У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

У таборах страшно було. Розумієте, землянка, сходи. Вікна — то такий тонкий пасочок нагорі. Землянка довга, на двісті двадцять чоловік. Нари одні, нари другі. Я, як молодий хлопець, то все лягав на другі нари. Ні соломи, нічого не було, просто дошки, то навіть не дошки, а горбулі такі, з ґудзами, і на то лягаєш, жодної подушки. Холодно так, навколо шахти. Там пічка вроді горить, а барак довгий — і тепло майже не доходить. Лягаєш у валянках, шапку зав’язуєш і так лягаєш