«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».

У Парижі Україні планували зберегти незалежність, але намалювали нові кордони. Без Києва, Лівобережжя, Сходу та Заходу.

У перших числах грудня 1919 року Армія УНР налічувала близько 10 тисяч осіб. З них боєздатними були біля 2 тисяч. Керівництво проводило нараду за нарадою у пошуках виходу з ситуації. Вирішили йти у запілля окупантів. Так почався Перший Зимовий похід.

Наприкінці листопада 1918 року світ отримав страшні відомості зі Львова: європейські та американські видання писали про жорстоку розправу над тутешніми євреями, яких впродовж двох діб, одразу після відступу з міста українського війська, безжалісно грабували, палили, мордували і вбивали.

Формування українського добровольчого підрозділу, якщо пропозицію про нього й було надано фінському командуванню, не здійснили через брак часу, підготованих кадрів та фінансів.

Якщо поглянути на останні чотири з половиною століття присутності великої кількості євреїв в Україні, лише 16-20 років були позначені періодами насильства. І це насильство, не слід забувати, чинилося не лише проти євреїв. Іншими словами, 430 років євреї жили поруч з етнічними українцями та іншими народами України в стані співпраці й толерантності, якщо не гармонії.

"Чи ви думаєте, що ми не розуміємо, що ви як художник могли намалювати план Парижа і той план надіслати міністру до Варшави?!" — У жодний спосіб я не міг витлумачити моєму співрозмовнику, що план Парижа можна отримати за кількадесят сантимів на кожному розі і що польські художники, які їздять до Парижа, не є шпигунами, що малюють таємні плани.

Камера Вінербергера зафіксувала мертвих від голоду людей, величезні черги за хлібом та поневіряння знесилених людей. Його світлини залишаються основними і практично єдиними фотосвідченнями Голодомору в Україні.

Дивакуватий халіф, який з роками все більше нагадував джокера, почав відверто набридати підданим. І в лютому 1021 року він раптово зник. Придворні кинулися на пошуки, але знайшли лише халіфового віслюка і закривавлений одяг. Тіло володаря відшукати не вдалося.

Він заснував нову українську промисловість. Обліплена метастазами варварської червоної індустріалізації, вона і досі існує в Україні. Алчевський дав нам взірець бізнесмена, який примножуючи свою імперію та статки, пам'ятав, хто він і знав, де саме потрібна його допомога окрім підприємництва. Так, він був олігархом. І він був українцем. Українцем, який нам потрібен.

І десь там далеко, майже на кордоні, ті поля разом із небом зливаються у поєднання кольорів, від яких тремтить серце. Тут серпень так само пахне жнивами, спілим зерном, скошеними травами. Але вже 70 років не пахне хлібом. Тут чудові заходи сонця і, напевно, неймовірні ранки, залиті сонцем, яке на якісь лічені хвилини швидше починає світити нам, в Україні.