Під більшовицьким чоботом. У пошуках могили Олександра Поля
Місто повинно мати свою, невихолощену міфічними "матушками-імператрицями" та "стахановцями", історію. Історію, стрижнем якої є люди, що творили, а не уярмлювали, руйнували та розстрілювали. Для Дніпра одним з таких діячів, безумовно, є Олександр Поль. Дніпряни віддають належне видатній людині, що заклала основи того Дніпра, який ми маємо тепер
Уважний відвідувач Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького може помітити на красивих дерев'яних дверях, що ведуть до приміщення експозиції дві літери: "М" та "П". Що вони означають?
За часів радянської влади екскурсовод волів делікатно перевести мову на іншу тему. Тепер ми знаємо, що букви означають "М" – музей , а "П" – прізвище людини, на честь якої музей назвали – Поль.
Хто це? Чому його ім'ям названо один з найкращих музеїв України і чому в Дніпрі його вважають одним з творців міста? Як сталося, що про нього забули і лише тепер повертають з небуття?
Найпростіше відповісти на останнє питання. У рішенні № 345 Виконкому Дніпропетровської міськради трудящих від 12 березня 1953 р. "Про перейменування вулиці Поля" зазначалося, що Олександр Поль: "… не имеет никаких заслуг перед Советским народом и является крупным помещиком-промышленником". Як то кажуть: коментарі зайві.
А між тим, це дивовижна людина. Якщо коротко, то Олександр Миколайович Поль - поміщик Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. По лінії батька нащадок прибалтійського шляхетства, можливо німецького походження. По материнській лінії нащадок рідної сестри гетьмана Павла Полуботка (того самого, який, начебто, десь сховав дві діжки золота).
Людина надзвичайно енергії. Він вславився як земський діяч, пристрасний колекціонер старожитностей, власник одного з найкращих приватних музеїв, як тоді писали "Юга Росіі", попечитель освітніх закладів тощо. Але головною справою його життя стала діяльність спрямована на розбудову гірничодобувної та металургійної промисловості регіону.
За великим рахунком, саме завдяки його діяльності було закладено основи отого індустріального пасма України, яке простяглося від Луганська, через Донецьк, Маріуполь, Запоріжжя, Дніпро до Кривого Рогу. І саме його діяльність започаткувала новий етап в житі Катеринослава. Буквально за декілька років провінційне місто перетворилося на торговельно-промисловий та культурний центр Центрально-східної Європи.
Як так сталося? В часи Олександра Поля всі прекрасно знали, що в степу понад річками Інгулець та Саксагань знаходяться поклади залізних руд. Подейкують начебто залізо тут обробляли ще в часи скіфів. А у XVIII ст. про залізорудні поклади вже знали достеменно.
Князь Григорій Потьомкін навіть збирався будувати фабрику з виробництва артилерійських ядер. Так само всі з давніх давен знали, що понад Сіверським Донцем знаходяться багатющі поклади вугілля.
Зрозуміло, що всі знали, що потрібно провести наукові дослідження руд та вугілля, геологічні розвідки, знайти інвесторів, організувати видобуток корисних копалин, з'єднати залізницею донецьке вугілля та криворізьку руду й тоді постане металургійне виробництво.
Як то водиться, всі все знали, говорили, але далі балачок мова не йшла. Південно-східна частина України залишалася провінційним аграрним регіоном. Тутешнє життя було млявим і заскорузлим.
Все змінила одна людина – Олександр Миколайович Поль. Він зробив те, про що довго й розлого говорили інші. У 1867 р. під час своїх мандрів Криворіжжям Олександр Поль наштовхнувся на поклади залізної руди. З цього все і почалося. Наступні п'ятнадцять років свого життя Олександр Поль присвятив боротьбі з імперською бюрократичною машиною.
З нього кепкували, його називали диваком. Але він вперто доводив, що в землі понад Саксаганню переховуються незчисленні скарби. Він провів наукові дослідження якості руд, геологічні розвідки криворізького регіону, знайшов інвесторів, організував видобуток руди, долучився до реалізації проєкту будівництва залізниці, яка зв'язала донецьке вугілля з криворізькою рудою й став одним з перших вітчизняних підприємців.
Феномен Олександра Поля полягає в тому, що він спромігся побудувати систему: інвестор + руда + вугілля + залізниця = "залізна лихоманка" (так позначав феномен Катеринославщини журналіст Володимир Гіляровський за аналогією з "золотою лихоманкою" в Каліфорнії).
Ще за життя його заслуги були визнані. Помер Олександр Поль в зеніті своєї слави. Пам'ятником йому став історичний музей Катеринослава, який очолив його друг і однодумець Дмитро Яворницький.
Але владу в Україні захопили більшовики. І про Олександра Поля просто "забули". Лише наприкінці існування СРСР за нього вголос заговорили краєзнавці та історики. Дослідники буквально по крихтах почали збирати інформацію про життя та діяльність цієї дивовижної людини.
Час від часу на наукових конференціях, круглих столах, під час приватних бесід науковців піднімалося питання стосовно місця поховання Олександра Поля. Особливих дискусій з цього приводу не виникало. Традиційно вважалося, що Олександр Поль був похований в склепі під Лазаревською церквою на Севастопольському кладовищі Катеринослава.
Після Другої світової війни це кладовище було закрито і з часом його перетворили на однойменний парк. Церкву висадили в повітря сапери. А на вшанування пам'яті вояків імператорської армії, що вмерли від поранень в шпиталях Катеринослава, під час сумнозвісної Кримської війни звели пам'ятник у вигляді кургану, облицьованого інкерманським вапняком.
Цікаво, що місцеві мешканці були твердо переконані, що пам'ятник розташований на уламках церкви. Навіть знаходилися "свідки", які в дитинстві бачили як над руїнами церкви зводили курган. Істориків таке пояснення цілком задовольняло.
Все змінилося улітку 2020 році. Дніпровський блогер та історик Дніпра Артем Костюк отримав грант міського голови Бориса Філатова на придбання аерофотознімків Дніпропетровська, виконаних розвідкою Люфтваффе під час Другої світової війни.
Дослідник синхронізував знімок 1944 року з сучасною картою міста й, проміж іншого, звернув увагу на те, що в Севастопольському парку, будівля Лазаревської церкви знаходиться в стороні від місця розташування пам'ятника загиблим севастопольцям.
Спочатку наукова спільнота міста поставилися до інформації Артема скептично. Занадто вже багато "свідків" бачили, як будували пам'ятник на місці церкви. Проте, аналіз даних засвідчив, що церква таки розташовується не під курганом, а в двадцяти метрах на схід.
А далі треба віддати належне міській владі Дніпра. Мер негайно видав розпорядження про проведення археологічних розвідок. І вже в грудні 2020 року стало зрозумілим, що знайдено залишки фундаменту Лазаревської церкви. Одразу ж постало питання про місце поховання Олександра Поля.
Розчищенний фундамент Лазаревської церкви
Очевидно, що для формування історичного наративу міста це принципово важливе питання. Було вирішено проводити повноцінні археологічні дослідження. І у травні 2020 році археологи під керівництвом Дмитра Тесленка розпочали археологічні розкопки.
Дуже скоро останні сумніви щодо того, чи є залишки фундаменту руїнами Лазаревської церкви зникли. Беззаперечно це був храм. Хоча, варто зазначити, аж до кінця розкопок знаходилися скептики, які вперто продовжували стверджувати, що церква під курганом. Що сказати? Аберація пам'яті.
Церкву знайшли. А що із могилою Олександра Поля? На превеликий жаль ніяких поховань в межах церкви виявити не вдалося. Їх там не було!
Місто повинно мати свою, невихолощену міфічними "матушками-імператрицями" та "стахановцями", історію. Історію, стрижнем якої є люди, що творили, а не уярмлювали, руйнували та розстрілювали. Для Дніпра одним з таких діячів, безумовно, є Олександр Поль і що дослідження усіх аспектів життєдіяльності цієї дивовижної людини є пріоритетними. Тож археологічні роботи не зупинилися.
Археологи починають досліджувати територію навколо храму. Вже за декілька днів удача. Буквально під стіною колишньої дзвіниці виявлено дві могили, розташовані впритул одна до одної. А треба зазначити, що згідно з однією з робочих версій, дружина Олександра Поля Ольга була поховано поряд із чоловіком.
Археологи відкривають могили і ... Це поховання церковнослужителів. Розкопки продовжуються й наприкінці липня виявлено склеп в якому поховано чоловіка і жінку. За попередніми антропологічними даними покійник дуже схожий на Олександра Поля. І знову надія. Але знову марна.
Вік жінки співпадає з віком Ольги Поль на момент смерті, а от чоловік – молода людина у віці приблизно 25 років, а Олександру Полю, коли він помер, було 58. Вчені продовжили свою роботу. До кінця липня було виявлено й обстежено дев'ять склепів та п'ять могил.
В них знаходилися рештки 21 особи. Практично всі склепи були зруйновані, поховання розкрадені, деякі скелети пошкоджені. Для проведення антропологічного дослідження було відібрано скелети дванадцяти осіб з шести склепів. Обстеження людських решток виконувала старша наукова співробітниця Відділу біоархеології Інституту археології НАН України Олександра Козак.
Проведення антропологічної ідентифікації останків ускладнювалося тим фатом, що в радянські часи практично всі фотозображення Олександра Поля було знищено як такі, що не мають наукової цінності. На момент проведення антропологічних обстежень були відомі тільки три фотопортрети Олександра Поля.
Додаткової інформації, яка допомогла б ідентифікувати рештки, як то звички, особливості статури тощо також бракувало. Тим не менш наприкінці серпня 2020 року увесь комплекс антропологічних робіт було виконано.
На основі детального аналізу особливостей будови скелету, статі, віку, захворювань, пластичної реконструкції обличчя та криміналістичної ідентифікації обличчя вчені дійшли однозначного висновку. За всіма ознаками поховання в склепі номер два, розташованому понад південною стіною церкви, належить Олександру Полю.
Дніпровські скаути розчищають склеп № 2
У 2021 році, напередодні Дня міста, в Севастопольському парку відбулося урочисте перепоховання останків Олександра Поля. Стримано. Без довгих промов. Без зайвої метушні та пафосу. Важко переоцінити значення цієї події для формування міської ідентичності дніпрян та розбудови історико-культурного ландшафту міста. Вже з наступного року саме це місце стане відправною точкою для святкування Дня міста. Після реконструкція парку, довкола могили Олександра Поля, буде сформовано міський пантеон.
Ніяка ідеологія більшовицьких чобіт не здатна стерти історичну правду українців. Дніпряни віддають належне видатній людині, що заклала основи того Дніпра, який ми маємо тепер. Історики, краєзнавці, міська рада Дніпра і просто небайдужі люди продовжують працювати над формуванням історичного наративу нашого міста.
Продовжується вивчення життєдіяльності Олександра Поля. Ми практично нічого не знаємо про його предків по лінії батька. Так само, дуже мало відомо про дітей Олександра Поля. Ми не знаємо коли вони померли, проте маємо здогадки, де похований син та дружина. Попереду ще чимало роботи і чимало цікавих відкриттів.
