Під час Шевченківських днів Зоряна Попадюка відправили до мордовських таборів за антирадянську агітацію і пропаганду після появи листівок з протестом проти заборони святкування ювілею Тараса Шевченка у Львові. Судили його двічі – у 1973 та 1983 роках, а офіційно призначений час його ув’язнення та заслання – 27 років. Після розпаду СРСР його реабілітували.

Близько 50 пергаментних Тор кинули на купу, полили гасом і підпалили. Кілька євреїв, зокрема один гімназист, скочили в полум’ї, щоб урятувати ці святощі, і згоріли. Вояки-палії унеможливили будь-які спроби порятунку, стріляючи в рятівників і вбивши, серед інших, гімназиста, чий обвуглений труп із сувоєм недогорілої Тори під пахвою згодом був видобутий.

У 2020 році виповнюється рівно сто років, як створено перший поза межами України осередок Пласту. У тодішній столиці УНР – Тарнові. Організатором його був пластун із Києва, який емігрував разом з урядом УНР до цього міста у південній Польщі. Інструктором, тобто творцем, тарнівського осередку Пласту був Євген Лоханько.

Спроба роздумів над фільмом «Пофарбоване пташеня», що вийшов в український кінопрокат 10 грудня. Напишу одразу: абсолютно важко писати рецензію чи власні рефлексії на художній фільм, справді артхаусне кіно, що не залишає глядачеві жодного шансу на порятунок від банальності зла, від тотальності і безкінечності людської жорстокості до людей.

Цього року минає 160 років від народження Сергія Свиридовича Гамченка. Декілька поколінь дослідників 1920–1930 років були учнями цього одного з патріархів української археології межі ХІХ–ХХ століть. Незважаючи на справді великі наукові здобутки Сергія Гамченка та його плідну працю як співробітника Всеукраїнської академії наук, радянська влада не поспішала визнавати дослідника

Топ-новиною 1979 року в Австралії стала втеча українки Ліліани Гасинської з радянського судна, що стояло в сіднейському порту. Історію “дівчини в червоному бікіні” (таке прізвисько отримала втікачка) журналісти різних країн згадують досі

Інтерв’ю з головою Українського інституту національної пам’яті Антоном Дробовичем з нагоди його офіційного візиту до Польщі

Що має робити культурна і публічна дипломатія, щоб західні аудиторії відмовилися від російської оптики для аналізу історії, культури та політики України?

В ці дні 1018 року (1002 роки тому) завершував писати свою Хроніку Тітмар Мерзебурзький. 1 грудня 1018 року його життя обірвалось. Як то кажуть, на самому цікавому місці. Останні сторінки його записів розповідали про Русь

Остроградський мав україноцентричні погляди і демонстрував їх як у спілкуванні з німцями, так і з росіянами. Це немало дивувало морських офіцерів-росіян. Білогвардійський адмірал Ненюков, який проїздив тоді через Севастополь, пригадував: «Невелика група офіцерів на чолі з щирим українцем контр-адміралом Остроградським розмовляла українською мовою, та ставилася до росіян як до прийшлих та іноземців».

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

Осіння війна 2020 року привернула увагу всього світу до Нагірного Карабаху. Вірмено-азербайджанський конфлікт там триває вже три десятиліття.Однак остання ескалація кардинально змінила контури лінії зіткнення, призвела до істотних політичних наслідків. Ми мали нагоду спостерігати азербайджанський наступ у режимі реального часу. Протягом короткого часу оглядачі опанували назви населених пунктів та районів, ознайомилися із ландшафтом і транспортною інфраструктурою регіону.