Спецпроект

Перестрашені галичани

Львівські історики бояться розповідати про те, як у їхні музеї приходять люди в цивільному. Знаю, що галичани вміють махати кулаками у кухні перед рідними, а ось перед своїми начальниками нагадують кроликів перед удавом.

Вже не 1930-ті і не 1940-ві. Чого боятися?

Маю таке враження, що українці з материнським молоком вбирають у себе страх. Можливо, це вислід репресій, Голодомору, отого вічного страху бути знищеним чи відкинутим суспільством?

Ще рік тому мені видавалось, що страх у людських головах минув, але, на жаль, помилилась. Він лишень причаївся. З тотально перестрашеними людьми доводиться зустрічатись чи не щодня у роботі.

Депутат міськради Андрій Микуш під час зібрання щодо створення музею національно-визвольного руху заявив, що працівники СБУ прийшли в історичний музей і втрутились в експозицію, присвячену національно-визвольному рухові, зокрема дивізії СС «Галичина». Про це йому дорогою розповіла людина, яка працює над експозицією.

Я почала з’ясовувати, чи справді це так. Бо якщо СБУ уже цікавиться виставками, які готують у Львові науковці, то це не що інше як повернення у тоталітарний режим. Знайшла ту людину, яка спілкувалась з невідомими особами, що прийшли у музей.

Ми домовились про зустріч, але вона не відбулась.

У телефонній розмові цей чоловік попросив його не називати, уже заперечив, що приходили якісь працівники СБУ, що це, мовляв, були приватні особи, це його приватна справа і політик не мав права мене інформувати про цей факт.

Я лишень запитала: "Ви боїтесь говорити?" У відповідь почула: "Мені ще працювати там і доробляти експозицію, за яку ще не заплатили…"

Я розумію цю людину, як і усіх працівників музею, бо їм залежить на роботі. А знайти працю у Львові справа не з легких.

Знаю, що галичани вміють махати кулаками і лаяти усе, що діється довкола них, у кухні перед рідними, а ось перед своїми начальниками нагадують кроликів перед удавом.

Влада змінюється, а вони, страхопуди, підлаштовуються знову і знову. Однак чи має майбутнє перестрашена нація?

Страх руйнує людину, породжує гнів, злість, а це дорога в прірву. А якщо чогось боїшся у житті, то неодмінно втратиш.

Джерело: блог Галини Терещук

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.