air Service"

Тим не менше, в таких важких умовах хлопці умудрилися наробити мільйони знімків, 500 тисяч досі можна знайти в різних європейських архівах.

Людяний момент - пілоти, які проводили аерофотозйомку в ті часи, літали без зброї, тільки з камерами. На почату війни, коли англійські і німецькі пілоти зустрічалися в повітрі, вони махали один одному на знак вітання. На жаль, це тривало недовго.

На цих знімках вперше в історії війни генерали змогли побачити ворожі позиції (а в умовах Першої світової це багатокілометрові лабіринти траншей) з досі небаченою деталізацією. А нам ці фотки відкривають прямо таки сейсмічні руйнації тієї війни - і теж із досі небаченою деталізацією.

Ось бельгійське село Пашендале - живописна місцина над болотами на північний схід від Іпру, у 1916-ому:

Звивиста дорога, кам'яна церква посередині, будиночки і пасовиська на меліорованих болотяних луках

А ось Пашендале в листопаді 1917, після Третьої битви за Іпр:

Впізнати місцину можна хіба що по залишках церкви, яку колом обходить дорога

Чого досягли англійці з союзниками, перетворивши миле сільце на кошмарний місячний ландшафт?

Реконструкцію наземних боїв під Пашендaле дивіться у розділі "Відео" 

Вони просунулися на 5 миль вперед, поклавши 140 тисяч людей - по трупу на кожні 5 сантиметрів.

Початок битви при Соммі. Ранок 1 липня 1916-го. Британці підривають міну, підведену під землею до німецьких позицій. Вона залишила кратер діаметром 70 і глибиною 21 метр. Фото ВВС

Через півроку німці повернули собі ці 5 миль, навіть без втрат.

А це вже Друга світова - аерофотозйомка німецької ракетної бази в Пенемюнде після нальоту союзницької авіації в 1944-ому

Джерело: The History Blog

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.