Проголошення відновлення Української Держави на Буковині 30 червня 1941 року

За усталеною до цього часу на Буковині історичною традицією, як і загалом в Україні, вважалося, що 30 червня 1941 року відновлення Української держави відбулося тільки у Львові. Крім Буковинського Віче 3 листопада 1918 року, на якому українцями Буковини було проголосило своє прагнення належати до Української держави, нібито до 90-х років ХХ століття інших проявів такого бажання не було. Проте нещодавнє відкриття в Державному архіві Чернівецької області змушує зовсім по-новому подивитись на події далекого червня 1941 року в Чернівцях на навколо.

Фото ілюстративне. Львів'яни на площі Ринок 30 червня 1941 р.

Пряма згадка про проголошення на Буковині Самостійної України саме 30 червня 1941 року віднайденва водній із довідок румунського інспекторату поліції: "30 червня [1941 р.]Мирослав Кіндзірський проголосив незалежність та відбув до Галичини для вивчення ситуації".

 
 

Крім цієї згадки, в матеріалах архіву зберіглося і фото Мирослава Кіндзірського, раніше невідоме дослідникам.

 
Нещодавно віднайдене фото Мирослава Кіндзірського (ліворуч) та більш відоме його фото

Кіндзірський Мирослав Васильович народився 17 вересня 1919 року в селі Чорний Потік Заставнівського району Чернівецької області. Закінчив Чернівецький університет. Із 1937 року член ОУН (псевдо: "Боєвір", "Степан").

У 1941 році – організаційний референт Буковинського обласного проводу ОУН. У січні 1942 р. заарештований румунською Сигуранцою (з-під варти утік). Скерований на Східноукраїнські землі: з кінця 1942 року по березень 1944 року Кіндзірський – референт пропаганди Одеського обласного проводу ОУН.

У серпні 1944 року переведений на Буковину. У вересні-грудні 1944 року –організаційнийреферент Буковинського обласного проводу ОУН, виконував обов'язки провідника Буковинського обласного проводу ОУН.

Загинув 29 грудня 1944 року під час бою з військами НКВД у с. Васловівці Садгірського (згодом Заставнівського) району Чернівецької області. Похований у с.Чорний ПотікЗаставнівського району Чернівецької області.

Надалі прискіплива увага співробітників архіву була привернута до подій кінця червня та початку липня на Буковині. Знахідки вражають.

У документі, який зберігається в архіві ГДА СБУ в Чернівцях, зазначається, що в самому обласному центрі, в Чернівцях, ще до захоплення міста румунськими військами, українські націоналісти вивісили на будівлі міської ради синьо-жовтий прапор.

Румуни згодом прапор зірвали. Проте українці, згідно документу, були переконані, що вони таки створять Самостійну Україну та Буковина увійде до її складу.

Вже в серпні-вересні румуни, як власне і німці у Львові, українських націоналістів почали відкрито переслідувати.

 
Згадка про синьо-жовтий прапор на Чернівецькій міській раді в червні-липні 1941 році 
Джерело: Дело по ОУН-УПА // ГДА СБУ, Чернівці. – Фонд 2Н. - Справа 4. -С. 106

В іншій довідці, яка також зберігається в архіві СБУ, міститься навіть склад "Українського комітету", сформованого ОУН, який 7 липня 1941 року взяв владу в місті Чернівці в свої руки.

Зокрема до його складу входили професор Костянтин Церкунович, професор Іларій Карбулицький, колишній завідувач відділом охорони здоров'я Іван Красноїльський, колишній студент архітектурного інституту Іван Жуковський та інші

 
Згадка в документах про "Український комітет", який взяв владу в Чернівцях після відступу радянських військ 
Джерело: Справка начальника Управления НКВД ЧО полковника Руденко от 7 сентября 1945 г. О политико-экономическом состоянии Черновицкой области //Данные учета по ликвидации вооруженного бандитизма и ОУНовского подполья на территории Черновицкой области за 1945-1946-1947 годы // ГДА СБУ, Чернівці. – Фонд 2Н. - Справа 11. – С.34

Відступ радянських військ з Буковини на початку липня ще продовжувався, а до 6-7 липня край вже був окупований німецько-румунськими військами. В цей період на Буковині набрав розмаху рух по відновленню української держави, який можна прирівняти до справжнього повстання.

В архівах зберігаються документи щодо кількох десятків випадків захоплення влади в селах краю. Українці захопили владу в районному центрі Садгора, де місцевий уряд очолив Гирюк Дмитро Петрович, на псевдо "Орел", який вже в 1943 році очолить Буковинський провід ОУН.

У районному центрі Вижниця ОУНівці влаштовують великий урочистий мітинг, на який сходяться мешканці кількох навколишніх сіл, де лунають заклики до боротьби за Самостійну Україну.

В селах відбувалися масові сходи селян, на яких проголошували Самостійність України, утворювали місцеву владу, формували місцеві групи самооборони для захисту сіл від залишків радянських військ, які ще переміщувалися Буковиною, вивішували синьо-жовті прапори на сільрадах.

Наприклад, Денис Кривохижа, який очолив український уряд села Чуньків Заставнівського району свідчить:

 
Кривохижа Денис Георгійович, 1915 р.н., керівник українського уряду в селі Чуньків Заставнівського району Чернівецької області

"В липні 1941 року радянська армія із Заставнівського району вже відступила, а румунські війська ще не приходили. В цей період безвладдя в село Чуньків із села Василів і Дорошівці приїхали озброєні Греул, Ящук, Палагнич, Кадобянський, Греул, з ними ще було декілька чоловік.

В цей день була неділя. Вказані особи біля сільської ради зібрали чоловіче населення села Чуньків і оголосили, що вони є представниками Українського війська, прибули в село для того, щоб проголосити "Українську державу".

 
Свідчення Діонізія Кривохижи про проголошення Самостійної України в селі Чуньків 
Джерело: Дело №2498 по обвинению Кривохижа Деонизия Георгиевича // ГДА СБУ, Чернівці. – Основний фонд. – Справа1286

Чи, як свідчила місцева жителька Євдокія Білик, "в селі Чуньків ці українські націоналісти заявили, що Буковина буде самостійною українською державою, на будівлі, де при радянській владі була сільрада українські націоналісти повісили свій прапор, прапор був синьо-жовтий. В селі Чуньків українські націоналісти створили свою владу, на чолі якої поставили Кривохижу Діонізія Георгійовича".

 
Уривок зі свідчень Білик Євдокії Георгіївни 1909 р.н. 
Джерело: Дело №2498 по обвинению Кривохижа Деонизия Георгиевича // ГДА СБУ, Чернівці. – Основний фонд. – Справа 1286.

Мешканець села Слободзія-Банилів Вашківського району Чернівецької області Микола Іванчук свідчить:

"… коли Червона Армія відійшла на Схід, а румунські війська ще не прийшли, в селі Слободзія-Банила впродовж 3-4 днів було повне безвладдя. В цей час із села Бережниця прийшли українські націоналісти в кількості 5-6 чоловік, зайшли в церкву.

Вийшовши з церкви, вони організували мітинг, на якому один з них виступив з промовою і заявив: "Люди! Ми є українці і прийшли до Вас оголосити, що віднині в селі Слободзія-Банилів буде українська влада. Не буде більше ні совєтів, ні румунів. Україна буде Самостійною державою і ви повинні об'єднатись на боротьбу проти всіх за Україну і підкорятись голові української влади, який буде призначений тут-же".

На мітингу був призначений керівником української влади на селі мій брат Іванчук Василь. Після мітингу з моїм братом разом пішли вони до будівлі колишньої сільради, вивісили на цій будівлі український прапор жовто-синього кольору і видали зброю…"

 
Свідчення Миколи Іванчука про проголошення самостійної України в селі Слободзія-Банилів 
Джерело: Дело №5707 по обвинению Иванчук Николая Танасовича

Подібних свідчень є чимало, насправді десятки, проте дослідницька робота власне лише починається.

 
Повідомлення в архівних матеріалах про мітинги та проголошення самостійної України в різних селах області

 

Повідомлення в архівних матеріалах про мітинги та проголошення самостійної України в різних селах області

Згодом НКВД та НКҐБ докладуть максимальних зусиль, щоб з людської пам'яті стерти будь-які згадки про ті події. Усіх її учасників виявили та відправили до таборів, а чимало під різними приводами і розстріляли.

Отже, наприкінці червня та в перші дні липня 1941 року на Буковині відбулося насправді повстання: в селах краю, а також в районних центрах та навіть в самих Чернівцях збираються урочисті мітинги, відбувається проголошення Самостійної України, обирається український уряд.

На сільрадах, і навіть на приміщенні Чернівецької міської ради вивішують синьо-жовті прапори, а український комітет із шанованих професорів бере владу в Чернівцях.

Наразі науковців краю чекає ще велика робота по виявленню документів із згадками про проголошення Самостійної України в червні-липні 1941 року, встановлення усіх учасників, які брали участь у тих подіях.

Приємно, що нині зусилля науковців підтримує обласна влада. Зокрема, 28 червня 2021 р. під час урочистостей з нагоди Дня Конституції голова Чернівецької ОДА Сергій Осачук зазначив:

"Може здаватися, що після Буковинського віче 1918 року та ЗУНР аж до проголошення незалежності України у 1991 році буковинські українці не прагнули так сильно своєї держави, а проголошення Української держави у червні 1941 року відбулося лише у Львові.

Але ми маємо сенсанційну знахідку керівника державного архіву Чернівецької області Миколи Рубанця, який цими днями вперше оприлюднив архівні документи, що засвідчують: 30 червня 1941 року і у нас, у Чернівецькій області, українці вустами Мирослава Кіндзірського проголосили Українську Державу.

Ця наукова сенсація має велике значення для нашої з вами державної історії. Це були ті цеглини, на яких трималися український державницький дух і воля, протиборство та віра у відродження України аж до 1991 року".

 
Повідомлення в архівних матеріалах про мітинги та проголошення самостійної України в різних селах області
 
Повідомлення в архівних матеріалах про мітинги та проголошення самостійної України в різних селах області

Державний архів Чернівецької області та управління Служби безпеки України в Чернівецькій області підготували виставку документальних матеріалів, які стосуються цієї історичної події.

З нею вже ознайомились учасники урочистих зборів до Дня Конституції України, а нині, 30 червня, її матимуть змогу оглянути депутати Чернівецької обласної ради. Азгодом і широка громадськість. Зрештою, з електронним її варіантом можна ознайомитись на сайті архіву.

30 червня 1941 року в історії Буковини – подія, яка стоїть на рівні із подіями часів Буковинського Віче, відтак потребує – і вже отримує – належне пошанування. Це вселяє надію, що та боротьба за українську Буковину, яку вели наші діди і прадіди, була не марною.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.