Десь улітку 1963 року, коли я перебував на лікуванні в Київському туберкульозному диспансері, що на Байковій горі, до мене завітав незвичайний гість — підліток-школяр, учень однієї з київських шкіл. Його цікавили різні питання української літератури та історії, а сам він виявився вельми обізнаним як на свій вік. Ми з ним довгенько говорили, і я дав йому почитати щось зі старих видань, які в мене були із собою

Сучасна здорова боротьба за національне відродження й расову рівність – це не примха історії, а неминучий поступ людства. На перешкоді цьому поступу стоять ті, хто, здобувши собі переваги, не жаліють зусиль для того, щоб не допустити до світового життя так звані неісторичні й плебейські народи, всіляко компрометуючи їх і не зупиняючись перед наклепами на їхні зусилля.