Питання патріархату Української греко-католицької церкви – одне з найважливіших в її історії другої половини XX cт. Ця справа стосувалась не лише української діаспори і церковного духовенства, а й понтифіків, посадовців Римської курії та політиків різних держав.
Особливим чином це питання турбувало Москву, яка всіляко намагалась протидіяти спробам встановлення патріархального устрою УГКЦ

21 квітня 1981 року Андропов видає «совершенно секретне» розпорядження щодо протидії Ватикану, а вже 13 травня на площі святого Петра член турецького терористичного угрупування «Сірі вовки» Мехмет Алі Агжда стріляє у Папу Івана Павла II. Незважаючи на велику крововтрату, понтифік вижив. За однією з найпоширеніших версій,організація нападу здійснювалась болгарськими спецслужбами, які діяли за завданням КҐБ СРСР. Обставини нападу на Івана Павла II досі залишаються не з’ясованими.

У 1958 році пішов із життя Папа Пій XII, східна політика якого мала виражений антикомуністичний характер. Він обіймав Петровий престол у часи наймаcштабнішого збройного конфілкту в історії людства – Другої світової війни. Його наступником став Папа Іван XXIII, який був ініціатором проведення II Ватиканського Собору та вважався символом аджорнаменто (оновлення) Католицької церкви

У 1924 році ЦК РКП(б) приймає рішення звільнити з ув’язнення архієпископа Яна Цепляка, який на той час залишився єдиним римо-католицьким ієрархом в Радянському Союзі, та вислати його до Латвії. Одночасно із звільненням Цепляка, проходять масові арешти католицького духовенства. Шанси на відновлення католицької ієрархії в СРСР невеликі, однак не дивлячись на це, протягом 1925-1926 рр. Святий Престол продовжує вести переговори з радянською владою.