Мовне питання в Україні, здавалося б, остаточно вирішене та законодавчо врегульоване, знову з’являється на порядку денному – з подачі вже нової влади. Паралельно бачимо спроби назвати мову “причиною громадянської війни”, чинити опір подальшій українізації тощо. Нічого нового за останні 30 років? Насправді такі “мовні срачі” трусили Україну і після проголошення незалежності більше 100 років тому!
25 березня 2020 — Максим Мірошниченко
На думку Степана Шухевича багато справ супроти членів КПЗУ було сфабриковано правоохоронними органами. Будучи одним із адвокатів на відомому «Володимирському процесі 151-го» 1926 р., він зазначав, що серед підсудних лише кілька осіб насправді сповідували комуністичну ідеологію, натомість, інші були «українцями, мешканцями Володимира», які «про комуну і комуністів… знали лише з книжок».
24 березня 2020 — Олег Разиграєв
Епідемічна ситуація влітку 1918 року була надзвичайно складною. Вже вісімнадцятий рік тривала шоста пандемія холери. Почалась пандемія "іспанки", її назвали "чума в мініатюрі". В кінці Першої світової війни поширилась епідемія віспи. Українська влада запровадила карантин, відкривала нові лікарні, організувала масове щеплення
23 березня 2020 — Любов Жванко
Зважаючи на те, що у спадщину Україна набула у тому числі і багатовікову пам’ять про численні конфлікти між народами, що її населяють, вкрай необхідним стало відділити у цій історії міфи від реальних фактів, які могли би стати ґрунтом для спокійної та чесної переоцінки спільного минулого, усвідомлення усіма власних помилок і примирення заради спільного майбутнього… У цій ситуації відповідальність істориків багатократно зростає, а права на помилку, практично, немає.
19 березня 2020 — Віталій Нахманович
Польща має спільну проблему з Росією: їхнє бачення України і справжня Україна – це дві великі різниці. Сьогодні Київ має з Варшавою ті ж самі перепони, що і з Москвою: упередження, кліше, невідповідність реаліям. А тому, які б кроки українська влада не робила би назустріч польській – це не закінчиться жодним конструктивом. Бо Варшава не виконала своє домашнє завдання зі спростування упереджень щодо України.
18 березня 2020 — Олена Гуменюк
1793 року із марсельского порту вийшов вітрильник із родинами французів, які не хотіли лишатись у якобінській Франції. В Росії їх чекала приваблива обіцянка - земля із правом вічного користування.
Дуже скоро Вадони відкрили кілька потужних виробництв, зокрема, у Херсоні. Більшовики заводи націоналізували, власників - репресували.
13 березня 2020 — Тетяна Водотика
У переддень свого дня народження, 28 вересня 1894 р. до Львова приїздить 28-річний новопризначений професор першої кафедри української історії, вихованець Університету св. Володимира Михайло Грушевський. Сумує за київським товариством, і поступово вживається у львівське.
За кілька років між львівʼянами шириться телеграма "Тут Грушевський жениться: бере собі смирну дівчину, учительку, сироту, добру знакому і радикалку – Вояківську, – що дуже гарно з його боку"
12 березня 2020 — Світлана Панькова
Лишилося тут лише п'ять родин, які теж виїхали у 1941 році, коли німецькі війська захопили країну. Від цих пізніх переселенців ми довідалися, що священника вислали в Росію, а нашу ошатну церкву перетворили на громадський клуб, яким користувалися українці, а пізніше її використовували як зерносховище.
11 березня 2020 — Олена Серпень