Спецпроект

Перестрашені галичани

Львівські історики бояться розповідати про те, як у їхні музеї приходять люди в цивільному. Знаю, що галичани вміють махати кулаками у кухні перед рідними, а ось перед своїми начальниками нагадують кроликів перед удавом.

Вже не 1930-ті і не 1940-ві. Чого боятися?

Маю таке враження, що українці з материнським молоком вбирають у себе страх. Можливо, це вислід репресій, Голодомору, отого вічного страху бути знищеним чи відкинутим суспільством?

Ще рік тому мені видавалось, що страх у людських головах минув, але, на жаль, помилилась. Він лишень причаївся. З тотально перестрашеними людьми доводиться зустрічатись чи не щодня у роботі.

Депутат міськради Андрій Микуш під час зібрання щодо створення музею національно-визвольного руху заявив, що працівники СБУ прийшли в історичний музей і втрутились в експозицію, присвячену національно-визвольному рухові, зокрема дивізії СС «Галичина». Про це йому дорогою розповіла людина, яка працює над експозицією.

Я почала з’ясовувати, чи справді це так. Бо якщо СБУ уже цікавиться виставками, які готують у Львові науковці, то це не що інше як повернення у тоталітарний режим. Знайшла ту людину, яка спілкувалась з невідомими особами, що прийшли у музей.

Ми домовились про зустріч, але вона не відбулась.

У телефонній розмові цей чоловік попросив його не називати, уже заперечив, що приходили якісь працівники СБУ, що це, мовляв, були приватні особи, це його приватна справа і політик не мав права мене інформувати про цей факт.

Я лишень запитала: "Ви боїтесь говорити?" У відповідь почула: "Мені ще працювати там і доробляти експозицію, за яку ще не заплатили…"

Я розумію цю людину, як і усіх працівників музею, бо їм залежить на роботі. А знайти працю у Львові справа не з легких.

Знаю, що галичани вміють махати кулаками і лаяти усе, що діється довкола них, у кухні перед рідними, а ось перед своїми начальниками нагадують кроликів перед удавом.

Влада змінюється, а вони, страхопуди, підлаштовуються знову і знову. Однак чи має майбутнє перестрашена нація?

Страх руйнує людину, породжує гнів, злість, а це дорога в прірву. А якщо чогось боїшся у житті, то неодмінно втратиш.

Джерело: блог Галини Терещук

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.