"Ситуація в Прип’яті нормальна, рівень радіації контролюється...”
Рішення про евакуацію населення відклали більш як на добу і розпочали лише 27 квітня. До того часу вітер ніс на містян радіоактивні викиди, а хвойний ліс між АЕС та Прип’яттю поволі ставав рудим
Пам'ятаєте сцену нервового зриву Бориса Щербини з серіалу "Чорнобиль" HBO? Після того, як на даху зруйнованого реактора ламається німецький робот Джокер, що мав розчистити поверхню від радіоактивних уламків. Верхівка СРСР у кілька разів занизила рівень опромінення, аби лише не визнавати, що в Союзі сталася глобальна ядерна катастрофа. Машина не витримала і вийшла з ладу, а прибирати уламки й отримувати шалені дози радіації змушені були люди - їх назвали біороботами.
Актор Стеллан Скарсгард неперевершено відтворив трансформацію стриманого, вірного партійця в людину, яка бачить трагедію на власні очі й усвідомлює, що за партійними лозунгами ховається біль та втрати реальних людей. В реальності саме Борис Щербина згодом заявив про небезпеку реакторів РБМК і запропонував більше не будувати їх в країнах радянського блоку.
Утім, Щербина був чи не єдиним з високопосадовців, який став очевидцем найстрашніших днів Чорнобилю. Верхівка КПРС бачила катастрофу крізь призму документів - доповідних, телеграм, листів під грифом "таємно" й ухвалювала рішення на їх основі.
Ці рішення, завуальовані чи то бажанням зняти з себе відповідальність, чи то сліпою вірою в несерйозні наслідки аварії, призвела до численних людських жертв. До 35 роковини Чорнобильської катастрофи Державна архівна служба створила онлайн-виставку "Чорнобиль: очима Компартії", щоб показати, як сформувався ланцюг брехні, некомпетентності та байдужості, наслідки якої і донині відчувають тисячі людей.
Перші звіти про аварію осередки Компартії почали отримувати 26 квітня - за кілька годин після вибуху. З Київського обкому до ЦК КПРС надійшло повідомлення:
"Частина брудної води викинута на територію станції. Радіаційний фон на 6 годин 50 хвилин на території станції до 100 мікрорентген/сек, в м. Прип'яті 2-4 мікрорентгена. Небезпеки для населення міста немає". Те саме керівництву доповів і директор ЧАЕС Брюханов - "ситуація в Прип'яті нормальна, рівень радіації контролюється". Пізніше, на суді, він заявив, що неуважно подивився на дозиметри й мав би додати інформацію про справжній масштаб наслідків.
Насправді ж на той момент у деяких місцях біля зруйнованого реактора рівень опромінення сягав 20 000 Рентген на годину - цього достатньо, щоб отримати смертельну дозу за лічені хвилини. Реальних цифр тоді не знали - на станції були лише дозиметри з порогом вимірювання 3,6 Р/год. Рішення про евакуацію населення відклали більш як на добу і розпочали лише 27 квітня, о 14:00. До того часу вітер ніс на містян радіоактивні викиди, а хвойний ліс між АЕС та Прип'яттю поволі ставав рудим. Потім "іржаві" дерева вирубали, однак і досі на його місці дозиметри туристів зашкалюють.
"Тимчасову" евакуацію Прип'яті провели всього за чотири години. Мешканці, вважаючи, що їдуть на три дні, взяли з собою маленькі валізи з найнеобхіднішим. Щоб запобігти паніці, до населення інформацію про катастрофу доносили максимально завуальовано. На центральному телебаченні пролунало коротке повідомлення про факт аварії. 29 квітня на третіх шпальтах газет, під оголошеннями про результати футбольних матчів з'явилося лаконічне, "Від Ради Міністрів СРСР: на Чорнобильській АЕС сталася аварія, пошкоджений четвертий реактор. Наслідки ліквідовуються, створена урядова комісія". Першотравневу демонстрацію в Києві провели зі звичним розмахом.
З приміток на документах, що надходили до партійної верхівки, видно: чиновники і гадки не мали, що означають цифри зі звітів. приладів, якими вимірювали радіаційне забруднення грунту, води, атмосфери. На документах вручну дописували запитання: "Що це означає?". Тут же намагалися з'ясувати, які саме заходи вживаються для ліквідації наслідків аварії, і ким були двоє дітей, які померли від променевої хвороби.
Не менше питань виникало і в населення. Хоч інформацію про катастрофу ретельно приховували, радянські люди зовсім не були невігласами. Переконуючи, що в містах зберігається "ділова, спокійна атмосфера", партійні доповідачі писали і про різке обурення, і відверті висловлювання: "гнали план и забыли о технике безопасности", "авария это, головотяпство или диверсия?", "почему людей эвакуировали не сразу, а через сутки?", "надо иметь головы на плечах, да еще с мозгами, чтоб построить такое "чудо" возле самой столицы".
Розбираються із цим в найкращих традиціях радянського інформаційного вакууму: забезпечують "нормальний морально-політичний клімат в колективах трудящихся", нейтралізують "в основному нездорові розмови".
Утім, люди все одно задавали питання. До відділу пропаганди та агітації Київського осередку КПРС надійшов чималий перелік всього, чим цікавилися мешканці столиці: чи можна вживати воду й ловити рибу, як проявляється та лікується променева хвороба, як впливає на дітей, чи можна працювати на городах та займатися спортом. І останнє - чому, коли факт аварії відомий і усвідомлений як небезпечний, керівництво міста не виступило перед мешканцями?
Вже 8 травня Компартія вирішує: всьому провиною - руйнівна західна пропаганда. І за підсумками засідання, у протоколі під грифом "цілком таємно" наказує: використовуючи засоби пропаганди, інформувати про хід робіт з усунення наслідків аварії на ЧАЕС.
Крім того, "викривати фальшиві, підривні вигадки буржуазної пропаганди, давати дійову відсіч тим, хто поширює фальшиві чутки". З'являється й наказ передавати інформацію іноземним мовникам. Нагадаю, на час засідання з моменту аварії минуло майже два тижні - весь цей час інформування про аварію майже не було.
Вислів "спасение утопающих - дело рук самих утопающих", вочевидь, недарма народився саме за радянських часів. Люди, які знали про катастрофу, хоч і не усвідомлювали до кінця її масштабів, писали в партійні осередки й пропонували допомогу постраждалим. Це, ймовірно, одні з найбільш щемливих документів того часу - антиподи тоталітарних зашморгів.
Пропонували стати донорами кісткового мозку, допомогти ліквідації фізично, казали, що можуть прийняти сім'ї евакуйованих у власних будинках або ж взяти на оздоровлення дітей. Працювали понаднормово й віддавали заробіток для тих, хто лишився без домівок. Суми внесків вражають - 70 рублів від механіка теплоходу, 200 рублів від колективу дитсадка, і це при тому, що середня зарплата на той час ледь сягала 170-ти.
І через 35 років із дня Чорнобильської катастрофи ми задаємось питаннями: що насправді стало відправною точкою в цій історії? Невігластво, байдужість чи сліпе бажання вислужитися перед керівництвом? Чому верхівка не бачила реальних масштабів проблеми, а може, не хотіла бачити? Ці питання, ймовірно, так і залишаться риторичними.
Але ми точно знаємо одне: порятунок базувався на безумовній пожертві всіх тих, хто власноруч гасив пожежу на ЧАЕС, скидав пісок та бор в жерло знищеного реактора, лікував опіки опромінених ліквідаторів, отримуючи небезпечні дози. Тих, хто був готовий прийняти постраждалих у домівках, де було тісно й не надто сито і господарям. Кількість ліквідаторів аварії на ЧАЕС - близько 600 тисяч, насправді ж людей, небайдужістю яких ми завдячуємо своїм теперішнім - в рази більше.
Маленькі гвинтики у громіздкій машині тоталітарного режиму, які вистояли і втримали майбутнє на своїх плечах. Пам'ять про них зберігається не лише у спогадах нащадків, а й у архівах, які нині доступні кожному.