Ми вступаємо в нове польсько-українське століття. Його форма залежатиме від нашої відповідальності, здатності деміфологізувати минуле та боротися з упередженнями, рішучості у візії майбутнього, а не пошуків обґрунтування для виховання комплексів, які своїм корінням сягають у минуле.

Хоча польській міліції вчиняти слідчі дії заборонялося, її працівники, часто "в парі" з підрозділами Червоної Армії, Внутрішніх військ НКВД і навіть винищувальних груп, активно долучалися до боротьби з українським визвольним рухом. Типовим "форматом" співпраці були так звані акції та ревізії. Міліціонери, задіяні в них, могли заарештовувати тих, хто вважався "політично неблагонадійним".

7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 р. в Росії прийшла до влади партія більшовиків. Тривалий час вожді називали свій прихід до влади переворотом. Однак через десять років з’явився термін "Велика Жовтнева соціалістична революція". З кожним новим ювілеєм це визначення обгортали різноманітні міфи. Відриваючи їх один за одним, мов капустяне листя, ми дійдемо до вельми непрезентабельного кочана.

У ніч на 8 січня 1919 року озброєний загін очолюваний Степаном Клочураком без жодних втрат роззброїв у Ясіні 620 солдатів угорського батальйону, підрозділ прикордонної жандармерії, захопив залізничну станцію, пошту та обірвав телефонне сполучення з Раховом.

А що знають українці про дітей-українців, які стали тоді ж в обороні Львова? Юних львів’ян, дітей-галичан, які залишили свої домівки та батьків і пішли із зброєю в руках виборювати незалежність України – від поляків, росіян, румун і угорців?

Ми йшли пішки. Несли на плечах вату, бинти, медикаменти. Ночі ми проводили під відкритим небом в лісах, на кладовищах, три рази ми переходили різні фронти, але все-таки дійшли цілими і неушкодженими до армії Петлюри, щоб виконувати свій обов’язок

Україно-польську листопадову війну за Львів 1918 року ще називають останньою романтичною війною в Європі. Cторони не раз проголошували перемир’я, в часі якого вояки спілкувалися та пили каву біля спільного багаття, єпископи двох конфесій писали спільного листа до політиків, а ті сходилися на перемовини, респектуючи своїх противників.

"Незважаючи на жодні труднощі, полювати на Ковпака і його банду до тих пір, поки чоловіки не здадуться в полон, а Ковпак живим або мертвим опиниться в наших руках", — наказував райхсфюрер СС Генріх Гіммлер 3 серпня 1943 року.

П’ятий пункт уявної програми декомунізації я сформулював би так: роздержавлення людини. Бо ж хіба комунізм не насаджував культу колективу, уніфікації людей, зневаги до маленького людського "Я"? Про це написано чимало антиутопій. Роздержавлення людини — це забезпечення прав громадян, створення умов для максимальної реалізації особистості.

Долю Правопису 1928 року фактично вирішувало не 80 кваліфікованих мовознавців, а лише двоє осіб: нарком освіти Микола Скрипник і товариш Антін Приходько. Перший фігурує в своїх анкетних даних як "професійний революціонер" із Донбасу, а другий – як юрист із Кубані.

21 жовтня виповнюється 85 років з дня, коли український юнак Микола Лемик зробив постріл в обороні мільйонів. У 1933 році, коли на Великій Україні лютував Голодомор організований радянською владою, він здійснив атентат на начальника канцелярії радянського консульства у Львові Олексія Майлова.

Переконаний, що нинішні непорозуміння тимчасові і є наслідком нерозуміння польських політиків, що Україна міняється. До України теперішньої намагаються ставитись, як до України до Революції Гідності. Тобто як до країни, яка нехтує своєю історією, яка готова продавати свої погляди на минуле за знижки на газ тощо. Але Україна змінилася.