ОУН і Голод 1946-1947 років на Буковині. Як повстанці документували Голодомор

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села

Тоді ОУН вирішило провести кампанію з документування цього злочину радянської влади. Свідчення про результати голоду мали бути направлені до Європейських країн з метою домогтися світової реакції за політику радянської влади щодо західноукраїнських земель.

Наразі вказана діяльність ОУН підтверджена матеріалами кількох кримінальних справ на мешканців хутору Арборени Садгірського району Чернівецької області.

Як випливає із документів радянських каральних органів, влітку 1947 року призначений у квітні 1947 року провідник Заставнівського ("Запрутського") надрайонного проводу ОУН "Бакун" (Мензак Іван Миколайович, інші псевдо – "Кобзар", "Соловій"; раніше обіймав посаду референта пропаганди Буковинського окружного проводу ОУН) дав вказівку принаймні одному із кущових проводів Садгірського районного проводу ОУН – "Комару" (Небеснюк Василь, інше псевдо "Лис") провести документування одного із злочинів радянської влади на Буковині – організації Голоду 1946-1947 років.

 

Мензак Іван Миколайович – "Бакун", "Кобзар", "Соловій", 15.07.1912 р.н. Уродженець села Банилів Вижницького району Чернівецької області. Закінчив Чернівецьку гімназію. Вчитель, директор школи у с. Бережниця. Член ОУН з 1940 року. Із листопада 1945 року - референт пропаганди Буковинського окружного проводу ОУН, із квітня 1947 року – одночасно виконував обов'язки провідника Заставнівського ("Запрутського") надрайонного проводу ОУН, до дня загибелі – 31.05.1949, біля с.Шубранець Садгірського р-ну (тепер Заставнівського р-ну) Чернівецької обл.

З цією метою повстанці зазначеного куща проводили опитування місцевих мешканців, головну увагу приділяючи питанням проведення хлібоздачі, організації колгоспів, фіксуванню людей, які загинули від голоду, а також, найцікавіше – фотографували виснажених та опухлих від голоду місцевих мешканців. Зазначені фотографії були призначені для передачі через повстанську мережу на Захід (конкретніше – "в Англію та в Америку") з метою демонстрації, що в СРСР панує голод.

З цією метою влітку 1947 року повстанці обходили населені пункти свого куща та фотографували спухлих від голоду, знесилених та виснажених людей, особливо дітей.

 

Небеснюк Василь Тодорович – "Комар", "Лис", 1912 р.н., уродженець села Самушино Заставнівського району Чернівецької області. Кущовий провідник Садгірського районного проводу ОУН. Загинув в сутичці із опергрупою МҐБ (під час проведення "чекістсько-войськової операції") біля села Раранча Садгірського району Чернівецької області 15 лютого 1948 року.

Попри це, Міністерство державної безпеки (МҐБ) дізналося про цю операцію підпілля лише наприкінці лютого 1948 року, за наступних обставин.

15 лютого 1948 року в селі Раранча Садгірського району Чернівецької області на засідку МҐБ натрапили двоє підпільників. Після запеклого двогодинного бою обидва повстанці загинули. Як згодом було встановлено, загинули кущовий Садгірського району Небеснюк Василь-"Комар" та його охоронець "Ванька".

 

Довідка про загибель кущового "Комара" з Василя Небеснюка

При обшуку в польовій сумці у "Комара" знайдена дивна фотографія, яку одразу не було вірно витлумачено, ймовірно вважаючи, що мова йде про якийсь із численних зв'язків повстанців.

 

Фотографія, вилучена у вбитого кущового "Комара" - Василя Небеснюка

 

Намагаючись встановити зображену на фото особу, МҐБ допитало повстанця із цього ж куща, який восени 1947 року перейшов на бік ворога і став зрадником – Василя Делікатного, повстанське псевдо "Славка". Останній в протоколі допиту від 12 квітня 1948 року засвідчив:

"Вам пред'явлена фотокарточка скажіть хто це сфотографований і з якою метою.

Хто це сфотографований я не знаю, але цю фотокартку я бачив у повстанця "Комара". Ці знімки він робив для Америки. У повстанця "Комара" я бачив багато фотознімків, він фотографував виснажених дітей і ці знімки відсилалися в Америку".

Крім того, він також засвідчив:

"… в вересні 1947 року "Комар" вербував одного молодого чоловіка років 18-ти. Йому "Комар" дав завдання піти в село Бояни і принести свідчення про хлібопоставку, кого заарештували за невиконання хлібопоставки, хто помер від виснаження. Ця інформація потрібна була терміново, за завданням "Бакуна". Цьому ж чоловікові "Комар" вручив оунівські листівки 70 штук і після чого на другий день цей чоловік повинен був принести дані про настрої населення села Боян після прочитання листівок".

Василь Небеснюк-
Василь Небеснюк-"Комар" із "Пугачем", бойовиком охорони "Максима"

Так МДБ отримало інформацію про збір, у терміновому порядку за завданням Івана Мензака-"Бакуна", "Кобзар" інформації щодо постраждалих від Голоду 1946-1947 років, а також про наявність у "Комара" великої кількості фотознімків виснажених людей та дітей, які планувалося направити за кордон.

Особу, фото якої потрапило до рук МДБ, було швидко встановлено. Нею виявилась Русул Флорія Петрівна, мешканка хутору Арборени Садгірського району Чернівецької області. Звісно, її заарештували. На слідстві вона свідчила про обставини події:

"В кінці липня чи на початку серпня 1947 року в 1-2 годині дня у двір нашого дому зайшли два повстанця ОУН, фамілії їх і псевдо не знаю.

Повстанці викликали мене на двір і запитали: ви що хворієте? Я відповіла, що так, я хворію і підтримувати своє здоров'я не в змозі, оскільки не вистачає продуктів харчування а купити немає на що.

Повстанці мені запропонували, щоб я погодилась сфотографуватись в оголеному виді. Я запитала їх, для чого вам потрібна така фотокарточка. Повстанці ОУН мені відповіли, що така фотокарточка їм потрібна для посилки в Англію і Америку з провокаційною метою, нехай там подивляться, як живуть люди в Радянському Союзі.

Я на це дала свою згоду і повстанці мене сфотографували в оголеному вигляді. Через декілька днів повстанці одну фотокарточку принесли до нашого дому і не заходячи в дім фотокарточку залишили біля дому. Цю карточку побачила моя сестра взяла і принесла в дім показала мені. Коли я видужала я цю карточку спалила, боючись, щоб хтось її у нас не виявив".

 

Уривок з протоколу допиту Русул Фрозини

Її сестра, яка проживала з нею разом, Мегирян Фрозина, засвідчила:

"В липні чи на початку серпня 1947 року до нас у двір прийшли два повстанці ОУН. Коли повстанці прийшли до нашого дому, то сказали, щоб моя сестра Русул Флоря Петрівна вийшла на вулицю.

Коли моя сестра вийшла, то повстанці запропонували їй роздягнутися до гола і тут же сказали, що ми вас сфотографуємо і вашу карточку пошлемо в Англію і Америку, нехай там подивляться, як живуть люди в Радянському Союзі, так як моя сестра в той час була хвора, і виглядала нібито виснажена.

Повстанці сфотографувавши мою сестру від нас пішли. Через декілька днів повстанці фотокарточку моєї сестри поклали біля нашого дому, а в дім не заходили, і цю карточку ми кинули у вогонь".

За результатами слідства Русул Флорію обвинуватили в тому, що вона влітку 1947 року мала зустріч з керівником кущового "проводу" ОУН – "Комарем", якому "дозволила себе сфотографувати в роздягненому виді з провокаційною метою по відношенню до радянської дійсності".

Проте постійного зв'язку з повстанцями слідством доведено не було, відтак обвинувачення обмежилося недонесенням про подію органам радянської влади. Хоч вона пояснювала, що піти повідомити не могла, бо "після голодовки лежала хвора", а сільрада знаходилась від них кілометрів 7-8 і дійти до сільради вона не могла. Вироком суду Русул Флорію засуджено до 8 років виправно-трудових таборів.

У вироку суду, що цікаво, прямо зазначено суть "провокаційної мети" зазначених знімків – підтвердження факту голоду в СРСР. Зокрема, в Вироку зазначено:

"… встановлено, що в червні-липні місяці 1947 року в будинок підсудної прийшли два бандита ОУН і запропонували їй сфотографуватися голою і сказали, що цю фотографію буде надіслано з провокаційною метою до капіталістичних країн, що нібито в СРСР голодовка. Підсудна на протязі довгого часу приховувала фотокартку в себе і зовсім не сповістила органи радянської влади".

 

Вирок Чернівецького обласного суду Русул Флорії

В ході слідства над іншими мешканцями хутора Арборени, які контактували із повстанцями, слідчі МДБ отримали дані і про інші факти фотографування повстанцями мешканців хутору.

За нашими підрахунками, загалом у матеріалах різних справ десь детально, а десь побіжно згадано про 8 фотографій виснажених місцевих мешканців. Також маємо свідчення колишнього повстанця, який каже про "багато фотографій", які були у "Комара". Водночас самих фото в архівних документах не виявлено.

Про те, що повстанці фотографували кількох мешканців хутора Арборени стало відомо і іншим мешканцям. Зокрема Леонтій Касандра, обвинувачена у зв'язках з повстанцями, свідчила:

"Весною 1947 року в якому місяці не пам'ятаю вдень на хутір Арборен прийшли повстанці ОУН "Комар" і ще один, псевдо його не знаю, останні фотографували Русул Флорію Петрівну і Рушті Ревеку Василівну, які знаходились в слабкому стані від недоїдання. За розповідями повстанців, ці фотографії їм потрібні для посилки в Америку і Англію".

Також про факти фотографування повтанцями місцевих мешканців свідчила і Саглян Анна Іванівна:

"Я бачила, як повстанці вийшли з дому Касандри і через городи пішли до Нестор Наталії. Там її і сфотографували, після направились до церкви, де зустріли Лерку Івана і Лерку Віоріку, їх сфотографували повстанці з козою разом. Після я чула, що ще фотографували Русул Флорію".

Отже, за наявними даними, повстанці сфотографували малолітнього хлопчика із сестричкою, які пасли козу – Лерку Івана, 1933 р.н., та його сестру Віоріку. Згодом МҐБ допитала Івана Лерку по справі Русул Флорії, і він засвідчив:

"Влітку 1947 року, місяця точно не пам'ятаю, я разом зі своєю сестрою Лерку Віорікою Тодорівною пішли на поле пасти козу. Вдень біля школи хутора Арборень нас зустріли два повстанця, прізвищ і псевдо їх не знаю, наказали нам зупинитися. Коли ми зупинилися, то повстанці нас разом з козою сфотографували і нас відпустили до дому.

Після того як мене разом з сестрою і козою сфотографували повстанці, то приблизно днів через 5 біля своєї стодоли я виявив підкинуту фотокарточку, на якій був сфотографований я, моя сестра і коза. Цю карточку я кинув у вогонь. Я боявся, що якщо знайдуть цю фотокарточку то мене заарештують, і тому я її спалив.

З якою метою мене фотографували повстанці, я не знаю".

Допитали МҐБ також Ністор Наталію Василівну, про яку раніше отримали дані, що її фотографували повстанці. Остання засвідчила:

"… Після всього цього повстанці сказали, що ми вас сфотографуємо, так як ви знаходитесь в виснаженому виді і ці фотографії нам потрібні для посилки в Англію і Америку. Нехай там подивляться, до чого Вас довела Радянська влада. Я не стала опиратись і дозволила бандитам себе сфотографувати. Повстанці сфотографували мою матір, мого сина, сина моєї сестри і мене, і від нашого дому пішли. Більше з повстанцями ОУН я не зустрічалась.

Фотокарточки мені бандити не приносили.

Чому повстанці цікавились моєю фотографією? Коли мене фотографували повстанці, я в той час знаходилась в виснаженому стані від недоїдання, і виглядала як змучена. Син мій, син моєї сестри і моя мати також знаходились в виснаженому стані, і ці фотографії повстанцям були потрібні з провокаційною метою".

Згодом, під час судового засідання у справі обвинувачення сестри Ністор Наталії – Рушті Ревеки – зафіксовані низка додаткових обставин, які суттєво доповнюють свідчення Ністор Наталії. Перш за все зазначено, що її брат помер від голоду (так і занесено в протокол судового засідання, хоча як правило подібних термінів намагалися уникати).

Матір, яку фотографували повстанці, на час суду також вже померла. Також названо основну причину, чому повстанці фотографували її родину – "вони в цей час були спухлі від голоду", а також зазначено, що її родину фотографували кожного "окремо один від одного".

Вже згадана нами Саглян Анна, яка була пов'язана із підпіллям та брала участь у поширенні повстанських листівок, і сама на той час перебувала у вкрай виснаженому стані, відповідно повстанці сфотографували також і її та її подругу із сусіднього хутора Буч. Саглян Анна свідчить:

"… За пропозицією повстанців я пішла в хутір Буч, запросила до себе Біголарь Флорію. Коли ми прийшли з нею разом на наперед визначене повстанцями місце на полі, "Комар" і "Славка" спочатку нас вони фотографували, а після нам дали оунівські листівки і сказали розкидати по селу Бояни, хуторам Арборени і Буч". Потім ту фотографію я спалила.

 

Фото Саглян Анни, із кримінальної справи

Цікаво, що принаймні у трьох випадках повстанці роздрукували фотографії та передали сфотографованим людям. Якщо вірити свідченням останніх, згодом усі вони ті фотографії спалили, оскільки існувала небезпека що їх виявлять органи влади. Зокрема, фотографію повертали Русул Флорії, Саглян Анні, Іванові та Віоріці Лерку.

Також варто зазначити: попри те, що слідчі МҐБ прямо цікавилися, кого фотографували повстанці і з якою метою, та отримували чіткі й однозначні відповіді, нами не віднайдено документів, де б обласне управління інформувало центральні органи МҐБ про виявлену операцію повстанців.

Відповідно наразі немає й інформації про якусь роботу МҐБ з відслідковування та розшуку вказаних фото, перешкоджання їх потраплянню на Захід та певної інформаційної пропагандистської кампанії, спрямованої на мінімізацію можливих негативних наслідків від їх ймовірного використання та пред'явлення обвинувачень Радянському Союзові в організації Голоду.

На жаль, наразі авторові невідомо про подібну діяльність інших кущів ОУН на Буковині.

Отже, за наявними в матеріалах кримінальних справ даними, повстанці сфотографували щонайменше 9 осіб мешканців хутору Арборени та сусідніх сіл, зокрема Русул Флорію, Лерку Івана і Лерку Віоріку (разом, із козою), Нестор Наталію, її матір, її сина та сина її сестри, Біголарь Флорію та Саглян Анну.

Із вказаних фото зберіглося лише фото Русул Флорії. Про долю інших фото можна зробити лише припущення, виходячи із наступних даних.

"Бакун"-"Кобзар" в той час дислокувався переважно в лісі поблизу села Чорнівка, неодноразово перебував разом із кущем "Комара", згодом виїздив на зимівлю в Галичину (загинув він від рук зрадника 31.05.1949 року), з чого можна зробити висновок, що зазначені фотографії були переправлені якщо не до Буковинського проводу, то до котрогось із проводів ОУН на Галичині.

Відтак, сподіваємось, фотографії або ж таки були переправлені на Захід, або залишаються в котромусь із численних повстанських архівів, котрих особливо багато було віднайдено останнім часом.

Якщо десь будуть віднайдені (а може і вже десь є дивні фото цивільних осіб та дітей серед повстанських фото), не виключено що вони є наслідком діяльності ОУН з документування організованого радянською владою голоду, і є доказами злочину, для все-таки очікуваного суду над комуністичною ідеологією і практикою.

 
 
 

Повстанські листівки проти радянського терору Голодом

Зазначені у розвідці матеріали містяться у наступних архівно-кримінальних справах:

Управление МГБ по Черновицкой области. Следственный отдел. Дело №2509 по обвинению Леонтий Касандры Георгиевны и Саглян Анны Ивановны. 10 июня-15 июля 1948 года //САЗ УСБУ в Чернівецькій області. – Припинений Фонд. – Справа № П-5870.

Управление МГБ по Черновицкой области. Следственный отдел. Дело №2890 по обвинению Рушти Ревеки Васильевны. 14-29 декабря 1948 года // САЗ УСБУ в Чернівецькій області. – Припинений Фонд. – Справа № П-5780.

Следственное дело №2889 по обвинению Русул Фрозины Петровны // САЗ УСБУ в Чернівецькій області. – Припинений фонд. – Справа П-5828.






Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.