Вандалізм на місцях поховання воїнів УПА в Польщі обурює не лише українців.

3 листопада на сході Польщі в селах, де колись проживали українці, – в Монастирі та Верхраті, польські активісти та представники інтелігенції провели акцію на цвинтарях з нагоди Дня всіх святих.

"Я аніскільки не сумнівався, що вступ Радянської Росії у наші східні воєводства буде означати для них кінець існуючому там польському впливу і відрив тих територій від Польщі. Я не був би проти передачі тих воєводств незалежним Україні і Білорусі, якби такі існували, але не бачив сенсу в передачі їх Радянському Союзу". Як професор Свяневич передбачив Велику війну.

"Ми побачили, як зі "Скали" виїхав ескадрон ворожої кінноти. Цього разу – в бойовому порядку. Визначені стрільці відкрили вогонь по сигналу мого пострілу. Відстань – 300-400 метрів. Падали вершники, падали коні". Бій без розуміння загальної картини. Без перспективи. Без надії. Спогади польського офіцера.

Сьогодні це може здатись дивним, ба навіть скандальним, але марксизм та український націоналізм на зламі 1880—1890-х народжуються на галицькому ґрунті як одне, нерозривне ціле.

Першою зброєю іноземців, як і в китайському випадку, була рослина. І не агресивно-контраверсійний опійний мак, а цілком прозаїчна картопля. Поширення картоплі сприяло військовій мобілізації та мілітаризації суспільства маорі.

Семеро українських істориків, що входять до складу Німецько-української комісії, відповіли послу України у Німеччині Андрію Мельнику на його звинувачення в тому, що українські історики не вважають Голодомор геноцидом.

«А якщо Ґеббельс за всім тим стоїть, за катинським вбивством?! Бо то був такий момент, коли всі думали: може, це німці зробили? Але в короткому часі зорієнтувалися, що німці не брешуть. Цього разу вони кажуть правду».

Через 70 років пані Бартницька пригадувала останні чутки, які долинали про долю її чоловіка з СРСР, з самого сходу України: «Брат чоловіка, колись там — не знаю, коли — контактував з якимись військовими чинами. Йому сказали: «Його нема серед живих. Тільки не можна про це говорити». Колишній агроном, поручик резерву Зиґмунт Бартницький зник. Про те, що з ним трапилось, не можна було говорити 50 років.

Раптом один з них кричить: «Сєпари!» - і за секунду до того, як вони відкриють (відкрили б) вогонь, встигаю побачити в оптику: це не бойовики, це четверо місцевих підлітків, які біжать у наш бік, пригинаючись, уздовж стінки. У них немає зброї! Кричу: «Отставить! Цивільні!». Здається, я ще раз, не зробивши жодного пострілу, принесла користь.

Харківського 62-річного пенсіонера п’ять днів судили на Волині за звинуваченнями, за які він вже відсидів свій термін у концтаборі та був звільнений. Повстанця Івана Гончарука розстріляли за два роки до проголошення незалежності України.

У жовтні 1919-го білогвардійці вдруге відбили Київ у більшовиків. Позаяк деякі з ідеологів білого руху ототожнювали більшовиків з євреями, почався єврейський погром. 21 жовтня Василь Шульгін "увічнив" ці події у знаменитій газетній статті