Історія одеситки, жінки, лікарки, політув'язненої і дружини політичного зека не дуже вписується у стереотипне уявлення про причорноморське місто 1970-тих. Однак, саме завдяки таким людям русифікація і комуністичні репресії не змогли знищити потужний струмінь українства на півдні країни.

Мірою того, як імперія накривала слобідське українське буття своїми заборонами і обмеженнями, з нього виринали особистості - потужні провідники і транслятори національного духу й культурної пам’яті. Це якісь природний опір внутрішньої національної свободи зовнішньому імперському насильству. І діяльність нашого героя тому доказом.

Своїм існуванням українська держава на початку ХХ ст. значною мірою завдячувала власним збройним силам. Українській армії довелося упродовж кількох років відбивати натиск агресивних сусідів

Впродовж понад 30 років один із найвідоміших українських художників спочатку міжвоєнного Львова, а потім еміграції – Едвард Козак, на сторінках гумористичного часопису «Лис Микита», творив «листопадову легенду», прив’язуючи події з життя української діаспори та України до листопада 1918-го. По «листопадових» обкладинках його часопису можна «читати» не лише історію еміграційного життя, але й настрої, мірилом для яких були силует Собору Святого Юра та львівська ратуша з синьо-жовтим прапором

Наприкінці 2016 р. до працівників групи "Реабілітовані історією. Рівненська область" зателефонував В’ячеслав Редько. Він з родиною розшукував сліди свого прадіда, Оникія Богуна. Дзвінок спонукав істориків дістати із архівної коробки та вчергове перечитати "Автобіографію адміністративного старшини військового міністерства УНР Оникія Богуна".

Виглядає дивно, але факт: у рік відзначення 100-річчя Національної академії наук України існує різнобій у позначенні точної дати її створення. Перша дата – це 14 листопада 1918 року. Друга дата – це 27 листопада 1918 року. То ж яка дата – справжня? Відколи ми маємо вести відлік Академії?

Без сумніву це був один із найбільших злочинів наших часів, не менший, ніж єврейська катастрофа чи вірменська масакра. Але мене завжди вражає, як люди, говорячи про великі страхіття нашого століття – Аушвіц, Хіросіму та інші, ніколи не згадують голод в Україні. Якось після всіх тих років ще не усвідомлено того факту, що Сталін у 1930-х роках убив набагато більше людей, ніж Гітлер винищив євреїв.

Перша світова війна йшла до завершення. Імперії тріщали по швах. Українці Австро-Угорщини взялись будувати власну державність. За незалежність платили кровʼю.

Ми вступаємо в нове польсько-українське століття. Його форма залежатиме від нашої відповідальності, здатності деміфологізувати минуле та боротися з упередженнями, рішучості у візії майбутнього, а не пошуків обґрунтування для виховання комплексів, які своїм корінням сягають у минуле.

Хоча польській міліції вчиняти слідчі дії заборонялося, її працівники, часто "в парі" з підрозділами Червоної Армії, Внутрішніх військ НКВД і навіть винищувальних груп, активно долучалися до боротьби з українським визвольним рухом. Типовим "форматом" співпраці були так звані акції та ревізії. Міліціонери, задіяні в них, могли заарештовувати тих, хто вважався "політично неблагонадійним".

7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 р. в Росії прийшла до влади партія більшовиків. Тривалий час вожді називали свій прихід до влади переворотом. Однак через десять років з’явився термін "Велика Жовтнева соціалістична революція". З кожним новим ювілеєм це визначення обгортали різноманітні міфи. Відриваючи їх один за одним, мов капустяне листя, ми дійдемо до вельми непрезентабельного кочана.

У ніч на 8 січня 1919 року озброєний загін очолюваний Степаном Клочураком без жодних втрат роззброїв у Ясіні 620 солдатів угорського батальйону, підрозділ прикордонної жандармерії, захопив залізничну станцію, пошту та обірвав телефонне сполучення з Раховом.