Добігає кінця 2020-й, такий непростий рік. “Прорвалися” – видихаємо ми. Щоб ми вирішували свої проблеми в тилу, на Донбасі тримають оборону українські військові. І кладуть за нас свої життя. За підрахунками “Новинарні“, у 2020 році внаслідок бойових дій у зоні загинули 56 українських воїнів (55 чоловіків і одна жінка, Клавдія Ситник) – від обстрілів, підривів на мінах, на позиціях і під час бойових виходів.

Подорожі у минуле за маршрутом «мінус сто» — звичайна справа для історичної публіцистики. Та незвичайним був рік, у який ми сьогодні пірнемо: 1920-й став першим в історії Харкова від початку і до кінця радянським.

Мілан сидів за фортепіано в просторій кімнаті світлого приватного будинку. Малому Міланові ще не було й десяти років, проте музикою він займався з раннього дитинства. Хлопець імпровізував на двох акордах. Раптом до кімнати зайшов роздратований батько, відомий музикант Лудвік Кундера. Він взяв сина на руки й відніс до сусідньої кімнати, де залишив малого під столом, не приховуючи свого роздратування. Лудвік не терпів дилетантства, а імпровізація на двох акордах була саме дилетантством. Його син, Мілан Кундера, засвоїв цей урок на все життя.

Якби 1991 року хтось у світі проводив конкурс на кількість пам’ятників Леніну, то Україна на ньому здобула б «почесне» друге місце. Понад 5500 – саме стільки було їх напередодні відновлення незалежності. Більше – тільки у сусідній Росії. Та якби брати до уваги не лише кількість «Іллічів», а й розміри території, то Україна легко могла б претендувати на статус найбільш «ленінізованої» країни світу.

У 1958 році пішов із життя Папа Пій XII, східна політика якого мала виражений антикомуністичний характер. Він обіймав Петровий престол у часи наймаcштабнішого збройного конфілкту в історії людства – Другої світової війни. Його наступником став Папа Іван XXIII, який був ініціатором проведення II Ватиканського Собору та вважався символом аджорнаменто (оновлення) Католицької церкви

Ігор Скочиляс був справді великим істориком з наголосом на кожному з цих слів. Головною його рисою була любов до правди – безумовне прагнення до неї та її відстоювання. Він очолив цілий дослідницький напрямок, який займається історією Київської Церкви та її унійною традицією. Про таких як д-р Ігор Скочиляс говорять, що на них тримається наука і світ. Він був дійсно незамінною людиною. Його відхід на вічний спочинок – це велика втрата для сім’ї, спільноти УКУ та України

Ґеньо став першим українцем, який потрапив на північ Бразилії. З джунглів він писав свої листи до української еміграційної преси, мандрував та плавав каяками морем. Пізніше остаточно переїхав до Ріо де Жанейро, де працював у заповіднику Тіжука в галузі охорони природного оточення

Архівні документи не повинні зберігатися в архівах сучасних спецслужб і правоохоронних органів. Це ментально робить їх продовжувачами методів роботи репресивних органів тоталітарних режимів. Зберігання історичних документів і вивчення історії країни – це не повноваження силових відомств

Під час Шевченківських днів Зоряна Попадюка відправили до мордовських таборів за антирадянську агітацію і пропаганду після появи листівок з протестом проти заборони святкування ювілею Тараса Шевченка у Львові. Судили його двічі – у 1973 та 1983 роках, а офіційно призначений час його ув’язнення та заслання – 27 років. Після розпаду СРСР його реабілітували.

Близько 50 пергаментних Тор кинули на купу, полили гасом і підпалили. Кілька євреїв, зокрема один гімназист, скочили в полум’ї, щоб урятувати ці святощі, і згоріли. Вояки-палії унеможливили будь-які спроби порятунку, стріляючи в рятівників і вбивши, серед інших, гімназиста, чий обвуглений труп із сувоєм недогорілої Тори під пахвою згодом був видобутий.

У 2020 році виповнюється рівно сто років, як створено перший поза межами України осередок Пласту. У тодішній столиці УНР – Тарнові. Організатором його був пластун із Києва, який емігрував разом з урядом УНР до цього міста у південній Польщі. Інструктором, тобто творцем, тарнівського осередку Пласту був Євген Лоханько.

Спроба роздумів над фільмом «Пофарбоване пташеня», що вийшов в український кінопрокат 10 грудня. Напишу одразу: абсолютно важко писати рецензію чи власні рефлексії на художній фільм, справді артхаусне кіно, що не залишає глядачеві жодного шансу на порятунок від банальності зла, від тотальності і безкінечності людської жорстокості до людей.