Невротичні афекти колективної пам‘яті, вікова деменція свідків, політичний тролінг, марновірність преси, нехлюйство пропаганди і брак точного історичного знання – саме це формує уявлення запоріжців про історію свого міста під німецькою окупацією. Якщо таке лікується, то тільки одним – верифікацією інформації.

У Галузевому державному архіві СБУ зберігається архівна кримінальна справа на Басюка Євгена Михайловича. Із її сторінок постає образ аж ніяк не правовірного радянського патріота, якого несправедливо репресувала радянська влада.

Україна відкриває доступ до документів тоталітарного комуністичного режиму, користуючись успішним досвідом європейських країн.

Окупація Криму та Севастополя гостро поставила питання щодо долі об’єктів культурної спадщини та культурних цінностей, що перебувають на їх території. Але особливого суспільного резонансу набуло питання щодо подальшої долі експонатів з музеїв Криму, які ще до анексії території були відправлені на виставку за кордоном.

Чекісти ганялися за Шухевичем рекордний термін. Жоден із керівників антикомуністичного підпілля не очолював його шість із половиною років поспіль. "Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах" — цей вибір у боротьбі із системою зробив Шухевич 5 березня 1950 року

«Дорогі селяни, озброюйтесь хто чим може, виганяйте дух радвлади зі свого села. Годі нас грабувати, годі пити селянську кров трудову. Земля вся наша і податки не повинні здиратися. За грабунок, насилля над селянином ми самі повинні відстояти».

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Трагічна доля Дрездена стала одним із жахливих символів тотальної війни. Чи бомбардування міста союзниками було виправдане військовою необхідністю? І тепер, через 75 років після знищення міста не вщухають гострі суперечки про війну, провину та відповідальність.

«…Я підійшов до одної студні напитися води, але там побачив баньку з молоком. Я витягнув баньку з студні і почав пити зверха сметану. Кілька разів собі потягнув і пізніше щось тверде приплило з молока до моїх вуст. Ага, масло, я собі подумав. Відчинив широко уста і клацнув зубами, а то, най би його дідько взяв, була жаба».

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

За часів існування Чеченської Республіки Ічкерії (далі – ЧРІ) у Грозному три вулиці були названі іменами наших земляків: Степана Бандери, Олександра Білого (справжнє прізвище – Музичко) та Олега Беркута (справжнє прізвище – Челнов).