Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

З початком війни між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом Сержа Лифаря вчергове підозрювали усі - німці і французи, комуністи та емігранти. Для німців – ворог/русіш, для гестапо – ворог/єврей/русіш, а для деяких французів, для яких зовсім недавно був об’єктом поклоніння, з початком війни та окупації Парижу він став ненависним russe і більшовиком, а згодом - ненависним гестапістом...

Знімаючи фільм «Тарас. Повернення», я вистраждав його в прямому розумінні цього слова. І дуже хочу, щоб глядачі малі можливість побачити моїх войовничих вільних казахів, моїх Ускових, Натоньку, Катерину і те прагнення до волі, до свободи особистості, яку через весь фільм проносить Тарас Шевченко, перемагаючи смерть…