Про одну із нетипових для 40-х років ХХ століття радянських кампаній із добровільного переселення населення, посеред постійних хвиль примусового виселення українців до Сибіру, яка розпочалася у вересні-жовтні 1949 року та суттєво зміцнила українське обличчя Сходу та Півдня України.

Рано-вранці 12 вересня 1968 року в Чернівцях в різних частинах міста було виявлено загалом 6 чи навіть 7 листівок «враждебно-ревизионистского содержания», присвячених подіям в Чехословаччині. Подія одразу стала предметом розслідування управління КГБ при Раді Міністрів УРСР по Чернівецькій області, які кинулися на пошуки зловмисника

Звільненим із концтаборів євреям наказали повертатися на батьківщину, до місця попереднього проживання. Перехід із таборів до Чернівців, коли ці "змучені голі скелети" були змушені пішки долати до 300-400 кілометрів, став першим, проте не останнім випробуванням для них. Коли вони дійшли до моста через Прут на вході в місто Чернівці, їх просто не впустили до міста. В результаті за декілька днів на вході в місто зібралося декілька тисяч змучених голодних людей, без жодних засобів до існування

23 вересня 1944 року повстанці в Путильському районі Чернівецької області із засідки ліквідували заступника начальника обласного НКҐБ та заступника начальника обласного НКВД, керівника обласної медичної служби НКВД, а також заступник начальника 2-го батальйону Внутрішніх Військ НКВД, який командував районним гарнізоном. Згодом через натиск повстанців районна радянська влада відступила із райцентру Путила у віддалене село Селятин, затрималася тут лише 5 днів, покинула район та через територію Румунії відступила до райцентру Сторожинець. Кілька місяців в районі панували повстанці.

До цього часу іноді можна почути, нібито ОУН та українські повстанці боролися за етнічно чисту Україну, намагалися винищити іноетнічне населення на українських етнографічних землях чи в районах етнічно змішаного населення, щоб змінити на користь українців національний склад таких районів та забезпечити їх входження до української держави. Такі висновки робляться із подій польсько-українського протистояння на Волині та в Галичині, що є неправдивими. Водночас діяльність повстанців на Буковині значною мірою вносить корективи, а іноді і прямо перекреслює такі висновки.

У ніч на 30 червня 1946 року щонайменше в 19-ти населених пунктах 7-х районів області та безпосередньо в місті Чернівці одночасно з’явилися листівки з нагоди 5-ї річниці проголошення Української Самостійної Соборної Держави. Такою потужною пропагандистською акцією повстанці черговий раз нагадали про себе та підкреслили споконвічне бажання Буковини входити до незалежної Української держави.

Своїх полеглих НКВД поховали з почестями, на центральному кладовищі Чернівців військовому цвинтарі, куди іноді і досі на День Перемоги та інші дні пов'язані із Другою світовою з помпою несуть квіти. На місці, де НКВД спалили та покинули тіла частини повстанців, які загинули в бою, місцеві мешканці спорудили могилу вже в роки незалежності

Привселюдні страти повстанців на початку 1945 року на території Чернівецької області та України загалом як спроба НКВД подолати опір населення радянським завойовникам. До історії ще одного радянського злочину

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села