Аварія на Чорнобильській АЕС сталася 37 років тому – у 1986 році. Тодішній комуністичний режим до останнього намагався приховати інформацію про масштаби забруднення території та опромінення радіацією людей. Приховував не тому, що розумів масштаби і наслідки катастрофи. А тому, що влада завжди так працювала і показувала СРСР як найкращу в світі державу, в якій ніяких катастроф ніколи не відбувається

У квітні 2021-го наша держава мало не потрапила в міжнародний скандал – через дії невідомих, які зруйнували меморіал в селі Мала Перещепина на Полтавщині. Меморіал цей був встановлений на честь легендарного хана Кубрата поблизу місця його ймовірного поховання. Можливо, злочинці шукали золото. Хоча усі речі, що були знайдені в могилі, зокрема й коштовні прикраси, давно були вивезені до Росії як історичні експонати.Чи багато українців знають щось про цю історію чи хоча б ключові її події? Ця історія далека від нас, але вона пояснює, чому Росії і досі вдається використовувати татар у війні проти України.

Останнім пам’ятником культури, що був зруйнований в радянській Україні за ініціативою влади, стала Стіна пам’яті на київському Байковому цвинтарі. Твір міг стати однією з візитівок міста, але був залитий бетоном як чужий для радянського мистецтва. Настоящее Время поговорило з одним з авторів знищеної роботи, митцем Володимиром Мельниченком про цю історію, яка триває вже півстоліття та нещодавно отримала своє продовження. В статті вперше публікуються розсекречені документи КДБ про Стіну пам’яті.

Питання про початки і витоки національної історії є одним з головних для кожного народу, який цю історію має. Не дарма ж перший вітчизняний літопис починається з запитань "звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити". Як не дивно й те, що ті, хто прагне стерти історичну пам'ять українців, намагаються приписати "вигадування" нашої країни чи то Володимиру Леніну, чи то Яну Потоцькому, чи то австрійському генштабу у повному складі. Але облишимо несмішні анекдоти. Важливі запитання вимагають серйозних відповідей. А для цього треба розуміти, про що, власне, йдеться. Про історію певного етносу, історію держави чи все таки про історію країни – та її мешканців різного походження і віросповідання.

Вода увірвалася на вулиці Подолу, затопила його цілком аж до пагорбів. Спочатку вона залила погреби і підвали, а згодом увірвалася у кімнати перших поверхів. Згідно переказів, кияни ловили рибу прямо у себе вдома. 2 травня 1931 року рівень води у Дніпрі був на 8,53 метра вище за умовний нуль.

Десь улітку 1963 року, коли я перебував на лікуванні в Київському туберкульозному диспансері, що на Байковій горі, до мене завітав незвичайний гість — підліток-школяр, учень однієї з київських шкіл. Його цікавили різні питання української літератури та історії, а сам він виявився вельми обізнаним як на свій вік. Ми з ним довгенько говорили, і я дав йому почитати щось зі старих видань, які в мене були із собою

СРСР, породження вождя народів, розпався саме у ті серпневі дні 1991 року, коли у Харкові і Мєдном відкрили копальні правди – могили бранців Старобільська і Осташкова. І стається усе, як у старій страшній казці: все, що було закляте неправдою, розпадається, коли правда виходить на волю

Доктор Кальбарчик нарешті не втримався від коментаря: «Я думаю, що Домоня намагалися, не вербуючи, використовувати «всліпу», тобто без його згоди. Його могли використовувати як магніт, до якого притягувалися інші незадоволені...»

Внаслідок Другої світової війни величезна кількість українців опинилася поза межами своєї батьківщини. Частина з них за добровільною чи примусовою репатріацією повернулася в СРСР. Решта не захотіла цього робити здебільшого з політичних міркувань і залишилася в країнах Європи, Південної Америки, у США й Канаді. Процеси, які відбувалися в тодішньому середовищі української еміграції, стали предметом особливої зацікавленості радянських спецслужб

У розповіді про діяльність більшовицького режиму в Україні у нашому інформаційному просторі вагоме місце займають віктимні історичні міфи, які гіперболізують спроможності наших ворогів та кількісно перебільшують смерті українців, знецінюючи цим український спротив та реальні втрати. Загалом такі міфи підтримуються лише тими особами, хто насправді далекий від історичної науки. Однак у 2021 та 2022 роках пальму першості у намірах віктимізувати наше минуле шляхом вигадок та фальсифікацій перехопили деякі науковці зі справжніми ступенями докторів наук

Політичне порозуміння між єврейськими та українськими політичними партіями на початку XX століття безпосередньо відчули й діти обох цих народів. Вони виростали поруч і часто навчались разом за одними партами в українських, російських чи австрійських гімназіях. У той час сотні єврейських дітей здобували повну середню освіту українською мовою. В гімназіях Перемишля, Львова, Рогатина, Станиславова (Івано-Франківська), Коломиї, Яворова, Тернополя. Ще більше їх навчалось у сільських початкових народних школах

Більшість активних українців знають Міхновського, як творця ідеї української державності. Хтось цю його сутність звужує до ролі основоположника українського націоналізму. Ті, хто більше заглиблюються в історію української революції знають його як творця-натхненника перших українських військових частин весною 1917 року. Але майже ніхто, до сьогодні, не знав, що Міхновський був ключовим українським політиком, який задовго до революції і в перші її дні публічно артикулював дерусифікацію та автокефалію Православної Церкви в Україні