Непересічна постать в інтелектуальній історії України. Ветеран Другої світової. За власним визначенням - був сталіністом, очолював партком Спілки письменників. Але потім з ним відбувається дрейф у напрямку гуманістичних цінностей. Перший голова Української Гельсінкської Групи.

За сім з половиною місяців Гетьман зробив українське державотворення надзвичайно плідним та інтенсивним процесом.

Він був інтелектуальним лідером і прапором шістдесятницького руху. Його найвідоміша книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вийшла багатьма мовами. Але, опинившись за ґратами написав покаянну заяву і йому дозволили жити на волі за умови, що він стане оспівувати "літератури народів СРСР". Трагічна доля людини культури.

Ленінградський літератор потрапляє за ґрати КГБ, а потім до табору в Мордовії, де в той час перебував весь цвіт українського, литовського, вірменського, сіоністського та інших рухів опору комуністичному режимові. Знайомство єврея з українцями в таборі переростає в інтерес, а потім у велику приязнь (рос.).

Історія одеситки, жінки, лікарки, політув'язненої і дружини політичного зека не дуже вписується у стереотипне уявлення про причорноморське місто 1970-тих. Однак, саме завдяки таким людям русифікація і комуністичні репресії не змогли знищити потужний струмінь українства на півдні країни.

Мірою того, як імперія накривала слобідське українське буття своїми заборонами і обмеженнями, з нього виринали особистості - потужні провідники і транслятори національного духу й культурної пам’яті. Це якісь природний опір внутрішньої національної свободи зовнішньому імперському насильству. І діяльність нашого героя тому доказом.

Своїм існуванням українська держава на початку ХХ ст. значною мірою завдячувала власним збройним силам. Українській армії довелося упродовж кількох років відбивати натиск агресивних сусідів

Впродовж понад 30 років один із найвідоміших українських художників спочатку міжвоєнного Львова, а потім еміграції – Едвард Козак, на сторінках гумористичного часопису «Лис Микита», творив «листопадову легенду», прив’язуючи події з життя української діаспори та України до листопада 1918-го. По «листопадових» обкладинках його часопису можна «читати» не лише історію еміграційного життя, але й настрої, мірилом для яких були силует Собору Святого Юра та львівська ратуша з синьо-жовтим прапором

Наприкінці 2016 р. до працівників групи "Реабілітовані історією. Рівненська область" зателефонував В’ячеслав Редько. Він з родиною розшукував сліди свого прадіда, Оникія Богуна. Дзвінок спонукав істориків дістати із архівної коробки та вчергове перечитати "Автобіографію адміністративного старшини військового міністерства УНР Оникія Богуна".

Виглядає дивно, але факт: існує різнобій у позначенні точної дати створення Національної академії наук України. Перша дата – це 14 листопада 1918 року. Друга дата – це 27 листопада 1918 року. То ж яка дата – справжня? Відколи ми маємо вести відлік Академії?

Без сумніву це був один із найбільших злочинів наших часів, не менший, ніж єврейська катастрофа чи вірменська масакра. Але мене завжди вражає, як люди, говорячи про великі страхіття нашого століття – Аушвіц, Хіросіму та інші, ніколи не згадують голод в Україні. Якось після всіх тих років ще не усвідомлено того факту, що Сталін у 1930-х роках убив набагато більше людей, ніж Гітлер винищив євреїв.

Перша світова війна йшла до завершення. Імперії тріщали по швах. Українці Австро-Угорщини взялись будувати власну державність. За незалежність платили кровʼю.