Нові цікаві знахідки, які дозволяють краще зрозуміти ставлення європейців до українського народу, феномену українського козацтва XVII-XVIII ст., а також і нашої держави, що постала у вогнищах війни. У ті часи в Європі актуальності набуває таке модерне явище як дисертації, які можна вважати вершиною діяльності представників тогочасної науки. Тезово публікуємо основні положення подібних європейських робіт про українську історію.

Нашу країну тоді так і називали: "Україна" - у німецькомовній праці вченого Франца Нуоффера.

29 березня 1933 року молодий валлійський журналіст Ґарет Джонс відкрив Світу страшну правду про Голодомор і злочини росіян проти українців. І тоді відбулось те, що бачимо і зараз: якщо болісна правда є настільки жахливою, кривавою, кричущою, вбивчою, то більшості легше відмовитись від її визнання і усвідомлення. Як тоді, так і зараз, більшість людей планети готові краще прийняти російську брехню, ніж надати оцінку злочинам росіян.

найменше, що мені раніше хотілось, - це хоч якось і колись бути частиною армії чи державного апарату. Все недовге життя я належав собі, був самозайнятим юристом, приватником, підприємцем, самостійником у всіх сенсах. Вільною людиною, мандрівником. Але дослідження історії, яким присвятив себе з 2014 року, підказували, що це неминуче.

Історик Костомаров у своєму дослідженні про Богдана Хмельницького побіжно згадав про те, що 2400 козаків у XVIІ столітті вирушили до Франції та брали участь у взятті Дюнкерка Великим Конде в 1646 році. Цей факт вплинув на Олександра Половцова, якого цікавило, як ці малоросійські козаки змогли такою великою кількістю піти до Франції, яким шляхом вони йшли і як повернулися на батьківщину. Половцов поїхав до Дюнкерка не для того, щоб досліджувати там архіви, знаючи, що він не знайде бажаного, а щоб подивитись, чи не знайде він там пам'яток того часу, які можуть пролити світло на це питання.