Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка
Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.
28 квітня 1947 року о четвертій годині ранку шість польських дивізій і відділи Корпусу громадської безпеки оточили території, на яких компактно проживало українське населення. У цей же час підрозділи НКВД та чехословацької армії заблокували східні й південні кордони Польщі від Бреста до Нового Санча.
Цей день став фактичним початком примусового переселення українців, яке увійшло в історію під назвою операція "Вісла", і старт якій наприкінці березня того ж року дала постанова Політбюро ЦК Польської робітничої партії (ПРП).
Як означують операцію "Вісла" у Польщі та Україні
З 1990 року в Польщі та Україні відбулося кілька спроб надати політичну оцінку подіям польсько-українського конфлікту тридцятих – сорокових років ХХ століття загалом, а також його окремим епізодам. Результатом стали кілька спільних заяв президентів та парламентів обох країн[1].
Тривалі дискусії у палатах польського парламенту призвели у 2016 році до ухвалення постанов, якими антипольські акції на Волині та Галичині визнавалися геноцидом[2]. Двома роками пізніше польський парламент вніс зміни до закону про Інститут національної пам'яті, запровадивши кримінальну відповідальність за заперечення "злочинів українських націоналістів". До таких, серед іншого, віднесли участь у "геноциді громадян Другої Речі Посполитої на Волині та у Східній Малопольщі"[3].
Втім, уже за рік Конституційний Трибунал визнав вживані у законі терміни "злочини українських націоналістів" та "Східна Малопольща" неконституційними[4]. З українського боку також були спроби "симетричної" відповіді, втім безрезультатні[5].
Були й спроби політико-правової кваліфікації операції "Вісла". У серпні 1990 року Сенат Республіки Польща спеціальною постановою засудив "акцію "Вісла", в ході якої застосовано – притаманний тоталітарним системам – принцип колективної відповідальності"[6].
У заяві-відповіді Верховна Рада констатувала, що "Акція "Вісла" зруйнувала етнічну цілісність українців у Польській Народній Республіці. Українці понесли величезні людські, матеріальні, духовні втрати. Насильницьки переселені, розсіяні, позбавлені рідних осель, свого майна, культурно-освітніх закладів та церков, вони втратили можливість повноправного національного життя і досі відчувають наслідки тієї трагедії"[7].
У 1997 році Президенти України та Польщі у спільній заяві зазначили, що "окремою трагічною сторінкою в історії наших стосунків була акція "Вісла", що завдала удару всій українській громаді Польщі"[8].
За десять років у іншій заяві глави держав констатували, що акція "Вісла" "…була в історії сучасної Польщі прикладом несправедливості, яка стала наслідком дій тоталітарної комуністичної влади. У 1947 році вона довела до депортації з південно-східної Польщі багатьох тисяч польських громадян українського походження, призвела до розпорошення української спільноти Польщі, ставши тим самим черговою ланкою трагічного ланцюга конфліктів. Ця подія, яка суперечить основним правам людини, була засуджена у 1990 році спеціальною ухвалою Сенату Республіки Польща"[9]. Проте чіткої правової кваліфікації того, що відбулося 1947 року, ці заяви не містили.
У проєкті постанови Верховної Ради з нагоди 70-х роковин від початку депортації українців Польською Народною Республікою у 1944-1951 роках операція "Вісла" трактувалася виключно як складова більш глобального процесу депортацій українців на території Польщі, який пропонувалося визнати етнічними чистками з ознаками геноциду щодо українців[10].
У проєкті іншої постанови акція так само розглядалася як складова політики Польської держави щодо українців у першій половині ХХ століття, яку пропонувалося "кваліфікувати як геноцид"[11]. Втім, обидва проєкти так і не були ухвалені.
Народний депутат VII скликання Олег Панькевич у своєму виступі з нагоди 66-ї річниці початку операції "Вісла" запропонував визнати її етноцидом[12]. Натомість на думку іншого колишнього депутата Верховної Ради Ярослава Джоджика вона була актом "геноциду українського народу, спланованого спецслужбами комуністичної Польщі та СРСР"[13].
Ще один колишній депутат Микола Люшняк вважав, що операція "Вісла" - "це своєрідний геноцид, коли вбивали не тіло, а дух українців"[14].
У 2007 році питання правової кваліфікації операції "Вісла" порушила перед польським Інститутом національної пам'яті одна з українських організацій. Ряшівський відділ ІПН, який розглядав звернення, вирішив, що оскільки акція здійснювалася винятково на підставі рішень вищих державних органів та інституцій, і виселення українського населення мало бути "лише допоміжною акцією", операція "Вісла" "не може бути визнана такою, що носила ознаки "злочину геноциду""[15].
Польські дослідники Єва Семашко та Збігнев Пальський зазначали, що "переселення було неуникним, відбувалося в гуманних умовах, а українців переселяли на землі з вищим цивілізаційним рівнем розвитку".
Тадеуш Ольшанський, Богдан Скарадзінський та Ґжеґож Мотика навпаки вважали, що "переселення не можна вважати виправданими, а слід трактувати як складову частину комуністичного "наведення порядку" у Центральній Європі"[16].
Мотика назвав акцію "щонайменше типовим комуністичним злочином" та припустив, що "ми маємо справу зі спробою вчинення членами ПРП так званого етноциду"[17].
Український дослідник Андрій Ліпкан охарактеризував акцію як депортацію, але як такої правової кваліфікації з точки зору норм міжнародного права їй не надав[18]. Ярослав Дашкевич кваліфікував події операції "Вісла" як етнічну чистку[19], а Володимир Наконечний – як акт етноциду[20]. Натомість на думку Володимира Сергійчука та Аскольда Лозинського їх слід визнати геноцидом українського народу[21].
Поза тим, використання тих чи інших юридичних термінів на означення акції не було наслідком ґрунтовних досліджень.
Які норми міжнародного права застосовуємо
Надання правової оцінки конфліктам минулого справа непроста. Особливо, якщо такі конфлікти відбувалися на території, яка належить до іншої держави.
Перша проблема, з якою стикаємося – за яким саме законодавчим актом слід оцінювати ту чи іншу історичну подію? Адже йдеться про примусове виселення цілих груп населення у країнах Східної Європи після Другої світової війни, яке їх тогочасне національне законодавство не визнавало ані злочинним, ані навіть протиправним[22].
Ба більше – у деяких випадках такі дії обґрунтовувалися міждержавними чи міжнародними домовленостями, або навіть виправдовувалися мотивами "помсти", відновленням "справедливості" щодо національних груп, які у 1938-1945 роках нібито "масово" підтримували нацистський режим, а тому мали понести колективну відповідальність[23].
База міжнародно-правових актів у сфері міжнародного гуманітарного права у той час також лише формувалася[24]. Нарешті, загальний принцип кримінального права визнає певне діяння злочином, лише якщо таким на момент вчинення його проголошував відповідний закон[25].
А от пізніше ухвалені законодавчі акти, які запроваджують кримінальне покарання, зазвичай не мають зворотної дії та не поширюються на раніші діяння. Тому можливість їх ретроспективного застосування для покарання винуватців лишається під питанням[26].
Тож тут йтиметься виключно про правову кваліфікацію операції "Вісла" як такої з позиції сучасних норм міжнародного гуманітарного права. Для цього скористаємось положеннями Римського статуту міжнародного кримінального суду в частині найбільш серйозних злочинів, які відносяться до юрисдикції цього суду, а також інші міжнародно-правові акти, які стосуються таких злочинів[27].
Згідно з частиною першою статті 5 Римського статуту найбільш серйозними злочинами, які викликають стурбованість усього світового співтовариства є: геноцид, злочини проти людяності, злочини агресії та воєнні злочини.
Отже, чи була операція "Вісла" геноцидом або злочином проти людяності? І чи є підстави говорити про неї як про воєнний злочин?
Про які події йдеться
Рішення про проведення акції ухвалили на спеціальному засіданні Політбюро ПРП 29 березня 1947 р. Її мета визначалася так: "У рамках репресивної операції щодо українського населення […] швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені терени (передусім Півн. Пруссія), не витворюючи суцільних груп і не ближче 100 км від кордону"[28].
На виконання цього рішення на початку квітня спеціальні служби Польщі підготували проект операції, яка тоді мала кодову назву "Схід". Її завданням було визначено "остаточне вирішення української проблеми у Польщі"[29].
Для цього пропонувалося виселити всіх етнічних українців, а також мішані польсько-українські сім'ї з південно-східного прикордоння на північно-західні землі Польщі та розселити їх там за принципом якомога більшої розпорошеності.
Одночасно з акцією виселення мала бути здійснена "активна ліквідація банд УПА, які повинні були безпощадно знищені після завершення евакуації". Для проведення акції створювалася спеціальна оперативна група з військових, безпекових та міліцейських підрозділів, за участю представників цивільної адміністрації. Для її здійснення відводився "максимально короткий строк (якщо це буде можливо, протягом 4-х тижнів)"[30].
Операція розпочалася 28 квітня 1947 року. Вона охопила значні території Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини. Польські військові частини брали села у кільце, і населенню повідомлялося про негайне переселення та надавалося лише кілька годин (від півгодини до чотирьох) для збору найнеобхідніших речей. Як зазначається у звітах органів громадської безпеки Польщі, акція застала "населення, яке підлягає переселенню, непідготовленим. […] завдяки добре дотриманій військовій таємниці, населення загалом було дезорієнтоване і до останнього часу працювало на полях"[31].
Після цього населення під конвоєм військових відправляли на так звані збірні пункти. Там співробітники держбезпеки проводили виявлення "неблагонадійних" елементів, укладали реєстри депортованих та їхнього майна.
Сім'ї підозрюваних у симпатіях до українського підпілля або арештовувалися одразу, або підлягали розселенню у кількості не більше однієї у кожному населеному пункті.
Решту українців вивозили подалі від державного кордону та розселяли групами, які не перевищували 10% місцевого польського населення з метою їх швидкої асиміляції.
Переселені за наказом командування ОГ "Вісла" були обмежені у вільному пересуванні, а тих, що намагалися самостійно повернутися додому, затримували та поміщували до так званого "транзитного табору" у Явожному[32], де піддавалися допитам і катуванням з боку співробітників органів держбезпеки. Усього в результаті операції "Вісла" було депортовано понад 140 тисяч осіб[33].
З документів українського підпілля дізнаємося також, що у квітні 1947 року під час проведення акції польськими військовими підрозділами було спалено принаймні 13 українських сіл повністю і 1 частково[34].
Чи була операція "Вісла" геноцидом?
Після ухвалення польським парламентом резолюції щодо "геноциду" польського населення на Волині серед окремих українських політичних сил та громадськості набуває популярності точка зору, що операцію "Вісла" слід кваліфікувати як "геноцид українського населення".
Стаття ІІ Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього та стаття 6 Римського статуту визначають суть злочину геноциду як "діяння, вчинені з метою знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку"[35].
Тобто для того, аби визнати певне діяння як геноцид, необхідно довести не лише наявність спеціального наміру знищити таку визначену групу, але й те, що цей намір стосувався саме цієї групи як такої. Для доведення такого наміру важливими є також питання причин, мотивів, часу та місця вчинення діяння, а також так званий кількісний поріг – чисельність жертв злочину[36].
Згадані вище статті Конвенції та Римського статуту також встановлюють вичерпний перелік геноцидних дій, спрямованих проти відповідної групи, до яких відноситься: вбивство членів такої групи; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або розумового розладу у членів такої групи; навмисне створення для такої групи життєвих умов, які розраховані на цілковите або часткове її фізичне знищення; заходи, розраховані на цілковите або часткове недопущення дітонародження у середовищі такої групи; насильницька передача дітей з такої людської групи до іншої.
Отже, якщо підсумувати відмінності геноциду від інших злочинів – для геноциду характерним є винищення членів будь-якої з чотирьох указаних груп саме через їхню належність до такої групи, а метою їх ліквідації є повне або часткове знищення групи як такої[37].
Документальні джерела та сам перебіг операції "Вісла" свідчать, що метою акції не було повне або часткове знищення української національної групи на території Польщі як такої.
Мова йшла про примусове переміщення членів цієї групи з певної території та розселення – "розпорошення" їх на північних та західних польських землях задля прискорення їхньої асиміляції, а також створення умов, які б перешкоджали їхньому поверненню назад.
Вторинною метою була ліквідація залишків українського підпілля[38], адже ОУН та УПА спиралися саме на місцеве українське населення. Тож депортація позбавляла боротьбу підпілля на Закерзонні подальшого сенсу. А отже відсутня ключова ознака геноциду – намір на знищення відповідної національної групи.
Якщо розглядати визначені Конвенцією та Римським статутом геноцидні дії, то під час проведення операції "Вісла" явно не йшлося ані про насильницьку передачу дітей українців до інших національних груп, ані про недопущення дітонародження серед українців.
Унаслідок депортації українське населення Закерзоння було переселено до північних та західних районів Польщі, звідки було виселено німців. Раніше ці території належали Німеччині й на завершальному етапі Другої світової війни постраждали під час бойових дій, як, втім, й інші частини Польщі.
Після війни найкраще майно привласнили місцеві поляки або приїжджі, а надані переселенцям у західних районах Польщі господарства "були найчастіше знищені й занедбані, а поля незасіяні. Багато приміщень потребували капітального ремонту. Траплялися випадки виділення одного господарства кільком сім'ям"[39].
Тож часто депортовані українці змушені були, особливо на початках, облаштовуватися у зруйнованих або непристосованих помешканнях. Разом з тим, ці території хоч певною мірою й відрізнялися від Закерзоння, однак були придатні для ведення сільського господарства та іншої діяльності.
Як згадували деякі депортовані, постійну роботу знайти було важко, тому для українців було відкрите лише сільське господарство. Наприклад, у період жнив вони за продукти допомагали зі збором врожаю, пасли худобу тощо[40].
Тому наявні джерела не дають однозначних підстав стверджувати, що внаслідок депортації для української національної групи у Польщі було створено такі життєві умови, які були розраховані на її повне або часткове фізичне знищення.
Радше варто говорити, що ці умови сприяли пришвидшенню асиміляції українців та створювали перешкоди для опору польському комуністичному режиму та ефективного відстоювання своїх прав.
Умови перевезення депортованих були доволі суворими, унаслідок чого за різними підрахунками до місць призначення не доїхали до кількох сотень осіб. Також унаслідок тортур та хвороб у концентраційному таборі в Явожному загинули або померли ще 162 особи[41].
Однак аналіз джерел не дає підстав однозначно стверджувати, що існував намір убивства саме цих людей саме як частини української національної групи. Те саме стосується й заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або розумового розладу у членів такої групи.
Маємо дані про те, що до концентраційного табору в Явожному було поміщено близько 4 тисяч українців. З них принаймні частина зазнала знущань, катувань та тортур[42], за допомогою яких слідчі намагалися отримати від в'язнів потрібні свідчення.
Однак і в цьому випадку маємо справу з фактами заподіяння тяжких або інших тілесних ушкоджень окремим представникам української національної групи, які були або вважалися польською владою небезпечними – членами сімей або симпатиками українського підпілля, осіб, які намагалися повернутися до місць виселення тощо.
З огляду на це, відсутні не лише ключова ознака геноциду – намір на знищення відповідної національної групи, але й геноцидні дії, вичерпний перелік яких наведено у Конвенції та Римському статуті.
Тож наразі відповідно до норм міжнародного права немає підстав для кваліфікації операції "Вісла" саме як злочину геноциду.
Чи була операція "Вісла" злочином проти людяності?
Частина перша статті 7 Римського статуту визначає перелік діянь, які здійснюються у рамках широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб та визнаються злочинами проти людяності.
До таких діянь відносяться, серед іншого, "депортація або примусове переміщення населення", "катування", "переслідування будь-якої групи, яка підлягає ідентифікації, або спільноти з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, гендерних як це визначено у пункті 3 або інших мотивів, які повсюдно визнані неприпустимими згідно з міжнародним правом, у зв'язку з будь-якими діяннями, вказаними у цьому пункті", а також "інші нелюдські діяння аналогічного характеру, які полягають в умисному спричиненні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень, або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров'ю".
Нижче у документі наводиться визначення вказаних вище діянь. Депортацією або примусовим переміщенням населення визнається "примусове переміщення осіб, які піддаються виселенню або іншим примусовим діям з району, в якому вони законно перебувають, за відсутності підстав, які допускаються міжнародним правом".
"Катуванням" є "умисне спричинення сильного болю або страждань, фізичних чи психічних, особі, яка знаходиться під вартою або під контролем обвинуваченого".
"Переслідуванням" – "умисне та серйозне позбавлення основних прав всупереч міжнародному праву за ознакою приналежності до тієї або іншої групи чи іншої спільноти".
Основною метою операції "Вісла" було примусове переміщення українського населення з південно-східних прикордонних територій Польщі до інших районів. Українці жили на цих землях давно і законно. Ані теперішніми нормами, ані чинними у 1947 році міжнародно-правовими актами таке примусове переміщення не визначалося як законне та допустиме[43].
Отже, переміщення українського населення під час операції "Вісла":
а) мало примусовий характер (відбувалося загалом всупереч волі самого населення та із застосуванням військових підрозділів);
б) стосувалося переміщення груп населення саме за їх національною ознакою (етнічних українців або членів змішаних українсько-польських сімей);
в) стосувалося переміщення українського населення з районів, у яких воно на законних підставах перебувало станом на момент проведення акції;
г) проводилося за відсутності підстав, які допускаються міжнародним правом.
Тому операція "Вісла" може бути визначена як "депортація або примусове переміщення населення". Що за нормами Римського статуту вважається злочином проти людяності.
Крім того, під час акції відбувалася так звана "селекція" депортованих на предмет співпраці з українським підпіллям. Запідозрених у такій співпраці, а також осіб, які самовільно поверталися у місця виселення, направляли до концентраційного табору в Явожному.
Там співробітники органів держбезпеки проводили їхні допити і "під час допитів катували в'язнів. Тортури полягали в побитті, кóпанні, ураженні електричним струмом, обливанні холодною водою, вливанні її до рота й носа, встромлянні шпильок у тіло, саджанні на ніжку перевернутого стільця"[44].
Тому ці діяння у рамках операції "Вісла" можуть бути визначені як "катування".
Під час операції "Вісла" примусово переміщеним українцям було заборонено самовільно повертатися на території, звідки їх виселили. Ці дії санкціонував безпосередньо командувач ОГ "Вісла" генерал Стефан Моссор[45].
Стаття 13 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право "вільно пересуватися та обирати собі місце проживання у межах кожної держави"[46].
Тож це обмеження позбавляло українців одного з основних прав людини, гарантованих міжнародним законодавством. Ось і "переслідування групи, яка підлягає ідентифікації, з національних мотивів у зв'язку з проведенням депортації та примусового переміщення цієї групи".
І нарешті, хоча у липні 1947 року спеціальним наказом командувача ОГ "Вісла" було створено контрольні групи, які мали опікуватися старанним збереженням майна, що залишилося після виселення українців та передати його під охорону силових структур[47], знаємо щонайменше про кільканадцять спалених польськими військовими сіл. У деяких випадках це відбувалося просто на очах українців, яких звідти виселяли.
Утім, для однозначної відповіді, чи можуть бути такі діяння у рамках операції "Вісла" визначені як "інші нелюдські діяння аналогічного характеру, які полягають в умисному спричиненні сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень, або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров'ю", потрібні докази, що все це робилося умисно.
Та загалом операція "Вісла" за нормами міжнародного права може бути кваліфікована як злочин проти людяності.
Чи можна вважати операцію "Вісла" воєнним злочином?
Стаття 8 Римського статуту визначає воєнними злочинами серйозні порушення Женевських конвенцій від 12.08.1949, зокрема, Конвенції про захист цивільного населення під час війни, у формі відповідного діяння проти осіб або їх майна (пункт "а"), інші серйозні порушення законів та звичаїв, які застосовуються у міжнародних збройних конфліктах (пункт "b") або збройних конфліктах неміжнародного характеру в межах, встановлених міжнародним правом (пункт "е"), а також серйозні порушення статті 3 Женевських конвенцій (пункт "с"). З огляду на це, виникає питання, чи може операція "Вісла" бути кваліфікована як воєнний злочин?
Відповідно до статті 2 Конвенції про захист цивільного населення під час війни її норми "застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни".
Стаття 3 зазначеної Конвенції встановлює обов'язок дотримання певних положень "у разі збройного конфлікту, який не має міжнародного характеру й виникає на території однієї з Високих Договірних Сторін" [підкреслення автора].
На сьогодні існує кілька визначень терміну "війна" та "збройний конфлікт". Війною визнаються: "військові дії між державами, а також державами і національно-визвольними рухами, що супроводжуються повним розривом усіх мирних відносин між ними", "збройний конфлікт між двома або більшою кількістю сторін, який звичайно відбувається задля політичних цілей", а також "будь-яке тривале зіткнення між військовими силами двох або більше урядів (міждержавна війна) або між регулярною армією і якоюсь іншою (щонайменше однією) збройною групою (внутрішньодержавна війна)"[48].
Збройний конфлікт визначається як конфлікт, який відбувається "на території будь-якої Високої Договірної Сторони між її збройними силами або іншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідним командуванням, контролюють частину її території, що дає їм змогу здійснювати безперервні й погоджені воєнні дії"[49], або "збройний інцидент, збройна акція, збройні зіткнення обмеженого масштабу, які можуть бути наслідком спроби вирішення національних, етнічних, релігійних або інших протиріч за допомогою засобів збройної боротьби. […] Може мати міжнародний (за участю двох або кількох держав), або не міжнародний, внутрішній характер (з веденням збройного протистояння у межах території однієї держави"[50].
Отже відповідно до норм міжнародного права можна виділити такі ознаки воєнних злочинів:
а) діяння вчиняється виключно під час війни або збройного конфлікту міжнародного чи не міжнародного характеру та має бути пов'язаним із ним;
б) діяння є серйозним порушенням норм міжнародного гуманітарного права;
в) діяння як правило вчиняється комбатантами;
г) діяння посягає на осіб, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, або їхні права.
Станом на квітень 1947 року події Другої світової війни на території, де проводилася операція "Вісла" вже завершилися. Так само на той момент не існувало будь-якого збройного конфлікту між Польщею та СРСР чи, тим паче, Україною.
Тому зазначені події не можуть розглядатися як війна або збройний конфлікт, який мав міжнародний або міждержавний характер. З огляду на це, операція "Вісла" не може бути кваліфікована як воєнний злочин, визначений пунктами "а" або "b" статті 8 Римського статуту.
Події операції "Вісла" відбувалися на території лише однієї країни (Польщі) у межах її міжнародно визначеного кордону, встановленого двосторонньою угодою із СРСР від 16.08.1945, яка набрала чинності у 1946 році[51].
Населення, яке проживало на цих територіях після завершення двосторонніх переселень між Польщею та СРСР (УРСР), вважалося громадянами Республіки Польща. Рішення про проведення операції "Вісла" було прийнято вищими державними та партійними органами Польщі, а його реалізацію забезпечували насамперед підрозділи збройних сил, органів державної безпеки, які відповідно до норм міжнародного права були комбатантами[52].
Разом з тим, на цій території (так званому Закерзонні) у період осені 1945 – весни 1947 року відбувалося протистояння між польським урядом та структурами українського визвольного руху – підпіллям ОУН та загонами УПА.
Хоча у зазначений період ОУН та УПА не ставили собі за мету загальнонародне антикомуністичне повстання українського населення на цій території, а визначали головним завданням захист українського населення від примусового виселення, у кінця 1945 – першій половині 1946 року підрозділи УПА проводили періодичні напади на військові гарнізони, невеликі населені пункти, переселенчі комісії, знищували комунікації, а також проводили спалення виселених українських сіл[53].
Узимку та навесні 1947 року в силу ряду причин активність структур українського підпілля була незначною, однак у разі проведення примусового виселення українців польською владою підрозділи УПА та ОУН мали "знову чинити максимально активний опір. У випадку початку такої акції, мають вибухнути масові пожежі, а також "піти в рух" мости та всіляка комунікація"[54].
Структури ОУН та УПА на території Закерзоння мали своє командування, знаки розрізнення, їхні члени носили зброю, контролювали відповідні території та мали змогу вести військові дії. А отже відповідно до згаданих вище норм міжнародного права їхні члени так само були комбатантами.
Тому виходячи із фактичних обставин станом на квітень 1947 року можна говорити про існування на території Польщі внутрішнього збройного конфлікту між урядом та організованими структурами українського підпілля.
А тому, відповідно до пункту "f" статті 8 Римського статуту та статті 1 Протоколу ІІ до Женевських конвенцій до зазначеного конфлікту можуть бути застосовані вимоги пункту "е" статті 8 Римського статуту[55].
Як зазначалося вище, в рамках операції "Вісла" вище керівництво Польщі ставило за основну мету "остаточне вирішення української проблеми". Водночас, вторинною метою акції була ліквідація залишків українського підпілля.
Та у пропаганді та навіть деяких офіційних документах польська комуністична влада основною метою проведення акції називала саме нібито необхідність очищення теренів Закерзоння від структур Української повстанської армії, а примусове виселення з цих територій українського населення подавалося лише як "другорядна" мета[56] та "обґрунтовувалося" начебто потребою "захисту" населення від підрозділів УПА[57].
Підпункт VIII пункту "е" статті 8 Римського статуту відносить до воєнних злочинів у рамках внутрішнього збройного конфлікту "віддання розпоряджень про переміщення цивільного населення з причин, пов'язаних з конфліктом, якщо тільки цього не вимагають міркування безпеки відповідного цивільного населення або нагальна потреба воєнного характеру".
Немає ані документів, ані обставин, які б підтверджували станом на квітень 1947 року обставин необхідність примусового переміщення українців Закерзоння задля їх безпеки.
Так само, з огляду на згортання узимку та навесні 1947 року активних дій структурами ОУН та УПА на Закерзонні, переміщення не могло бути викликано нагальною потребою воєнного характеру.
А тому рішення про переміщення українського населення в рамках операції "Вісла" було пов'язано із триваючим збройним конфліктом між польським урядом та структурами українського підпілля.
З огляду на це, операція "Вісла", вчинена у рамках такого збройного конфлікту неміжнародного характеру, може бути кваліфікована як воєнний злочин.
Чи правильно вважати операцію "Вісла" етнічною чисткою?
Окремі дослідники характеризують операцію "Вісла" як етнічна чистка[58]. Слід однак зважати, що сам цей термін у міжнародних відносинах є відносно новим. У існуючих міжнародно-правових актах, таких як до прикладу Римський статут, він не застосовується, а відтак етнічна чистка як така до найбільш серйозних злочинів не віднесена.
Уперше термін "етнічні чистки" був вжитий у резолюції Ради безпеки ООН, яка стосувалася подій війни у колишній Югославії.
Ця резолюція та складений на її виконання звіт Комісії експертів визначають етнічні чистки як "використання сили або погроз для вигнання осіб, які відносяться до тих чи інших груп, з будь-якого району з метою перетворення його на етнічно однорідний", а також як "цілеспрямовану політику, розроблену однією етнічною або релігійною групою для усунення примусовими та такими, що призводять до терору, методами, цивільного населення іншої етнічної або релігійної групи з певних географічних районів"[59].
Форми, у яких може проводитися етнічна чистка, являють собою злочини проти людяності та можуть бути ув'язані із конкретними воєнними злочинами, а також підпадати під дію Конвенції про запобігання геноциду.
Простіше кажучи, етнічною чисткою є діяння, яке містить або може містити в собі окремі елементи злочинів проти людяності, воєнних злочинів або злочину геноциду, чи поєднувати у собі елементи усіх або деяких з цих злочинів.
Метою етнічної чистки завжди є примусове вигнання населення певної етнічної чи релігійної групи з визначеного району для перетворення його на етнічно однорідний.
Головною метою операції "Вісла" було примусове переселення українського населення з чітко визначених територій на південно-східному прикордонні Польщі із забороною самовільного повернення на ці терени. Унаслідок акції депортовано понад 140 тис. українців, а натомість на їх місце переселено близько 14 тис. поляків. Це фактично перетворило територію Закерзоння на етнічно однорідну.
З огляду на це, операція "Вісла" можна вважати етнічною чисткою.
[1] Спільна заява Президентів України і Республіки Польща "До порозуміння і єднання" від 21.05.1997 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/616_005; Заява парламентів України і Республіки Польща з нагоди 60-ї річниці волинської трагедії від 10.07.2003 // Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 7, ст. 61; Спільна заява Президента України і Президента Республіки Польща "Про примирення в 60-ту річницю трагічних подій на Волині" від 11.07.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://warhistory.ukrlife.org/3_4_03_2.htm.
[2] Uchwała Sejmu Rzechypospolitej Polskiej z dnia 22 lipca 2016 r. w sprawie oddania hołdu ofiarom ludobójstwa dokonanego przez nacjonalistów ukraińskich na obywatelach II Rzeczypospolitej Polskiej w latach 1943–1945 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dziennikustaw.gov.pl/mp/2016/726/1; Uchwała Senatu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 7 lipca 2016 r. w sprawie oddania hołdu ofiarom ludobójstwa dokonanego przez nacjonalistów ukraińskich na obywatelach II Rzeczypospolitej w latach 1939–1945 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WMP20160000638. Український парламент надав політичну оцінку цим рішенням у заяві від 8 вересня 2016 року // Заява Верховної Ради України у зв'язку з ухваленням Сенатом і Сеймом Республіки Польща постанов від 7 липня 2016 року та 22 липня 2016 року щодо оцінки польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни, яка затверджена Постановою від 08.09.2016
№ 1507-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1507-19#Text.
[3] Ustawa z dnia 26 stycznia 2018 r. o zmianie ustawy o Instytucie Pamięci Narodowej – Komisji Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu, ustawy o grobach i cmentarzach wojennych, ustawy o muzeach oraz ustawy o odpowiedzialności podmiotów zbiorowych za czyny zabronione pod groźbą kary [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dziennikustaw.gov.pl/D2018000036901.pdf.
[4] Wyrok Trybunału Kinstitucyjnego z dnia 17 stycznia 2019 r. (sygn. akt K 1/18) / Nowelizacja ustawy o Institucie Pamięci Narodowej [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://trybunal.gov.pl/postepowanie-i-orzeczenia/wyroki/art/10462-nowelizacja-ustawy-o-instytucie-pamieci-narodowej.
[5] Див. наприклад: "Свобода" підготувала постанову про етнічні чистки українців поляками [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/ukr/short/2013/07/20/131189/; Проект Постанови Верховної Ради України про вшанування пам'яті жертв геноциду, вчиненого Польською державою щодо українців у 1919 - 1951 роках та пояснювальна записка до нього [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/DH3V800A.html.
[6] Постанова Сенату Республіки Польща у справі акції "Вісла" від 03.08.1990 // Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб. – Т. 5: Акція "Вісла" / Ред. Є. Тухольський, Ю. Шаповал та ін. – Варшава – К.: 2006. - С. 778-779.
[7] Заява Верховної Ради Української РСР з приводу постанови Сенату Республіки Польща від 03.08.1990 щодо акції "Вісла" // Стенограма десятого пленарного засідання Верховної Ради УРСР від 09.10.1990 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iportal.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/4445.html;
[8] Спільна заява Президентів України і Республіки Польща "До порозуміння і єднання" від 21.05.1997…
[9] Спільна заява Президента України та Президента Республіки Польща з приводу 60-х роковин акції "Вісла" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/r_mowa/strony_ukr02/dokumenty/00dok18.htm.
[10] Проєкт постанови Верховної Ради України "Про вшанування жертв депортацій та етнічних чисток з ознаками геноциду (До 70-х роковин від початку депортацій українців Польською Народною Республікою у 1944-1951 роках)" від 24.07.2013 № 3019 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/DG2BV00A.html.
[11] Проєкт постанови Верховної Ради України "Про вшанування пам'яті жертв геноциду, вчиненого Польською державою щодо українців у 1919-1951 роках" від 03.08.2016 № 5012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59866.
[12] Олег Панькевич: "Польща повинна визнати акцію "Вісла" етноцидом українців" // Вісник Світової федерації українських лемківських об'єднань. – 2013. - № 4 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusuk.org/visnyk%20SFULO/Visnyk%204.pdf. – С. 3.
[13] Джоджик: "Жертви операції "Вісла" мають отримати компенсацію від урядів Польщі та Росії" // Офіційний веб-сайт Української народної партії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://unp.ua/arkhiv-novyn/novynyold/958-dzhodzhik-zhertvi-operatsiji-visla-mayut-otrimati-kompensatsiyu-vid-uryadu-polshchi-ta-rosiji.
[14] Операція "Вісла" – це геноцид українського духу! – Микола Люшняк // За Збручем. – 2017. – 29 квітня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zz.te.ua/operatsiya-visla-tse-henotsyd-ukrajinskoho-duhu-mykola-lyushnyak/.
[15] Ільюшин І. Важке українсько-польське історичне минуле в матеріалах слідства польського Інституту національної пам'яті // Україна – Європа – Світ: Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. – Тернопіль, 2010. – Вип. № 4. – С. 48.
[16] Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття… – С. 26–27.
[17] Мотика Ґ. Від Волинської різанини до Операції "Вісла". Польсько-український конфлікт 1943–1947 рр. Авторизований пер. з пол. А. Павлишина, післямова д.і.н. І. Ільюшина. – К: Дух і Літера, 2013. – С. 286–287.
[18] Ліпкан А. Операція "Вісла": переселення чи депортація? // Воєнна історія. – 2003. - № 1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://warhistory.ukrlife.org/1_03_9.htm.
[19] Дашкевич Я. Подзвіння операції "Вісла". // Незалежний культурологічний часопис "Ї". – 1997. - № 10. –
С. 56.
[20] Наконечний В. З'ясування українського питання в Польщі: Акція "Вісла" 1947 р. // Вісник Київського міжнародного університету. Серія: міжнародні відносини / Редколегія: А.І. Некряч (голова) та ін. – К.: КиМУ, 2010. – Вип. 10. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vmv.kymu.edu.ua/v/10/14.htm.
[21] Лозінський А. Акція "Вісла" - от що було геноцидом // Свобода. – 2017. – 9 червня [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://svoboda-news.com/svwp/%D0%B0%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%8F-%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%BB%D0%B0-%D0%BE%D1%82-%D1%89%D0%BE-%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%BE-%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%BC/; Торба В. Операція "Вісла". Чи осмислена трагедія? // День. – 2017. – 29 березня. - № 54 (2017) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/operaciya-visla-chy-osmyslena-tragediya
[22] Див. наприклад: Кримінальний кодекс Республіки Польща від 11.07.1932. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19320600571; Кримінальний кодекс Війська Польського, затверджений декретом Польського комітету національного визволення від 23.09.1944 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19440060027.
[23] Так, наприклад, масове примусове виселення німців з території Чехословаччини, Польщі або колишньої Східної Пруссії (Калінінградської області РРФСР) ґрунтувалося на рішенні Берлінської (Потсдамської) конференції 17.07 – 02.08.1945, розділ ХІІ якого визначав, що "мало бути здійснене переміщення до Німеччини німецького населення або його частини, яке залишилося у Польщі, Чехословаччині та Угорщині" (http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/War_Conf/berlin_main.htm). На підставі цього урядами Чехословаччини, Польщі, а пізніше СРСР були прийняті рішення, відповідно до яких кількамільйонне німецьке населення Судетської області, Силезії, а також колишньої Східної Пруссії було примусово переселено на територію Німеччини.
[24] Якщо не брати до уваги гаазьку Конвенцію 1907 р. про закони і звичаї війни на суходолі, то одним із перших чинних на той момент міжнародно-правових актів був статут Міжнародного військового трибуналу для суду та покарання головних воєнних злочинців європейських країн вісі, затверджений 08.08.1945 (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/998_201). Його стаття 6 визначала три основні категорії дій, які вважалися злочинами: злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людяності. Однак стаття 1 та інші норми статуту містили обмовку, що його дія поширюється лише на процес притягнення до суду та покарання "головних військових злочинців європейських країн вісі", тобто, нацистської Німеччини та її союзників.
[25] Цей принцип закріплений, зокрема, у частині другій статті 11 Загальної декларації прав людини, статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтях 4 та 5 Кримінального кодексу України від 05.04.2001, статтях 1 та 4 Кримінального кодексу Республіки Польща від 06.06.1997 та інших кримінальних законах країн Європи.
[26] Одним з показових прикладів такого ретроспективного застосування кримінального закону до раніше вчиненого діяння є рішення судів Держави Ізраїль у справі проти колишнього нацистського високопосадовця Адольфа Айхмана, якого засуджено за законами Держави Ізраїль за злочини проти єврейського народу, вчинені під час Другої світової війни. Також резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи "Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" від 27.06.1996 № 1096 (1996) формально дозволяє "притягати до суду й піддавати покаранню будь-яку особу за будь-яке діяння або недогляд, який на момент його здійснення не був кримінальним злочином відповідно до національного законодавства, але яке вважалося кримінальним злочином згідно із загальними принципами права, визнаними у цивілізованих країнах". Детальніше див.: Захаров Є. Засудження злочинів комуністичного режиму СРСР. – Х.: Права людини, 2013. – С. 30-33.
[27] Зокрема: Римський статут міжнародного кримінального суду від 17.07.1998 з наступними змінами [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_588/print1445712443297391; Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 09.12.1948 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_155; Резолюція № 780 (1992), прийнята на засіданні Ради безпеки ООН 06.10.1992 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://undocs.org/ru/S/RES/780(1992); Final report of the Commission of Experts established rursuant to Security Council Resolution 780 (1992) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ga/search/view_doc.asp?symbol=S/1994/674; IV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_222; Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_154/print1445712443297391.
[28] Protokól nr posiedzenia Biura Polityczniego Komitetu Centralnego Polskiej Partii Robotniczej od 29.03.1947 // Akcja "Wisła" 1947. Dokumenty i materiały / Wstẹp, wybór i opracowanie dokumentów E. Misiło. – Warszawa: Archiwum Ukraińskie & Management Academy Group, 2013 – S. 260.
[29] Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття… – С. 66–71.
[30] Докладніше про перший варіант плану операції див.: В'ятрович В. Друга польсько-українська війна. 1942–1947. – Вид. 2-е, доп. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2012. – С. 297–298; Мотика Ґ. Від Волинської різанини до Операції "Вісла"… – С. 263–265.
[31] Інформація органів громадської безпеки про ситуацію на місцях // Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття… – С. 144–147.
[32] Як і багато інших концентраційних таборів у країнах так званого "соціалістичного табору", табір у Явожному було створено на території філії нацистського концентраційного табору "Аушвіц", який існував у роки Другої світової війни.
[33] Мотика Ґ. Від Волинської різанини до Операції "Вісла"… – С. 265–267, 273.
[34] Вісті з терену за місяць квітень 1947 р. // Архів Центру досліджень визвольного руху. – Ф. 9. – Т. 3. –
Од. зб. 33. – Арк. 202–203.
[35] Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього …; Римський статут міжнародного кримінального суду…;
[36] Василенко В. На війні як на війні: tertium non datur. Книга 1. – К.: Темпора, 2020. – С. 58.
[37] Там само. С. 59.
[38] За різними підрахунками станом на весну 1947 року на території Закерзоння налічувалося від 1300 до 2,5 тисяч членів ОУН та УПА.
[39] Мотика Ґ. Від Волинської різанини до Операції "Вісла"… – С. 266.
[40] Див. наприклад: Акція "Вісла". Дорога на повернені землі / Аліна Кувалдіна // Наше слово. – 2019. – 4 серпня. - № 31 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.nasze-slowo.pl/akcziya-visla-doroga-na-poverneni-zemli/
[41] "Остаточне вирішення українського питання". Українські історики та громадські діячі про передумови, перебіг і наслідки акції "Вісла" / Ярослав Івановчко // Zahid.net. – 2017. – 27 квітня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zaxid.net/ostatochne_virishennya_ukrayinskogo_pitannya_n1424218
[42] Див. наприклад: На моїх очах убили маму (автор: Пухта Михайло) // Вісник Любачівщини. – 2004. - № 11. – С. 96 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/istoria/lubacivsin/namoiehocahubilimamuavtorpuhtamihajlo; Рідна земля їй все пахне і сниться / Степан Мігус // Наше слово. – 2012. – 23 грудня. - № 52 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.nasze-slowo.pl/ridna-zemlya-yiy-vse-pahne-i-snitsya/; Явожно: розповідь про квіти, голод і чиряки / Ольга Менько // Наше слово. – 2018. – 30 вересня. - № 39 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.nasze-slowo.pl/rozpovid-pro-kviti-golod-i-chirjaki/; Явожно. Спогади / Спогади збирали Христина Заник та Павло Лоза // Наше слово. – 2017. – 24 вересня. - № 39 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.nasze-slowo.pl/javozhno-spogadi/; Коментар: думки колишніх в'язнів концтабору в Явожні / Записав Г. С. // Наше слово. – 2012. – 16 вересня. - № 38 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.nasze-slowo.pl/komentar-dumki-kolishnih-vyazniv-konts/; Явожно. Спогади з польського концентраційного табору / Упорядники Б. Гук та М. Іваник. – Перемишль-Торонто-Львів, 2008.
[43] Двосторонні домовленості між Польщею та СРСР (УРСР) щодо переміщення населення, незалежно від ставлення до таких домовленостей як таких, станом на квітень 1947 року вже вичерпали свою дію. Рішення Берлінської (Потсдамської) конференції 17.07–02.08.1945 стосувалися переміщення виключно німецького населення з території країн Східної Європи на територію Німеччини.
[44] Мотика Ґ. Від Волинської різанини до Операції "Вісла"… – С. 267.
[45] Наказ № 010 генерала Стефана Моссора про протидію поверненню переселених українців від 16.07.1947 // Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття… – С. 586–587.
[46] Загальна декларація прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_015.
[47] Наказ № 6 командувача ОГ "Вісла" генерала Стефана Моссора про створення контрольних груп від 06.07.1947 // Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття… – С. 536–539.
[48] Большой юридический словарь [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://juridical.slovaronline.com/%D0%92/%D0%92%D0%9E/1064-VOYNA; Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ.; за ред. І. Макліна, А. Макмілана. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2006. –
С. 104; Small M., Singer J. D. Resort to Arms. – Beverly Hills, 1982. – P. 23.
[49] Додатковий протокол від 08.06.1977 до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол ІІ) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_200/print1481621726646845.
[50] Энциклопедия права, 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://encyclopediya_prava.academic.ru/1025/%D0%92%D0%BE%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B9;
[51] Umowa graniczna pomiędzy Polską a ZSRR z 16 sierpnia 1945 roku // Dziennik Ustaw RP nr 35, poz. 167 z 1947 r.; Ustawa z dnia 31 grudnia 1945 r. o ratyfikacji podpisanej w Moskwie dnia 16 sierpnia 1945 r. umowy między Rzecząpospolitą Polską a Związkiem Socjalistycznych Republik Radzieckich o polsko-radzieckiej granicy państwowej [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19460020005.
[52] Стаття 1 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (IV Гаазька конвенція про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_222#Text; стаття 3 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text; стаття 1 Додаткового протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол ІІ) від 08.06.1977 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_200#Text.
[53] В'ятрович В. Друга польсько-українська війна. 1942–1947… – С. 277–278, 280, 283–290.
[54] Там само. – С. 296.
[55] Відповідно до пункту "f" статті 8 Римського статуту "пункт 2(е) застосовується до збройних конфліктів неміжнародного характеру і, таким чином, не застосовується до випадків порушення внутрішнього ладу та виникнення напруги, таким, як безлади, окремі та спорадичні акти насильства чи інші дії аналогічного характеру. Він застосовується по відношенню до збройних конфліктів, які мають місце на території держави, коли відбувається тривалий збройний конфлікт між урядовими властями та організованими збройними групами [підкреслення моє – С. Р.] або між самими такими групами".
[56] Див. наприклад: Нота Уряду РП від 18.04.1947, вручена послом РП Мар'яном Нашковським заступникові міністра закордонних справ СРСР Андрієві Вишинському // Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття… – С. 74–75; наказ № 001 від 19.04.1947 генерала Стефана Моссора щодо створення ОГ "Вісла" та завдань підпорядкованих підрозділів // Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття… –
С. 78–85; Інструкція для співробітників УБ, прикомандированих до ОГ "Вісла" // Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття… – С. 88–91; наказ № 002 командування ОГ "Вісла" від 21.04.1947 // Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття… – С. 100–107.
[57] Див. наприклад: Rozkaz zastẹpcy dowódcy 11 pułku piechoty do spraw polityczno-wychowawczych por. Piotra Baziuka w zwiạzku z wyjazdem pulłku na Akcjẹ "Wisła" // Akcja "Wisła" 1947. Dokumenty i materiały... – S. 399; Instrukcja Grupy Operacyjnej "Wisła" dla dowódcy oddzialu wysiedlajạcego Ukraińców // Akcja "Wisła" 1947. Dokumenty i materiały... – S. 400–401.
[58] Див. наприклад: Дашкевич Я. Подзвіння операції "Вісла"... – С. 56; "Akcja "Wisła"" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://pl.wikipedia.org/wiki/Akcja_%E2%80%9EWis%C5%82a%E2%80%9D; "Операція "Вісла"" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%C2%AB%D0%92%D1%96%D1%81%D0%BB%D0%B0%C2%BB.
[59] Резолюція № 780 (1992), прийнята на засіданні Ради безпеки ООН 06.10.1992 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://undocs.org/ru/S/RES/780(1992); Final report of the Commission of Experts established rursuant to Security Council Resolution 780 (1992) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ga/search/view_doc.asp?symbol=S/1994/674. – Р. 32–34.
