Спецпроект

До колишніх політв'язнів, репресованих, небайдужих

Наукові співробітники Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» збирають документи і матеріали українського визвольного руху задля відкриття експозиції, що висвітлює період радянської окупації.

Ми сподіваємося, що у Вас чи у Ваших знайомих ще зберігаються фото, документи чи предмети побуту, які будуть особливо актуальними для музейної колекції та цікавими для відвідувачів. У музеї «Тюрма на Лонцького» є оптимальні можливості для зберігання зібраних матеріалів у фондосховищі й експонування в залах музею.
Також наукові працівники проводять у приміщенні музею запис спогадів учасників визвольного руху. Маємо надію, що наші зусилля сприятимуть збереженню національної спадщини та донесенню її до майбутнього покоління України.

У зв’язку з цим ми звертаємося до Вас з проханням повідомити нас про:

  • документи українського самвидаву, які зберігаються у Вас (самвидавні часописи й журнали, листування, статті, заяви, протести, вирізки з газет, спогади, архівні документи тощо) задля можливості їх копіювання та подальшого експонування.
  • речі побуту, фотоматеріали, проведені інтерв’ю, предмети рукоділля та інтелектуальної творчості того часу.
  • контакти осіб, які можуть мати такі матеріали й документи, а також осіб, спогади яких можна записати.
За Вашим бажанням усі надані музею матеріали можуть бути скопійовані й повернуті Вам.

Відповідь й наявні матеріали просимо надсилати на таку адресу:
Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», м. Львів, вул. С. Бандери, 1. Телефон: 8 (032) 243 04 46.  e-mail: lonckoho@gmail.com

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.