Пам'ятник Миколі Щорсу не є пам'ятником історичному прототипу, а культовому образу червоноармійського командира, штучно створеному за прямої вказівки Сталіна, і перетвореному на ключову постать/кліше радянської пропаганди. Збереження цього пропагандистського символу означало б подальше культивування комуністичної міфології.

У розповіді про діяльність більшовицького режиму в Україні у нашому інформаційному просторі вагоме місце займають віктимні історичні міфи, які гіперболізують спроможності наших ворогів та кількісно перебільшують смерті українців, знецінюючи цим український спротив та реальні втрати. Загалом такі міфи підтримуються лише тими особами, хто насправді далекий від історичної науки. Однак у 2021 та 2022 роках пальму першості у намірах віктимізувати наше минуле шляхом вигадок та фальсифікацій перехопили деякі науковці зі справжніми ступенями докторів наук

«Мазепинці», «петлюрівці», «бандерівці»… Ці слова чув кожен українець, а про те, що введенням їх у вжиток російські шовіністи намагалися знецінити український національно-визвольний рух, постійно нагадують науковці та публіцисти. Тож коли і як виникли та як поширилися й еволюціонували пов’язані з прізвищем «Петлюра» терміни?

У дослідженні будь-якої проблеми з наукової точки зору завжди є перші. Їх називають застрільниками, зачинателями, першовідкривачами, піонерами, новаторами. У науковому висвітленні Голодомору таким повною мірою можна назвати агронома-економіста Степана Соснового. Саме його стаття «Правда про голод на Україні в 1932–1933 роках», що була вперше опублікована 8 листопада 1942 року в газеті «Нова Україна» в окупованому нацистами Харкові, стала тією працею, що відкрила шлях науковому осмисленню теми

"Формула Асаткіна" – це безумовна фальсифікація історичних фактів та першоджерел. Використання 7,1-мільйонної "формули Асаткіна" як аргумента у визначенні кількості втрат від Голодомору спотворює розповідь про наше минуле. Попри її демонстративну промовистість, використовувати цю "формулу" у розповіді про минуле не слід. Наполягання ж на ній, на мій погляд, варто оцінювати або як відвертий намір фальсифікації, або як безумовно принципову довіру до свідчень, здобутих у ході репресій

Як і сьогодні, пересічні люди 100 років тому вірили у ледь не чарівну силу керівних посад в країні. Промовистим прикладом, який яскраво характеризує віру у силу ухвалених постанов, стала ситуація з бензином. Коли навесні 1919-го виникла катастрофічна його нестача, то Раднарком УСРР спробував радикально і назавжди вирішити проблему палива для транспорту: "Раднаргоспу України запропонувати знайти горючий матеріал, який може замінити бензин, бензол і т. ін."

Під час визначення кордонів керівники радянської України завжди відштовхувалися від позиції українських національних урядів. Хоч УСРР і боролася з УНР та Гетьманатом, але всі контрольовані ними "нові території" вважала українськими, а тому "своїми".

Україна була не проти федерації, але, як зауважували її керманичі, не "російської", а "радянської", тобто такої, де УСРР та РСФРР були б рівноправними суб’єктами. Насправді СРСР було створено НЕ 30 грудня 1922 року.

Справжня дата утворення Союзу - НЕ 30 грудня 1922 року. Лише у 1930-х Сталін вичавив з історичної пам'яті свято, яке свідчило про його невдачі. Вживання назви СРСР українська сторона вважала незаконним, про що сповіщала Кремль в офіційних документах.

Чекіст, який арештував Попова, повідомляв: "Кидається в очі сильно розвинутий український націоналізм. Партійні товариші розмовляють українською мовою, знаючи водночас російську, тоді як я української не розумію".