Боротьба лівих і правих за Пласт – український скаутинг

Усі троє засновників Пласту так чи інакше були прихильниками соціалізму. Світогляду, який у час творення скаутингу був синонімом прогресивного громадянського руху. Але водночас вони були активними прихильниками національної ідеї. Тобто і соціалістами, і націоналістами водночас.

Поєднання національного і соціального питань розглядав у 1915 році пластовий приятель В.Старосольський, батько Начального пластуна Ю.Старосольського.

З фондів НБ ЛНУ ім. І.Франка

У ті часи це було нормальне явище. Соціаліст Іван Франко заснував на базі створеної ним же соціалістичної Радикальної партії – українську Національно-демократичну партію. А націоналіст Микола Міхновський на базі своєї УНП намагався створити теж і соціалістичну партію (сама ж УНП відзначала робітниче свято 1 травня, а на її печатці поруч із синьо-жовтим був і червоний прапор).

Іван Чмола був активістом товариства "Січ", афілійованого із соціалістичною Радикальною партією. Організацію перших пластових гуртків він проводив у січовій домівці у Львові. А кілька тижнів перед цим обійшов пішки майже всю Наддніпрянщину разом із майбутнім лідером львівської "Січі" та активістом соціалістичної Радикальної партії Романом Дашкевичем. Були вони й у Харкові, де могли зустрічатись із Миколою Міхновським.

Очевидно, що Іван Франко виховав свого сина Петра, який запропонував називати українських скаутів "пластунами" – як у дусі соціалістичних (у 1931 році Петро поїде в Харків будувати радянську Україну), так і в дусі національних ідей (довго жити під совєтами він не зміг). Член соціалістичного січового руху Іван Чмола був одним із перших, хто почав творити перші новітні військові відділи українців для боротьби за Україну (ці його відділи називались пластовими, хоч по суті своїй були націоналістичними).

"Стрілецький Пласт" в Самборі у 1913-1914 навчальнмоу році. Через кілька місяців більшість із них піде добровольцями в УСС, 4-ро поляже за Україну.

Олександр Тисовський та Петро Франко належали до товариства "Сокіл" – тісно пов'язаного із Націонал-демократичною партією створеної І.Франком. Перші свої пластові гуртки вони створювали за активної допомоги друзів із товариства "Сокіл" – Івана Боберського та Степана Гайдучка. Слово "пластуни" і назву "Пласт" трансформував саме І.Боберський.

Цікаво, що перші пластові гуртки виростали у тісному взаємозв'язку із так званими "драгоманівками" – таємними соціалістичними гуртками української гімназійної молоді. Щобільше, в деяких містах саме ці драгоманівські гуртки стали основою для націоналістичних пластових гуртків І.Чмоли (у спогадах ці гуртки називаються як драгоманівськими, так і пластовими).

Олександр Бадан-Яворенко – вихованець гуртка О.Тисовського, який склав першу пластову присягу у 1912 р. Секретар Володимира Винниченка, керівник канцелярії Наркома освіти радянської України Миколи Скрипника в період розквіту українізації.

Майбутній ідеолог світового марксизму 1960-х років Роман Роздольський (Roman Rosdolsky) у часи створення Пласту був активістом драгоманівських гімназійних гуртків. Навчався він тоді у тій самій Львівській академічній гімназії, де пластовий гурток О.Тисовського склав першу пластову присягу. Він точно особисто знав тих пластунів, а може й сам пробував сили в цьому гуртку (список гуртка не зберігся).

Перші дискусії між "лівими" й "правими" за суть Пласту

Ідеологічна дискусія про призначення Пласту розпочалась ще у 1913 році. Часопис середньо шкільної молоді "Життє" (фактичний офіціоз драгоманівських гуртків) критикував ідею перетворення пластових гуртків у школу майбутніх офіцерів українського війська. Редакція пропонувала іншу модель:

"Українські пластово[-]боєві орґанїзації мусять порішити й соціяльне питанє, мусять станути по стороні українського пролєтаріяту. Вони му­сять се вкінци зрозуміти, що воля України лежить в визволеню українського простолюдя з неволї. Вони мають утворити укра­їнську народну міліцію"[1].

З фондів ЛННБУ ім. Стефаника

У статті не згадувався Іван Чмола, але фактично критикувалося його бачення Пласту – підготовки кадрів майбутньої української армії. Чмолівці почали видавати свій часопис – "Відгуки"… Тут друкувався й І.Чмола під псевдом "Вихор". У одній зі статей цього видання невідомий нав автор окреслював й мету Пласту:

"Пласто­ві гуртки відповідно ведені, з ясно означеною ціллю, відбиратимуть Самостійній Українї характер утопії, фрази... Вага і значіннє Пласту в тім саме, що він буде школою Жовнірів України"[2].

Обидва часописи видавались у Львові. Згодом і Роман Роздольський у своїх спогадах визнає, що більшість передвоєнних драгоманівців-гімназистів підуть добровольцями в Українські Січові Стрільці. Тобто ідеологічну боротьбу за тогочасну молодь виграє І.Чмола, соціаліст, який словом і чином акцентував на національному питанні.

З фондів ЛННБУ ім. Стефаника

Під час першої світової війни та подальших визвольних змагань українського народу неповнолітні гімназисти й випускники гімназій, студенти, масово йшли до січових стрільців. Вихованці І.Чмоли створять старшинську основу Корпусу Січових Стрільців в складі Армії УНР. Стрілецька рада цього корпусу влітку 1920 року реорганізується в Українську військову організацію (УВО), яка згодом розгорнеться в ОУН.

У той самий час Роман Роздольський займався переродженням гімназійних "драгоманівок". У 1918 році з їхнього лівого крила сформувалась нелегальна "Інтернаціональна Революційна Соціал-демократія". Саме ця група невдовзі стане основою Комуністичної Партії Західної України (КПЗУ). На жаль, відсутність реєстрів тогочасних пластових гуртків не дозволяє встановити чи були в цій групі вихованці Пласту.

"Лівий" пластун Бандера та інші прихильники соціалізму в Пласті

На початку 1920-х років "свідомі громадяни" звернули увагу, що світовий скаутинг почав використовувати у своїй символіці п'ятикутні зірки. Пласт почали "прив'язувати" до комуністів. Десять кутів цих двох зірок на скаутській лілії, за концепцією основоположника скаутингу Бейден Поуела, нагадують і досі скаутам про десять точок Скаутського Закону.

Праворуч перша пластова відзнака, авторства О.Тисовського (тут зірочки шестикутні). ліворуч - відзнака авторства Мирона Федусевича (у 1950 році її усучаснить до сьогоднішнього вигляду Роберт Лісовський). такі срібні відзнаки виготовляв і С.Бандера, щоб заробити гроші на пластові потреби.

З ФОНДІВ ЦДІАЛ

Дискусія про "комуністичний ухил" Пласту (за зовнішніми ознаками) не розвинулася. З 1921 року Пласт вже використовував власну відзнаку – переплетення золотого тризуба із білою скаутською лілією. Без п'ятикутних зірок на лілії… Бо в Пластовому законі із 1913 року й досі не 10, а 14 точок. Але ця ідеологічна атака була першим випадком, коли далекі від розуміння суті скаутингу громадяни вигадували аргументи для критики Пласту.

Однак зерна комуністичної ідеї в Пласті таки проростали. З пластунами активно працювала більшовицька агентура. Пластунів запрошували на різні таємні дискусії та зустрічі. Один із гімназійних і пластових товаришів Степана Бандери згадував: "Був один із наших "червоних" товаришів, що старався затягнути нас у ліву таємну ячейку. Після двох чи трьох сходин і дискусій ми побачили, що нам не по дорозі з ними…"[3].

С. Бандера виростав у сільському середовищі, де сильні позиції мало товариство "Січ" і соціалістична Радикальна партія. У березні 1928 року, коли Степан Бандера вже був активним членом УВО і розвивав товариство "Луг" (так тоді називали "Січі"), він кепкував зі своїх побратимів, зокрема, і з майбутнього генерала УПА Олекси Гасина. Бо хотіли голосувати на виборах до польського сейму за українських націонал-демократів. Себе ж Степан вважав прихильником Української соціалістично-радикальної партії.

Стрийські пластуни у Нагуєвичах, 1926 рік. Відвідали місце народження І.Франка та спілкувались із його братом. Крайнім праворуч стоїть пластун-розвідувач С.Бандера – з відзнакою провідника гуртка. У той час в рамках третьої пластової проби він, як впорядник, формував новий гурток у своєму юнацькому курені (одна з форм плекання лідерських компетентностей в Пласті)

Цікаво, що зовсім не Д.Донцов, а Махатма Ґанді й І.Франко були політичними кумирами Бандери. "Ґанді" – було чи не першим його пластовим псевдо. А у 1957 році, за два роки до смерті, під час розмови двох старих стрийських пластунів прозвучав один з улюблених жартів Степана. На питання: "Ну що, Бабо, буде Україна?" – Бандера відповів: "Вона вже є, тільки не "імени Івана Франка"! …не така, якої прагне український народ!".

Соціалістичні погляди у Пласті 1920-х років мав не лише С.Бандера. Так наприклад, одним з ключових тогочасних організаторів і скаутмайстрів Пласту був Михайло Горбовий. Ще до першої світової війни – організатор товариства "Січ" у Косові. Доброволець до УСС і вояк її штурмової Гуцульської сотні. Після війни, коли сидів у польській в'язниці за "гуцульське повстання", захопився Пластом.

Косівські пластуни, поч. 1920-х років. У пластовому однострої – М.Горбовий

Не дивно, що 25-й пластовий курінь у Косові, яким опікувався М.Горбовий, мав ім'я Михайла Павлика (соратника І.Франка, який залишився в Радикальній партії, коли його побратими перейшли в націонал-демократи). Цей курінь та його опікун, соціаліст-радикал, користувались повагою усього пластового активу, бо найбільше потерпали від постійного пресу поляків за свою пластову працю, з регулярними арештами та судовими вироками.

Пластуни-комуністи

Не всі пластуни-соціалісти розуміли суть московської пропаганди, як С.Бандера чи М.Горбовий. Вихованці довоєнного львівського та станиславівського Пласту Олександр Бадан-Яворенко і Антін Дівнич, бойові старшини Української галицької армії (УГА), стали основними закулікісними організаторами комуністичної партії в Закарпатті. Згодом чекісти звинуватили обох в роботі на УВО під видом комуністичної діяльності.

Бадан-Яворенко розстріляний НКВС у 1933 році зокрема й за те, що використовував – після виїзду в Харків – дипломатичну радянську пошту для потреб УВО. Антін Дівнич – чудовий публіцист та ідеаліст – у 1930-х роках публічно покаявся. Однак гестапо не повірило і, ймовірно, розстріляло його на Кортумовій горі у Львові саме як комуніста.

Добровольці до УСС із Станиславова (Івано-Франківська). Керував цими юнаками влітку 1914 року Антін Дівнич, нещодавний провідник гуртка "Медведі", пластовим виховником у якого був легендарний Дмитро Вітовський, активіст соціалістичної Радикальної партії і творець Листопадового чину

У 1920-х років цілий ряд визначних пластунів повірили в радянську Україну. Одним з перших будувати соціалістичний рай поїхав автор пластових свастик Омелян Тарнавський – старший син легендарного генерала УГА Мирона Тарнавського. Поїхав туди ж і автор популярної сьогодні пластової пісні "Гей-гу, Гей-га" Тарас Крушельницький-"Чача" – син міністра освіти УНР. Обоє загинули під час сталінських репресій.

Комунізмом захопилися одні з перших пластунів-скобів. Гриць Салевич, гетьманський скоб Филимон Біленький, а також референт Верховної пластової команди із розвитку Пласту на Волині Володимир Остапович. Під впливом останнього волинські пластові осередки почали підпадати під політичний вплив "Сєльробу" (предтечі КПЗУ). В.Остапович радив пластунам обходити стороною церкву, пропонував гроші за комуністичну працю[4].

Хлопці вирішили, що виростали у "фашистсько-націоналістичній" організації та повели публічну атаку на Пласт[5]. Суть їх позиції полягала в тому, що нібито в радянській Україні вже існує справжня українська держава. Відповідно слід консолідуватись з українськими комуністами. Харків тоді дійсно проводив політику масової українізації. Але вона закінчилась – як відомо – через кілька років репресіями й Голодомором.

Ще у 1922 році компартія вирішила "знищити рухи моралі вільного світу зсередини, за допомогою інфільтрації з-зовні". Основоположник скаутського руху Бейден Поуел вже тоді усунув із скаутингу трьох скаутів за недотримання скаутської присяги[6]. Пласт у 1928 році теж виключив двох вищезгаданих пластунів скобів та повідомив їх, що подальші їхні листи залишатимуть без відповіді[7].

Ф.Біленький, що покаявся ще до виключення своїх друзів, загинув у катівнях НКВС. Г.Салевич відновився в Пласті, у 1929 році продовжив виховну працю із юнацтвом, став єдиним пластуном-скобом, що пережив радянську владу та допомагав відроджувати Пласт у 1990-х у Львові. В.Остапович не розкаявся, став суддею-катом для Армії Крайової.

Провід 11 пластового полку ім.І.Мазепи. Саме в цьому середовищі виросла основна маса пластунів-комуністів, а водночас теж і чільних діячів ОУН (наприклад, найближчі соратники С.Бандери М. Климишин і Я.Карпінець). Стоїть перший зліва В.Пашницький

Пластунів-комуністів було більше. От лиш два приклади з теренів Івано-Франківської області. Василь Пашницький – полковник найстарішого і найпотужнішого пластового куреня в Станиславові (11-го ім. І. Мазепи), член куреня старших пластунів "Довбушівці". У 1926-1934 році – член комуністичного підпілля в Західній Україні. У 1940-1941 році НКВД звільнило його з роботи, відтак заарештувало "за антирадянську аґітацію" і стратило.

Курінний 73-го пластового куреня ім. М.Шашкевича в Надвірній Роман Свідрук знав сім мов. Вступив до "Сєльробу", відтак КПЗУ. Учасник робітничих заворушень, їздив добровольцем в Інтербригаду, але не зміг перейти іспанський кордон. Політв'язень польських тюрем, як комуніст, засуджений до розстрілу. У 1939-1941 роках особисто свідчив на допитах в НКВД проти вихованців Пласту Надвірної.

Пластун-розвідувач 1-го куреня ім. П.Сагайдачного Юрій Великанович – член КПЗУ, співтворець інтерроти ім. Т.Шевченка в Іспанії, де редагував газету "Боротьба". Загинув в долині іспанської річки Ербо. Фото памятника у Львові

У Другу світову війну Р.Свідрук воював в Червоній армії у розвідці, нагороджений бойовими орденами та медалями. Тим не менше примусово демобілізований СМЕРШом та висланий на оборонний завод в Новосибірськ. Молодші його брат та сестра загинули в УПА, за що родичів вислано до Сибіру. Після особистого прийому у Брежнєва поновився в компартії. Намагався допомагати родичам, помер у Надвірній у 1996 році.

Ідеологічна взаємоповага в Пласті, акцептована підпільною українською армією

Попри нульову толерантність до комунізму у Пласті плекалась політична взаємоповага. Пластову зустріч в Бубнищі у 1925 році вітав особисто авторитетний діяч українських соціал-демократів і "батько" української політології Володимир Старосольський. Його син Юрій в домінуючому оточенні друзів пластунів-націоналістів спокійно і відкрито позиціонував себе соціал-демократом (водночас, як і батько, належав до УВО).

Соціал-демократ В.Старосольський - співтворець УСС, автор книги "Теорія Нації" (1922), адвокат бойовиків УВО і ОУН на польських судових процесах (зокрема захищав Біласа і Данилишина, Миколу Лемика)

У наступному 1926 році старше пластунство запросило на свій з'їзд Дмитра Донцова, колишнього соціал-демократа. Тоді він виголосив чудову доповідь про місію Пласту, захоплюючись англо-саксонським духом свободи. Цей виступ курінь "Чорноморці" видав окремою книжечкою "Юнацтво і Пласт". Серед видавців – члени УВО, майбутні командир і шеф головного штабу УПА генерали Роман Шухевич й Дмитро Грицай.

30 квітня того ж року, о 12.00, усі пластуни й пластунки світу вперше склали присягу: "Буду вірний Богові і Україні" (до цього присяги на вірність Богу в Пласті не було). А у грудні 1927 року VI Загальний з'їзд старшого пластунства, після дискусії із пластунами-комуністами, ухвалив: "Найвищим ідеалом Укр. Нації уважаємо створення закріплення самостійної, суверенної, соборної Укр. Держави" (відомий Декалог українського націоналіста виник лише через 2 роки).

Цей же з'їзд ухвалив ще кілька важливих тез: "[пластові частини] визнають загально людські ідеали, що обосновуються на християнській етиці… [Пласт] є організація національна, апартінна, тому його члени можуть бути членами лиш тих політичних груп, які стоять на становищі найвищого ідеалу Укр. Нації"[8]. (останнє – явний посил пластунам-комуністам, які вважали, що українська держава вже є – радянська)[9]. Всі ці тези склали основу внутрішнього документу "Основи світогляду, ідеології та прямування"[10].

Лист радянського консулььства у офіціоз Пласту "Молоде життя", жовтень 1927 року. У відповідь Пласт погодився надсилати в Харків свої видання і пропонував налагодити взаємодію із подібними "виданництвами СССР для молоді".

З фондів ЦДІАЛ

У другій половині 1920-х років в Пласті нормально співіснували прихильники усіх трьох основних тоді легальних українських партій: соціалістично-радикальної (С.Бандера), соціал-демократичної (Ю.Старосольський) та націонал-демократичної (О.Гасин). Скаутський обов'язок вірності Богові та Україні більшість політично активних членів Пласту того часу реалізовували також і через своє членство в УВО – нелегальній українській армії, що продовжувала боротьбу за незалежність України.

Нагадаю, що УВО створена влітку 1920 року значною мірою довоєнними вихованцями пластових гуртків І. Чмоли. Немає підтверджень членства останнього в цій бойовій організації. Однак дуже дивно виглядає, що близький побратим Команданта УВО Євгена Коновальця просто так взявся за організацію польового (таборового) вишколу усього членства Пласту. І робив це дуже добре. А в Армії УНР підполковник І.Чмола, як не дивно, відповідав, зокрема, за бойовий вишкіл новобранців в Січових Стрільцях.

Група, що стала зародком УВО. Усі, окрім Є.Коновальця – вихованці пластових гуртків І.Чмоли. Це фото з книги П.Мірчука "Нариси історії ОУН". Чмола стоїть першим зліва і єдиний підписаний, як "невідомий"

Із 1924 року аж до своєї смерті у 1962 році Верховним Отаманом, а відтак першим Начальним Пластуном був бойовий офіцер військової розвідки австро-угорської армії, а відтак УСС Северин Левицький. Цю посаду обійняв через кілька тижнів після того, як поляки замордували його рідну сестру – пластунку Ольгу Басараб, розвідницю УВО. Як і по І.Чмолі, немає формального підтвердження членства С.Левицького в УВО.

Однак, професор Володимир Янів досить неоднозначно стверджував у своїх спогадах, що до УВО його та Євгена Врецьону залучив у 1927 році особисто Верховний отаман Пласту. Скерувавши юнаків на двотижневий вишкіл УВО до Берліну, де вони познайомились із членами УВО з товариств "Луг" та "Сокіл". А від Є.Коновальця отримали "скромне" завдання: ідеологічно впливати на молодь[11].

За спогадами ветерана УГА і першого гетьманського скоба Любомира Макарушки, який у 1927 році був кошовим (станичним) Львова та членом Верховної пластової команди, вже тоді було помітним активне втягування пластунів в бойову діяльність УВО[12]. Він хотів організувати переговори з підпіллям на цю тему, однак С. Левицький "був тої думки, що ту справу можуть вирішувати лише поодинокі пластуни, кождий для себе".

Майбутній Верховний отаман Пласту і Начальний пластун С.Левицький (в кожушку). На фото часів першої світової війни, де воював офіцером військової розвідки австро-угорської армії та УСС, стоїть разом із солдатами російської армії

Скільки пластунів було членами УВО встановити тяжко. Можна лиш припустити, що близько 100-200 осіб… Якщо проаналізувати довідки загиблих за Україну членів Пласту у мартиролозі, то з понад 500 осіб у біографічних даних 70 пластунів є зазначене членство в УВО (це були вихованці різних осередків і члени різних куренів старшого пластунства). Всі вони стали кадровою основою створеної у 1929 році ОУН. За пластовими мартирологом 272 пластуна і пластунки були членами ОУН, тобто більшість.

Коротко кажучи, у пластунів-комуністів не було жодних шансів ідеологічно опанувати Пласт. Актив організації, включно з основними лідерами, був глибоко інтегрований у понадпартійну підпільну українську армію. Армію, в основі якої стояли як колишні вихованці Пласту, так і старшини нещодавньої боротьби за Україну, які не склали зброї.

Ліквідація поляками легального Пласту, мультиплікація пластових організацій

Активна бойова і політична праця УВО й ОУН призвела до того, що польська окупаційна влада у 1927 році на Волині, а у 1930 році в Галичині заборонила легальний Пласт. Задумка полягала, очевидно, у ліквідації кадрової основи українського спротиву. Однак через кілька років фактично при всіх основних українських політичних організаціях виникли молодіжки, створені пластунами і які працювали за пластовим методом.

У 1930-1932 роках підпільна ОУН намагалась підпорядкувати собі таємний Пласт. Та лідери Пласту пояснили, що це неможливо. Відтак домовились про недопущення паралельного членства[13]. Так Р.Шухевич залишився в ОУН, а його брат Юрко – у таємному Пласті. Певний час пластовий провід пробував діяти через понадпартійний Доріст "Рідної Школи", але через масове розростання поляки заборони і його. У 1938-1939 роках таємний Пласт співпрацював із ОУН щодо підтримки Карпатської України.

З'їзд "Каменарів" у Львові.

Світлина з архіву М.Горбового

Переважно вчорашні пластуни швидко розгорнули на базі ОУН підпільну мережу націоналістичного "Юнацтва" (створене на базі Доросту УВО, де основу активу складала пластова гімназійна молодь). А Михайло Горбовий із косівськими пластунами включився в працю легального Союзу української поступової молоді "Каменярі" ім. М. Драгоманова (був під впливом соціалістично-радикальної партії). Обидві структури створено ще у 1929 році, однак масово в мережі розгорнулись лиш після заборони Пласту.

Свою молодіжну виховну організацію, за підсумками чисельного злету "Українська Молодь – Христові" (бойктованого ОУН) створила й УГКЦ. Католицька акція української молоді (КАУМ) згодом отримала самоназву – "Орли". Очолив її член ОУН і майбутній лідер націоналістів Андрій Мельник. Таємний Пласт через свою легальну пресу ображався, що КАУМ – а фактично колишні вихованці Пласту – копіювали пластову таборову систему. "Орли" вели переговори з Пластом про вливання, але таємний Пласт відкинув цю ідею.

Частина колишніх націонал-демократів створили в Західній Україні легальну націоналістичну партію: Фронт Національної Єдності (ФНЄ). Очолив ФНЄ пластовий приятель Дмитро Паліїв (рідний брат відомої пластунки Цьопи Паліїв), а у керівництво увійшов священик УГКЦ, пластун-сеніор Михайло Блозовський.

Політична колегія (провід) ФНЄ, Львів, 1938 р.. Стоять в центрі: Д.Паліїв, бізнесмен Сильвестр Герасимович та отець М.Блозовський. Зправа за Блозовським – Микола Шлемкевич (М.Іванейко) – ідеолог ФНЄ, якого у списках рекомендованої літератури для виховників діаспорного Пласту ставили поруч із Д.Донцовим

Світоглядно таємний Пласт найближче був саме до ФНЄ, хоч пропозицію про вливання в партію було відкинуто. Одні й інші називали ОУН "105%-ними націоналістами" (були й гостріші епітети). ФНЄ згодом став основою для формування дивізії "Галичина", ідею якої ОУН не схвалювала. Натомість таємний Пласт – за свідченням Яра Гладкого – цю ініціативу ФНЄ підтримав.

ФНЄ кооперувався із еміграційним гетьманським рухом П.Скоропадського. Гетьманці не лише створювали осередки Пласту в США і Канаді, але й трактували Верховного отамана Пласту С.Левицького своїм політичним прихильником[14]. У гетьманській газеті в США, наприклад, опубліковано статтю із Берліну 1934 року, де 19-літній пластун-студент із Праги порівнював Пласт з "Гітлерюгендом"[15]. Відзначалась певні спільні риси, однак вже тоді акцентувалася й ідеологічна відмінність Пласту та гітлерівської молоді. У наступному ж числі опубліковано й критичну рецензію колишнього командира Богданівського полку Армії УНР Олександра Шаповала, лідера гетьманців у США.

Українські пластуни в США, організовані як структурний осередок Бой-скаутів Америки (BSA), вітають гетьманича Д.Скоропадського (у плащі). Детройт, 1937 рік.

У 1930-х роках пластуни-емігранти в Європі реалізували мрію багатьох націоналістів. Союз українських пластунів емігрантів (СУПЕ) цілком опинивсь під контролем ОУН. Командантом СУПЕ став автор відзнак Пласту й ОУН Роберт Лісовський. Такий політичний ухил призвів до того, що пластуни, які орієнтувались на еміграційний уряд УНР (де домінували соціалісти) створили альтернативний Пласт. У Празі і Парижі паралельно діяло по дві пластові організації, які фактично не визнавали одна одну.

Парадоксально, але до для кращого впливу на молодь комуністи і комсомольці Львівського воєводства у травні 1931 року створили ще й "Більшо­вицький "Пласт""[16]. Коли у грудні того ж року під Харковом відбувся 1-й з'їзд Комуністичної спілки молоді Західної України (КСМЗУ), то із 24 делегатів на ньому було двоє пластунів 11 куреня ім. І.Мазепи. Василь Паркулаб із гуртка "Тур" та Василь Гоцанюк із гуртка "Соловій".

В.Паркулаб став членом ЦК КСМЗУ, тричі арештовувався за комунізм поляками. А згодом в НКВД свідчив проти інших вихованців Пласту та боровся із українським націоналістичним підпіллям. В.Гоцанюк – із 1925 року був УВО, організував читальню "Просвіти" у своєму селі Манява (де є відомий монастир). Через два роки пішов у "Сєльроб". З Харкова вирішив не повертатись. У 1937 році НКВД його розстріляло, як шпигуна.

Радянська пропагандистська брошура, видана в Харкові у 1931 році про польку пацифікацію Галичини. Українські комуністи і націоналісти категорично негативно оцінювали польську окупацію західних українських земель.

Таким чином у 1930-х роках паралельно діяло одразу п'ять ідеологічно різних організацій Пласту, під впливом усіх тогочасних українських політичних сил в світі: ОУН-івський (СУПЕ), ФНЄ-гетьманський (таємний Пласт в Галичині, пластові осередки у Північній Америці), УНР-рівський (Прага-Париж), "Більшовицький" (Львівщина) та католицький (КАУМ "Орли").

Пластові висновки із Другої світової війни

Невідомо чим би завершилась світоглядна й організаційна роздробленість, якби не Друга світова війна. Коли у 1945 році в таборах для переселенців зустрілись пластуни різних політичних поглядів, то вирішили відновити Пласт, як єдину організацію. З того часу пластовий рух в світі розвивається з єдиними цінностями, освітніми програмами і методикою праці, які можуть мати лише невеликі відмінності з огляду на країну поселення.

Пластуни традиційно беруть участь у консолідованих понадпартійних політичних виступах української громади. На фото: Маніфестація українців Монреаля в Канаді у 20-ліття Голодомору, 1953 рік

Бандерівську ОУН найпотужніше репрезентували повним складом курені "Червона Калина" і "Чота Крилатих" (обидва курені головним чином діяли у США). ФНЄ-гетьманців – Цьопа Паліїв, брат якої загинув під Бродами, і особисто гетьманич Данило Скоропадський (пластове псевдо "Тигр"). Священики подбали про окрему відзнаку для себе на однострої – хрест вище над скаутською лілією.

Соціаліст-радикал Михайло Горбовий загине в катівнях НКВС у 1941 році. Соціал-демократ Юрій Старосольський стане другим Начальним Пластуном. Президентами УНР в екзилі надалі ставатимуть переважно пластуни. Не було в діаспорі лише комуністів – усі вони або ліквідовані НКВД, або продовжували служити Кремлю.

Насамкінець наведу цитату соціаліста і націоналіста С.Бандери, який у кінці 1940-х років відновив своє членство в Пласті, і діти якого при житті батька виховувались в Пласті: "Український Пластовий Улад від початків свого існування при[й]няв високовартісні національні і вселюдські ідеї як основу й мету, а форми світового скавтінґу, як методу своєї діяльности…. Ті численні пластуни-герої, що зложили найвищу жертву — життя у боротьбі за волю України, дали Україн­ському Пластові власні приклади-ідеали і виховні зразки".

' 

Зліва – пластунка-вірлиця Наталка Бандера (старша дочка С.Бандери) із мюнхенськими пластунками на Світовій зустрічі World Association of Girl Guides and Girl Scouts (WAGGGS). Великий парк Віндзора, Великобританія, 1957 рік.

Тобто Пласт витворив власну, понад партійну ідеологію, світогляд. І має власних героїв української національної революції. Інституційно пам'ятаючи світоглядно тяжкі 1930-ті роки – Пласт із кінця 1940-х років максимально дистанціювався від будь-яких політичних впливів. Сконцентрувавшись на формуванні в українських дітей пластових цінностей, виражених у пластовій присязі, які реалізуються через унікальний пластовий метод.

Рано чи пізно пластові цінності об'єднають Україну. Більшість депутатів ставитимуть їх пріоритетом понад партійну кон'юктуру (вже й зараз таких прикладів багато). А Президентами України обиратимуться вихованці Пласту, як це є звично в успішних розвинутих країнах західної цивілізації.