Відзначення на Буковині 5-ї річниці проголошення Української Держави

У ніч на 30 червня 1946 року щонайменше в 19-ти населених пунктах 7-х районів області та безпосередньо в місті Чернівці одночасно з’явилися листівки з нагоди 5-ї річниці проголошення Української Самостійної Соборної Держави. Такою потужною пропагандистською акцією повстанці черговий раз нагадали про себе та підкреслили споконвічне бажання Буковини входити до незалежної Української держави.

Проголошення відновлення Української Держави на Буковині 30 червня 1941 року

За усталеною до цього часу на Буковині історичною традицією, як і загалом в Україні, вважалося, що 30 червня 1941 року відновлення Української держави відбулося тільки у Львові. Крім Буковинського Віче 3 листопада 1918 року, на якому українцями Буковини було проголосило своє прагнення належати до Української держави, нібито до 90-х років ХХ століття інших проявів такого бажання не було. Проте нещодавнє відкриття в Державному архіві Чернівецької області змушує зовсім по-новому подивитись на події далекого червня 1941 року в Чернівцях на навколо.

Проголошення Акта відновлення Української Держави в архівних документах розвідки

«Коли на захист Акта 30 червня 1941 р. ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно – сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло...»

Євген Побігущий і Дружини українських націоналістів

Україна не потребує, щоб ми героїчно вмерли, а щоб ми героїчно боролись і помагали їй, а тому треба належного фахового вишколу, бо Україна і по війні потребуватиме добре вишколеного війська для оборони кордонів перед відвічним нашим ворогом – москалем.

Антон Омельченко й конярство на території України на початку ХХ століття

Досліджуючи біографію Антона Омельченка, першого українця в експедиції на Південний Полюс під керівництвом Роберта Скотта 1910–1912 років, не можна не оминути його основної професії в Російській Імперії. Антон Лукич Омельченко мав професію жокея й набув слави на всеросійських та міжнародних перегонах і виставках, де скакав на конях свого патрона й роботодавця – Михайла Адамовича Пеховського.

Історіографія проблеми датування міста Одеса

Історія Південної України багата і різноманітна. Вивчаючи наукові напрацювання дослідників краю можна легко прослідкувати, що сучасні міста та села мають давню та тривалу історію становлення, розвитку та розквіту. Проте наприкінці XVIII століття, коли ці землі ввійшли до складу Російської імперії, їхня історія почала змінюватись на догоду імперським інтересам. Так зникла або викривилась історія не одного населеного пункту. Не є виключенням і “Південна Пальміра” - Одеса.

Олександр Шульгин - об'єкт "Дипломат"

Він був одним із тих, хто з моменту проголошення Української Народної Республіки і упродовж усіх міжвоєнних років чи не найбільше зробив для визнання України як незалежної держави, формування української зовнішньої політики, відстоювання українських інтересів у світі і розвитку міжнародного співробітництва. За його активною діяльністю пильно стежили органи ДПУ–НКВС СРСР і навіть мали намір завербувати

«Віроломства» Гітлера не було. Сталін все знав, але нічого не робив

Пакт Молотова-Ріббентропа, чи якщо бути відвертими Сталіна і Гітлера про ненапад та розподіл сфер впливу у Європі був бомбою сповільненої дії. Хоча шлюбний «медовий місяць» між двома диктаторами і тривав два роки, було зрозуміло, що так довго бути не може, хтось один таки піде війною на іншого. І ось коли на цю бомбу вже був закладений часовий механізм і радянські розвідники спостерігали та доповідали про місяці, тижні й дні, що залишились до початку війни, Сталін нічого не робив. Чому так сталось і чому народився один із найпопулярніших радянсько-російських міфів про «віроломний» напад Третього Райху, спробуємо розібратись у пропонованому матеріалі

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну