Під час Першої світової війни Київ став головним пересильним пунктом військово-полонених Четверного союзу, яких перевозили з фронту вглиб Російської імперії. Це були представники десятків націй. Чимало військовополонених на деякий час зупинялись у Києві, а дехто залишався надовго, причому почувався досить комфортно. Багато бранців померли від поранень та різних хвороб. Для них було створено велику ділянку на Байковому кладовищі.

“Сотник Шило – найхоробріший старшина одного з найстаріших кінних полків нашої армії… з перших днів національної боротьби був в лавах українського війська… [серед] 8 000 козаків Українського імені Гетьмана Полуботка полку в Київі було всього 7 старшин, до яких належав і Шило” - так характеризувала визначного ветерана визвольних змагань редакція часопису “Немізіда” (Варшава, 1936).

Справжня дружба – це великий дарунок долі, вища благодать, що дається людям. Така дружба виявляє невидимий, але глибинний сутнісний зв'язок. Свого часу саме така дружба об’єднала дві сім’ї Довганів і Стусів. Ця дружба була особливо цінною в часи тоталітарного режиму, коли постійно потрібно було відстоювати право на свободу бути собою.

У селі Великі Зозулинці Красилівського району Хмельницької області будують меморіал на братській могилі 26-ти вояків Армії УНР. Як і чому 6-та Запасова бригада Армії УНР понесла страшні втрати в боях за село, йдеться у запропонованій статті.

Як і сьогодні, пересічні люди 100 років тому вірили у ледь не чарівну силу керівних посад в країні. Промовистим прикладом, який яскраво характеризує віру у силу ухвалених постанов, стала ситуація з бензином. Коли навесні 1919-го виникла катастрофічна його нестача, то Раднарком УСРР спробував радикально і назавжди вирішити проблему палива для транспорту: "Раднаргоспу України запропонувати знайти горючий матеріал, який може замінити бензин, бензол і т. ін."

Одні з найбільш шанованих та визнаних у світі українців – Праведники народів Світу. На жаль, щодо деяких з них радянська влада проводила політику репресій. Про трагічні долі Праведників у СРСР.

«Батько сполотнів, побілів мов стіна. Поки робили обшук, перетрушуючи одяг, білизну, книги, мої іграшки, батькові й мамі не дозволяли розмовляти. І лише коли дозволили на виході попрощатися, мама запитала у батька: «Стьопо, скажи чесно, ти в чому-небудь винен?» «Присягаюся найдорожчим для мене – життям мого сина, що я ні в чому не винен!» – відповів він із сльозами в голосі».

Якщо у Вашій сім’ї, родині є свідоцтво про смерть, датоване 1950-ми роками, у якому зазначено, що Ваш репресований родич помер в 1943 році від інфаркту міокарда, то тут все ВИГАДАНО – і дата, і причина. Справжнім залишається лише сам факт смерті. Так радянська влада намагалася приховати свою участь у знищенні мільйонів людей без будь-якого слідства.

Долі цих двох блискучих композиторів перетнулися у щасливий для обох, сповнений надій і планів момент життя. Сталося це рівно 250 років тому – 15 травня 1771 року. Цього дня Йозеф Мислівечек та Максим Березовський складали іспит в Болонській філармонічній академії.

14 травня вперше в історії незалежної України буде відзначати День пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. У світі таких людей називають Праведниками, а держава Ізраїль та Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем нагороджують їх почесним званням Праведник народів Світу. 2659 людей, які проживали на території сучасної України, визнано Праведниками народів Світу, проте на сьогодні в живих залишилося менш як 17 героїв

Після повернення із Закарпаття до Кракова, де 1–4 квітня 1941 року вже відбувся ІІ Великий збір ОУН(б), Кук отримав від Проводу нове завдання. Тепер він мав готувати спеціальні мобільні політичні відділи українських націоналістів (похідні групи), щоб створити самоуправління й розбудувати мережу Організації в Україні. Для цього Кук організував і очолив Центральний штаб похідних груп революційної ОУН

За рік до того, як старший лейтенант держбезпеки Павло Судоплатов убив у Роттердамі керівника ОУН Євгена Коновальця, він завів справу на Євгена Ляховича, про якого в одному з документів зазначено: «Вважається одним із найкращих дипломатів і розвідників серед націоналістів». Розсекречені матеріали цієї справи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу зрозуміти, чому у 1930-ті роки органи ДПУ так зацікавилися Євгеном Ляховичем, як йому вдалося привернути увагу урядових кіл Великої Британії до українського питання і чому рішення про його подальшу розробку у 1959 році приймала колегія КДБ при Раді Міністрів СРСР