Багато десятиліть українці, громадяни СРСР, а потім й України, святкували 23 лютого. У СРСР день 23 лютого офіційно називався «День Червоної Армії і Флоту», а після перейменування Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА, рос. РККА) цей день теж отримав нову назву — «День Радянської Армії і Військово-Морського флоту»

При всіх важких подіях в минулому я вміла розрізняти між добрими і поганими людьми, була свідома, що є добрі і погані люди в кожному народі. А тепер я почала ненавидіти цілий нарід, бо представники цього народу, яких я зустрічала, всі були жорстокі. Ту ненависть я перенесла потім на росіян, бо все трагічне і жорстоке, що приходилося переживати за другої большевицької окупації було пов'язане з мовою і зарозумілістю того народу

На початку 1950-х років органи МҐБ СРСР провели надсекретну операцію проти одного з лідерів української еміграції, міністра військових справ уряду УНР в екзилі генерала Миколи Капустянського. Досі про цю операцію ніхто нічого не знав. Нині Служба зовнішньої розвідки України розсекретила й оприлюднила ці унікальні матеріали. Про особливу секретність цієї операції свідчить те, що низку документів виконували лише від руки в одному примірнику і зберігали окремо в додатку до справи, а згодом – у спеціальному пакеті в архіві радянської розвідки у Москві. Апробовані в ній схеми, способи й засоби вбивства пізніше були вдосконалені і застосовані органами КҐБ СРСР під час ліквідації очільників ОУН Лева Ребета у 1957 році та Степана Бандери у 1959 році.

Критика радянської влади, релігійні погляди, українська мова, будь-які висловлювання думок, які не збігаються з позицією СРСР – це те, що зусиллями дисидентів активізувалось і почало виринати з новою силою на поверхню за часів «хрущовської відлиги». Звісно, радянська влада пробачити такого не могла і почала шукати шляхи розв'язання небезпечної для себе проблеми. Радянські тюрми в результаті були переповнені політв'язнями.

Колись було модно говорити про «привид комунізму», який бродить Європою. Як його зупинити ментально нині? Чи розуміє Україна й колективний Захід реальні загрози у разі його повернення? Чи є «фантомні болі» у людей, які прожили більшу частину життя в СРСР? Чи мають право старші покоління подавати радянську історію своїм онукам винятково в рожевих тонах? І – найголовніше – до чого може призвести романтизація цієї епохи в очах молоді, яка ніколи не жила під державою-окупантом?

Попри те, що постать адвоката Самійла Підгірського, людини освіченої та інтелігентної, була досить відомою на Волині та Галичині першої половини XX століття, ще донедавна широкому загалу громадськості незалежної України ім’я члена Української Центральної Ради і посла до Польського сейму, громадського, політичного і церковного діяча, який віддав життя за волю України, було ледь відоме

Понад 100 років тому Україна була розділена між двома європейськими гігантами — Російською та Австрійською імперіями. Але якщо про першу нам багато що відомо, то друга переважно залишається terra incognita. Навіть для мешканців західної частини України, які зараз відкривають її для себе знову, тому що їхні прадідусі та прабабусі мешкали в імперії Габсбургів, по них у родинах залишилися листи та фото, і треба зрозуміти, про що в них мова та хто зображений на світлинах?

Акції протесту 1861 року, що відбулися в Царстві Польському і були придушені самодержавною владою, спонукали Санкт-Петербург суворіше поставитися до вирішення польського питання. Російська влада ухвалила нормативний акт, який забороняв полякам і католикам володіти зброєю, в тому числі мисливською. На думку уряду, такий крок щонайменше мав полегшити контроль за польським середовищем. Проте царська заборона не убезпечила монархію від нових потрясінь, зокрема не відвернула заколоту 1863 року, а лише посилила дискримінацію і гоніння в західних губерніях після Січневого повстання

Історичні документи початково ніколи не створювалися з думкою, що стануть письмовими історичними пам'ятками. Їх автори керувалися практичними інтересами своєї доби, начасних державницьких викликів.

Ми бачили жахливі речі: обгорілі дорослі зменшилися до розмірів маленьких дітей, залишки рук і ніг, мертві люди, спалені заживо цілі сім'ї, люди бігали в різні боки, згорілі вагони заповнені цивільними біженцями, мертві рятувальники і солдати, багато з людей кликали і шукали своїх дітей та сім'ї, і всюди вогонь, вогонь, і весь час гарячий вітер вогняної бурі повертав людей назад в палаючі будинки, з яких вони намагалися втекти. Я не можу забути ці жахливі подробиці. Я ніколи не зможу їх забути.

Військові протистояння між українцями й росіянами відбувалися в різні історичні періоди, однак найкровопролитніші бої з найбільшими людськими втратами мали місце на фронтах Першої світової війни. Вірніше, на одному з фронтів – Російському, який пролягав на крайньому заході України вздовж Карпат. Це не була війна безпосередньо між Україною й Росією, на фронті воювали дві імперії, а особливого трагізму додавав той факт, що українці були солдатами обох армій – російської царської (у яку з тодішніх українських губерній Російської імперії мобілізували близько 3,5 мільйона українців) та австро-угорської (у яку зі східних комітатів Австро-Угорської імперії мобілізували близько 300 тисяч українців). У тих страшних боях українці вбивали один одного за абсолютно чужі їм інтереси.

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.