Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року
9 вересня 2021 — Ярина Цимбал
Наприкінці листопада, нас, третину батальйону точно, чоловік 200 десь, сформували у колону з бронетехніки, і повністю екіпіровані, вирушили на Піски… І виходить що перший обстріл у моєму житті, артилерійській. До того, так, люди на руках в мене умирали, безумовно, але це було ще на Майдані. На війні трошки по-іншому було, ніж на Майдані. Хоча, і там, і там психологічний бар'єр був подоланий. Коли людина втрачає життя. І ти від безсилля, не можеш нічого зробити. От, тому знову і знову старався вчасно надавати допомогу, щоб врятувати людину. Крім того, мене було призначено медиком роти, інструктором роти
7 вересня 2021 — Анна Прохорова
Вражаючий пейзаж. І надовго зосереджуєшся на обличчях. Це дивовижні особи. Прямі та чисті, чи існують зараз такі? На цих обличчях тільки воля і віра - в різній пропорції, але тільки вони. Особливості фотографії початку ХХ століття, роблять будь-яку людину більш монументальною. І давайте усвідомимо, що одним з цих монументальних людей, був українець Антон Омельченко
6 вересня 2021 — Наталя Пошивайло-Таулер
Настав страшний 1933 рік. Пам’ятаю, ми з матір’ю йшли в Саливінки до тітки. Дорога навпростець ішла через цвинтар. Якраз у той час туди привезли хуру мерців. Вони здебільшого були позашивані у рядна, старі ковдри. На одному мерці рядно біля рота ворушилося. Виявилося, чоловік ще не був мертвим. Люди, які були тут, почали лаяти його дружину: «Що ж це ти ще живого чоловіка в могилу віддала?» «А що ж я могла вдіяти, коли дядько Артем сказав, що давай, бо він завтра все одно помре». Того чоловіка забрали до лікарні. Він прожив там днів із п’ять, та й помер: був виснажений, дистрофічний. І не було його чим годувати.
3 вересня 2021 — Василь Таран
Покоління, про яке я пишу, не пізнало нічого окрім воєн та соціальних злиднів. Це покоління зіткнулося з дилемами, які сьогоднішнім «суддям» важко відчути та зрозуміти. Це не означає, що герої моєї книги автоматично заслуговують на всепрощення, але варто зрозуміти їхні мотиви (завжди, зрештою, актуально, що між тим, хто тисне на курок та його жертвою знаходиться лиш надособове Сумління).
2 вересня 2021 — Радомир Мокрик
Безумовно ніхто не любить явище колабораціонізму – коли людина йде на співпрацю з небезпечним ворогом. Особливо це стосувалося Другої світової війни, коли не існувало питання про «подивитися в очі Гітлерові і знайти там бажання фюрера про мир». Колабораціоністи у Другій світовій війні були по всій Європі, і навіть у Британії, яка ніколи не була окупована, однак на території якої все ж таки знайшовся чоловік, який був готовий перемовлятися з Гітлером. І не лише про мир, а й навіть про дружбу, це при тому, що авіація Люфтваффе нещадно бомбардувала Лондон.
1 вересня 2021 — Антін Боровко
Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського і українського народів.
30 серпня 2021 — Емануїл (Амік) Діамант
2021 рік стане для України роком тридцятирічних ювілеїв – 24 серпня наша країна відзначає 30 річницю проголошення Акту незалежності України, натомість 1 грудня – річниця референдуму, на якому українці остаточно висловили своє бажання жити в незалежній країні. Уже наступного дня після того референдуму Польща стала першою у світі країною, що визнала незалежність України. Про те, як це відбувалося, ми поговорили з людиною, що безпосередньо причетна до тих історичних подій. Єжи Марек Новаковський в 1989–1993 роках був керівником Центру міжнародних студій при Сенаті Польщі та в той же період працював радником президента Леха Валенси щодо східної політики Польщі
25 серпня 2021 — Олександр Шевченко