Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

У жовтні 1919 року керманичі УНР уперше за весь час революції організували привселюдну урочисту присягу на вірність українській республіці. Ця подія залишила слід у пам`яті багатьох учасників визвольних змагань, хоча й не змінила перебіг війни за українську державність.

Своїм існуванням українська держава на початку ХХ ст. значною мірою завдячувала власним збройним силам. Українській армії довелося упродовж кількох років відбивати натиск агресивних сусідів

"Сам полк. Коновалець дуже зручно проводив полкові, — згадував січовий старшина Вислоцький. — Мені і здається, що ніхто інший не був би в стані проводити так добре полкові в такій бурхливій добі, серед дуже бистро міняючогося калейдоскопу подій, в чужих, нам з ґрунту незрозумілих, обставинах та при ріжних політичних течіях в українській армії".

Павла Скоропадського можна назвати однією з найбільш суперечливих постатей в історії України – досі не стихають дискусії щодо оцінок його як політичного й державного діяча. Найбільш палкі суперечки точаться довкола грамоти П. Скоропадського про федерацію України з Росією.

"Бойовий дух червоних суттєво підірвали антибільшовицькі повстання, що спалахнули в цей час у Феодосії, Алушті та інших населених пунктах півострова. І якщо прихід німецького війська викликав серед частини повсталих дещо стриману реакцію, то українських вояків населення зустрічало з радістю і піднесенням. До лав запорожців долучалися татарські добровольці".

"Українці дуже відрізняються від російських делегатів. Вони значно менш революційно налаштовані, вони набагато більше цікавляться своєю батьківщиною і дуже мало – соціалізмом. Їх власне не цікавить Росія, а виключно Україна, і всі їхні прагнення направлені на те, щоб якомога швидше звільнити її".

Образ багатотисячної маси українських вояків, які в січні 1918 р. бажали захистити свою батьківщину від більшовиків, але натомість покірно розійшлися по домівках за наказом Центральної Ради – це створений сучасними публіцистами міф.

Відколи російський уряд наприкінці XVIII ст. ліквідував останні козацькі полки, Україна понад століття не мала власного війська. Лише початок української революції навесні 1917 р. створив можливості для відродження військової традиції на Великій Україні.

Заснування Центральної Ради фактично стало початком української революції ХХ ст. Але жоден з очільників національного руху – учасників тієї події – не залишив мемуарних свідчень про обставини створення Центральної Ради. Лише спогади менш відомих сучасників та поодинокі документи дозволяють пролити світло на історію заснування УЦР.

Коли восени 1917-го в Петрограді більшовики влаштували "Велику Жовтневу революцію", їхні українські колеги спробували зробити те ж саме. Але, на відміну від столиці Росії, повстання у Києві провалилося. Ось як це було.