Американська мрія Мілоша Формана

Від редакції. "Історична Правда" у співпраці з Чеським центром в Києві розпочала новий авторський проєкт. На сайті в рубриці "Czech-in" щомісяця публікуватимуться статті про чеське двадцяте століття.

Історичні та культурні зв'язки України та Чехії є загальновідомими: від українських академій та університетів, які діяли в Чехословаччині в міжвоєнний період, крізь Празьку поетичну школу і до драматичних подій Празької весни 1968 року. Водночас, при акценті на "українських" слідах в історії Чехії, подекуди недостатньо уваги приділяється історії самої Чехії, чеським визначним діячам та віховим подіям.

Czech-in покликаний заповнити ці прогалини та ознайомити українського читача з ключовими подіями та особистостями новітньої чеської історії – від Томаша Масарика до Мілана Кундери, від проголошення незалежності у 1918 році до Оксамитової революції 1989 року. Пріоритетом проекту є безпосередньо чеський погляд на власну історію та дискусії в чеському середовищі щодо історії власної держави.

Після цього весняного дня малий Мілош щодня ходив з матір'ю на залізничний вокзал міста Часлав, де вони зустрічали потяги з недалекого Коліна.

Мама, Анна Форман, знала, що чоловіка заарештувало гестапо і він знаходився в районному відділку в місті Колін. Тримаючи малого за руку, Анна щодня вдивлялася в юрбу приїжджих. Але її чоловіка серед них ніколи не було.

Родина Форманів була типовою "малою буржуазією" міжвоєнної Чехословаччини. Власний будинок в містечку Часлав доповнювався невеликим пансіоном на півночі країни, біля мальовничого Махового озера, яке до сьогодні залишається одним з найпопулярніших місць літнього відпочинку в країні.

Життя родини за "першої республіки" проходило між пансіоном на березі озера та Чаславом, де батьки жили з трьома синами – Благославом, Петром і значно молодшим Мілошем.

Кожного року на початку літа Анна Форман виїжджала в пансіон, приводила його в порядок і відкривала сезон для гостей.

Батько працював в педагогічному інституті, як казав згодом Мілош, був "вчителем вчителів" в рідному містечку Часлав, тому родина користувалася неабияким авторитетом.

Ідилія була зруйнована після Мюнхенського договору. Країну окупували німці, пансіон конфіскували. Під час окупації Рудольф Форман долучився до законспірованої групи руху опору, і в 1940-му році батька заарештувало гестапо.

Родина продовжувала жити в Чаславі,і навіть за важких воєнних умов збирати гроші та продукти для пересилки ув'язненому Рудольфові.

Дванадцять чаславських жінок

"Випий ліки" - прошепотіла мама малому Мілошеві. Десятирічний Мілош вже тиждень лежав з гарячкою у своїй кімнаті. Проте він не розумів, чому мама знову дає йому таблетки, які він щойно пив.

Мама стояла в дверях його кімнати і напружено дивилась на сина, ніби намагаючись йому щось сказати. Раптом за спиною Анни Форман з'явився чоловік в шкіряному плащі. В домі знову було гестапо.

Мілош вже був достатньо дорослим, щоб усвідомити небезпеку. Саме в його кімнаті за шафою знаходилась невелика схованка, куди мама ховала продукти для дітей.

Як тільки зачинились двері спальні, Мілош навшпиньки підійшов до шафи. Сім'я не очікувала облави, тому шафа була відсунута від стіни. За нею виднівся мішок картоплі. Як хлопець не намагався, але сил десятирічної дитини було замало, щоб зрушити з місця масивну шафу.

Через деякий час в кімнату повернулися двоє чоловіків в шкіряних плащах. Один з них одразу звернув увагу на схованку. Мовчки посміхнувся малому і вийшов з кімнати. Мілош чув якусь метушню внизу та приглушені голоси. Згодом все затихло.

Значно пізніше виявилось, що місцевий крамар, пан Гавранек, за деякий час до обшуку в домі Форманів "зізнався" на допитах в гестапо, що дванадцятеро місцевих жінок ведуть пропаганду проти Рейху. Серед цих дванадцяти він назвав і Анну Форман.

Саме матір Мілоша Формана була єдиною з них, кому місцевий комісар поставив печатку "повернення небажане". Проте їй було дозволене одне 15-хвилинне побачення в Празі. Восени 1942 Мілош з братом востаннє зустрілися з мамою в тюрмі.

Згодом Анна Форман пройшла концентраційним табором в Терезіні, а після транспорту в Освєнцім померла від тифу. Така ж доля очікувала й Рудольфа Формана, його маршрут пролягав окрім Терезіна та Освєнціма також Бухенвальдом. Батько помер в 1944 році.

В серпні 1942 року, наступного дня після арешту мами, коли Мілош провів безсонну ніч вдома, на порозі будинку з'явився його дядько Болеслав, допоміг зібрати речі і разом з малим Мілошем вирушив в напрямку до міста Наход.

Решту воєнного часу юний Форман провів почергово в різних родинах між Находом та Чаславом – через важкі умови, сім'ям було складно утримувати ще одну дитину, проте Мілош завжди мав домівку, в якій міг переночувати завдяки численній родині та батьковим друзям.

В останні роки війни старшого брата Петра також розшукувало гестапо, і для того, щоб "зникнути", він приєднався до театральної трупи Східночеської оперети. Одного дня театр приїхавв Наход, і старший брат вирішив взяти малого Мілоша за куліси.

"Закулісся оперети пахнуло чудовою сумішшю жіночої чуттєвості, квітів та дешевих парфумів, фіалок та спітнілих тіл, білизни та троянд … я одразу ж вирішив, що належу саме сюди. Лише одного я не знав – що саме я хочу робити в театрі".

Тож коли після війни 14-річний Мілош Форман поступив в інтернат в місті Подєбради, певні життєві орієнтири в нього вже були.

"Сиротинець" в Подєбрадах

Центральночеський інтернат короля Їржіго в Подєбрадах був специфічною школою. Інтернат задумувався як школа для дітей, котрі втратили батьків на війні.

Ідею створення такої школи підтримали всі політичні сили, тому заклад отримав значне фінансування та педагогів значно вище середнього рівня. Інтернат знаходився в середньовічному замку в затишному санаторному містечку неподалік від Праги. Тому після війни туди потягнулися діти й з цілком благополучних сімей, учнівський контингент інтернату з першого ж року був рясним.

Серед однокласників Мілоша Формана були, наприклад, Іван Пассер, який згодом стане одним з рушіїв чехословацької нової хвилі в кіно, чи брати Машіни, майбутні культові постаті протикомуністичного підпілля.

Через два роки після поступлення в інтернат в кімнату до Формана підселили новачків, про одного з них Форман пізніше згадував як про "малюка з інтелігентними очима, який був настільки ласкавим і порядним, що навіть шкодив цим собі".

Цим "малюком" був 11-річний Вацлав Гавел, майбутній президент країни та двигун демократичних перетворень в посткомуністичній Чехії.

Коли, понад 40 років після їхньої першої зустрічі в інтернаті, президент Вацлав Гавел приїде в США, де виголосить свою легендарну промову в Конгресі, один з днів він виділить для прогулянки Нью-Йорком з уже на той час знаменитим голлівудським режисером, володарем двох Оскарів, Мілошем Форманом. Дружба двох непересічних людей, яка зародилася в шкільному інтернаті в перші повоєнні роки, триватиме все життя.

Навчання в інтернаті проходило в жорстких умовах підліткової хлопчачої суворості, фізичні покарання були звичною справою, так само як і жорстокість між самими підлітками.

Попри суворий режим, молодий Мілош встигав брати участь в театральній самодіяльності і втікати на побачення. Після війни сім'ї Форманів знову повернули пансіон на озері, де тепер керували старші брати, а Мілош постійно навідувався до них в пошуках сімейного затишку.

Черговий переворот, цього разу комуністичний 1948 року, вніс свої корективи. У Форманів знову відібрали пансіон на Маховому озері, а сам інтернат раптом заполонили комуністичні активісти, однокласники почали організовувати безкінечні засідання та проповідувати марксизм-ленінізм. В інтернат поступили нові учні – діти впливових партійців.

Новий однокласник Еда, син члена ЦК, попри обмежений кругозір та відсутність будь-яких здібностей, користувався у вчителів підтримкою та автоматично отримував хороші оцінки. Адже син члена ЦК просто не міг погано вчитися.

Проте суворі реалії хлопчачого інтернату диктували власні умови. Юний протеже став мішенню для знущань однокласників, які ще не до кінця усвідомили особливий статус та нові правила гри, встановлені "диктатурою пролетаріату".

Щоб помститися улюбленцю вчителів, але водночас не бути покараними, хлопці вирішили своєрідно знущатися з сина члена ЦК – підчас спільного вмивання в душі, коли всі хлопці намилювалися, однокласники обступали Еду та мочилися йому на ноги.

Оскільки Еда сам знаходився в душі і не вирізнявся особливою кмітливістю, деякий час він навіть не розумів, що відбувається, і змовницьки сміявся разом з однокласниками. Такі специфічні екзекуції тривали певний час, допоки одного разу в душ не заглянув професор Масак.

Єдиним, хто вчасно не зорієнтувався, був саме молодий Мілош Форман. Тому зайшовши в душ, вчитель побачив картину, як Форман справляє свої потреби на ноги сина члена ЦК компартії Чехословаччини.

За деякий час директор інтернату Ягода викликав студента до себе в кабінет. Форману інкримінували "насміхання над комунізмом". Попри протести студента, директор окреслив ситуацію одним єдиним реченням, сказаним в дружньому тоні: "Дозволь мені дати тобі пораду, Мілош: зникни, щоб за тобою не залишилось ані сліду".

Незадовго до цього в замку трапилась інша історія – в одній з кімнат хлопці випадково підпалили подушку, і щоб уникнути пожежі, викинули її з вікна. Подушка приземлилась на подвір'ї недалеко від одного з вчителів.

Педагог це розцінив як "контрреволюційні дії", в інтернат приїздила держбезпека. В Чехословаччині настали часи, коли абсурдність звинувачень вже не мала меж.

Тому Форман правильно зрозумів свого директора – він підписав добровільне звільнення з інтернату, швидко зібрав частину своїх речей і того ж вечора вирушив потягом в Прагу.

Їхати до братів він не міг, тому прямував в чужий дім, сім'я його однокласника Яна Кліми погодилась прийняти сироту до себе. Два наступні роки в Празі Форман знову провів у чужому домі.

Прага

Для 16-річного юнака з провінційного містечка, Прага видавалась центром всесвіту: "Грошей в мене не було, але мені вистачало просто прогулюватися і все роздивлятися. Тут їздили трамваї, про які я мріяв з дитинства, тут гуляли красиві жінки, тут були іноземці, таксі, спортивні машини, елегантні чорні лімузини політиків та держбезпеки, тут були кав'ярні, проститутки, музеї і театри", писав у своїх спогадах Мілош Форман.

Лютневий переворот встановив нові правила гри. Театральні постановки відбувалися в суворій відповідності до соцреалістичного канону, і як згадував Форман, в Празі не було жодної вистави, яку йому б хотілося відвідати. Але це не вплинуло на його захоплення богемною атмосферою театру.

Тому, закінчивши останній рік в місцевій гімназії, майбутній володар Оскарів твердо вирішив поступати на Театральний факультет Академії художніх мистецтв (DAMU – Divadelní fakulta Akademie múzických umění).

Ще до вступних іспитів Мілош Форман дещо розбавив соцреалістичне середовище театральної Праги власним внеском– разом зі своїми друзями аматорами-театралами зробив постановку п'єси "Балада зі шмат" про життя Франсуа Війона.

Після успіху в гімназії вистава перекочувала й в більші театри Праги. Хлопці підкуповували розклеювачів афіш, тому анонси їхньої вистави наклеювали навіть поверх плакатів Національного театру.

В сірості офіційної культури грайлива аматорська вистава мала неабиякий успіх, трупа любителів їздила й в невеличкі містечка за Прагу.Тому коли навесні 1950 року 18-річний Мілош Форман постав перед приймальною комісією на факультеті, сам себе він вважав вже ледь не зірковим театралом, а іспити – формальністю.

На творчому конкурсі абітурієнтам пропонувалася тема, яку вони мали за декілька хвилин підготувати і продемонструвати комісії.

"Товаришу Форман, продемонструйте нам боротьбу за світовий мир" видав завдання голова комісії. До такого різкого повороту від театральної богемності до суворих буднів соціалістичного реалізму "товариш Форман" виявився неготовим. Майбутнього володаря двох Оскарів на театральний факультет не прийняли.

Окрім особистого розчарування, Мілоша Формана турбувала й цілком практична проблема – в разі непоступлення в інститут, його чекала армія. Тому юнак не зволікав – лише три заклади вищої освіти приймали студентів ще восени: Металургійний інститут, юрфак Карлового університету та відділ кіно (спеціальність – сценарист) в академії мистецтв (FAMU).

Форман подав документи на всі три програми одночасно. Восени його прийняли на факультет кіно, а Чехословаччина таким чином, втратила потенційного юриста чи металурга.

Попри закостенілу систему освіти, в якій марксизм-ленінізм грав головну роль, Мілош Форман потрапив у свою стихію – читання літературної класики, безкінечні дискусії про кіно з однокурсниками, нічні вечірки – тут Форман почувався, як вдома.

Окрім цього, не всі викладачі були "правовірними сталіністами". FAMU залишався острівцем відносної свободи. Одним з викладачів в інституті був молодий поет, "елегантний, дотепний, дівчата за ним сходили з розуму. Він викладав літературу і любив французів".

Молодого викладача звали Мілан Кундера. Саме захоплення французькою літературою під час навчання знову стало причиною проблем для Мілоша Формана – він читав Бодлера, Рембо та Верлена, і не приховував цього перед однокурсниками.

Одного дня ректор викликав Формана перед "партійний суд", адже декадентна література та спосіб життя "прямо суперечили моральному образу нової соціалістичної людини". Проте товариш Форман таки отримав другий шанс і успішно завершив навчання в 1956 році.

Протягом навчання майбутній режисер отримав й перший безпосередній досвід роботи на телебаченні. Мріючи про професію спортивного коментатора, Мілош Форман подався на конкурс ведучого програми про кіно.

Перемога на конкурсі не лише дала йому можливість вести власну телепрограму "на живо", але й ознайомитися з абсурдним світом комуністичної цензури.

Оскільки на початку 1950-х всі передачі йшли на живо, весь текст ведучого попередньо узгоджувався "в органах", а за кадром під час зйомок сидів цензор з затвердженим текстом і стежив, аби в студії не прозвучало жодного наперед не узгодженого слова.

Абсурдності цей підхід досягнув, коли в передачі мали виступити російські жонглери, які не мали жодного тексту. Проте правила є правила, і Форман як відповідальний за випуск, відправив керівництву телебачення бланк з відповідним текстом, який йому озвучили жонглери: "Гей-гоп, гоп-гоп!". Через декілька днів текст повернули з усіма потрібними підписами та печатками. Жонглери могли виступити на телебаченні.

Сценарист

Протягом студентських років Форман писав сценарії та намагався долучитися до світу справжнього кіно. В першій половині 1950-х Форман в ролі сценариста співпрацював з режисером Мартіном Фрічем, за що отримав перший солідний гонорар.

Проте проривом для нього стала співпраця з Альфредом Радоком, на той час одним з найбільш успішних чехословацьких режисерів та майбутнім засновником мультимедійного театру Laterna Magica.

У 1955 році Радок знімав фільм "Дідусь автомобіль", і запросив молодого Формана допомогти зі сценарієм. Ім'я Формана не мало з'явитися в титрах, адже його робота була лише допоміжна, проте Радок віддячив Мілошеві тим, що взяв його на роботу асистентом режисера і навіть дозволив самостійно відзняти одну сцену.

З цього моменту Форман вже точно знав, яка роль на знімальному майданчику йому підходить найкраще.

Наступного ж року дипломну роботу Мілоша Формана, сценарій "Щенята", взяли у виробництво на студії Баррандов. "Щенята" не лише стали першим відносним успіхом Формана, адже за його власним сценарієм зняли фільм, але й першими серйозними, за соціалістичними мірками, заробленими грошима.

Проте найбільші зміни відбулися в особистому житті. Одну з головних ролей у стрічці зіграла Яна Брейхова, чи не найбільша кінозірка наступаючої чехословацької "нової хвилі".

Вже у 1957 році фільм "Вовча Яма", в якому також знімалась Брейхова, був оцінений на Венеціанському кінофестивалі. Швидкий роман сценариста з актрисою завершився шлюбом, Мілош Форман, сценарист-початківець, став чоловіком кінозірки першої величини.

Форман якраз розпочинав роботу з Альфредом Радоком в театрі Laterna Magica, a Брейхова була відомою актрисою. Молоде подружжя розпочало пошук помешкання для спільного життя.Попри знайомство навіть з самим міністром культури Чехословаччини Вацлавом Копецьким, подружжя так і не зуміло отримати нормальну квартиру.

Непростим шляхом Форману та Брейховій вдалося отримати офіс. На вулиці Вшегрдовій в центрі Праги в багатоповерховому будинку, на одному з поверхів знаходилось вісім офісів, в яких працювали чиновники міністерства культури. Одну з цих кімнат і виділили для проживання Брейховій з Форманом.

Молоде кіно-подружжя прокидалося під стукіт друкарських машинок та голоси службовців. Ванна кімната знаходилась у спільному коридорі. Успішна кіно-кар'єра в соціалістичних країнах разюче відрізнялася від голлівудської ідилії.

Laterna Magica

Мультимедійний театр Laterna Magica та його творець Альфред Радок стали для Формана першим квитком в капіталістичний світ. Мультимедійний проєкт Радока поєднував в собі театральне дійство та кіно, живу гру акторів з несподіваними візуальними та музичними ефектами.

Чехословацькі комуністи понад усе цінували успіхи в "імперіалістичному" світі, тому в 1958 році саме Радока з його театром відправили на світову ярмарку Expo'58 в Брюсселі. В "свиті" режисера в Бельгію поїхав і його помічник Мілош Форман.

Перший візит на Захід шокував Формана. Виявилось, що в магазинах вільно продаються джинси та светри, продуктові магазини заповнені продуктами. До цього ж Laterna Magica викликала фурор на ярмарку – Радок отримав золоту медаль, а виставу прийшов подивитися сам Уолт Дісней.

Мілош Форман практично весь час проводив в американському павільйоні, де виступали Елла Фіцджеральд, Гаррі Белафонте та Джері Робінс.

"Імперіалістична" американська культура одразу захопила молодого режисера. Повернення на батьківщину було тріумфальним. Радок отримав найвищу нагороду для культурного діяча в Чехословаччині – державну премію Клемента Готтвалда.

Проте часи були непевними, вже наступну постановку Альфреда Радока забракували як "єврейський експресіонізм", а театр окупували комуністичні кадри. Поступово звільнили всіх працівників, змушений був піти і Мілош Форман.

Кінець 1950-х не був найкращим періодом для Формана. Окрім звільнення з роботи, його шлюб з Яною Брейховою зруйнувався. Жодних конкретних пропозицій роботи не було і у Формана трапився нервовий зрив.

Деякий час він дистанційно лікувався в празькій лікарні, де підчас своїх відвідин спостерігав за божевільними. Про цей досвід режисер згадає лише через 15 років, коли в Голлівуді зніматиме "Пролітаючи над гніздом зозулі", а головного "божевільного" під його керівництвом гратиме Джек Ніколсон.

З початком шістдесятих Форман вирішив взяти себе в руки. Зібравши всі заощадження, він купив собі власну кінокамеру зі Східної Німеччини. Проте специфіка соціалістичних країн полягала у "дефіциті всього", тому купивши камеру Форман дізнався, що відповідної кіноплівки в країні офіційно немає.

Довелося підкупити працівника празької кіностудії, який крав плівки на складі і продавав Форману. Нарешті, можна було знімати власні фільми.

Саме з цією камерою Мілош Форман вибив для себе перший невеличкий контракт на студії Баррандов. Режисер-початківець крутився з друзями в театрі Світлофор (Semafor), де саме проходив музичний конкурс. Формана захопила ця ідея, і саме вона стала основою його першого фільму.

"Відлига" пропустила рок-н-рол навіть в соціалістичну Чехословаччину, тому молоді люди співали західну музику. Одна дівоча група навіть відмовилась співати чеською мовою (що було обов'язковою умовою участі), заявивши, що текст просто неможливо перекласти.

Таке бунтарство було до вподоби Форману – саме ця група опинилась в центрі фільму, а їхня солістка, Вєра Кржесадлова, не лише зіграла головну роль, але за деякий час стала його другою дружиною.

"Конкурс" став першим фільмом, який Форман знімав як самостійний режисер – проте вже наближався повноцінний дебют, повнометражний "Чорний Петро" (Černý Petr).

На гребні нової хвилі

Від 1955 року в Празі стояв один з наймонументальніших пам'ятників соціалістичного реалізму – над Влтавою височів велетенський Сталін, за яким слідували пролетарі.

Через специфічний задум архітектора, в народі його називали просто "чергою за м'ясом". Пам'ятник знесли лише у 1962 році, і це не було випадковістю.

Хрущовська відлига, так само як через багато років і Горбачовська перебудова, не викликала захоплення в чехословацьких комуністів. Тому реформи або блокувалися, або ж впроваджувалися без особливого ентузіазму.

Таємна промова Хрущова 1956 року спричинила пожвавлення і дискусію серед чехословацьких митців, зокрема на з'їздах письменників. Проте керівництво країни не поспішало давати вільний хід художнім задумам нового покоління.

Навпаки, вже в лютому 1959 року на конференції творчих спілок в місті Банська Бистриця за участі міністра культури було засуджено ряд фільмів, а мета чехословацького кіно визначена як "відтворення вирішальних етапів нашого суспільного переродження та активної боротьби за соціалістичну зміну нашого суспільства та новий моральний профіль нашої людини".

Кіновиробництво було централізовано підпорядковане державі, а ключова студія Баррандов керувалася рішеннями спеціалізованої художньої ради з ідеології. Під репресивний прес потрапили роботи режисерів Яна Кадара та Едмара Клоса, розгін театру Laterna Magiсa теж був наслідком цих подій.

Нерівномірні шпаринки відлиги почали утворюватися лише з початком 1960-х років. В кіно-авангарді опинився FAMU та його випускники. Мілош Форман був далеко не єдиним яскравим представником цієї школи, факультет залишався середовищем вільнодумства.

Завдяки таким викладачам як Мілан Кундера, Франтішек Даніел та передусім Отакар Вавра, школа випустила цілу плеяду яскравих митців, які за декілька років підійняли чехословацьку "нову хвилю": Вєра Хітілова, Їржі Мензел, Евальд Шорм та, власне, Мілош Форман.

На факультеті відкрито дискутувалися нові кіно-течії, переглядалися фільми італійського неореалізму, нові польські фільми, американський андеграундта сinémavérité.

Всі ці впливи лягли на вдячний грунт молодих чехословацьких талантів: вже на самому початку 1960-х вийшли фільми Їржіго Нємеца "Шматок" (Sousto), "Стеля" (Strop) Вєри Хітілової та "Турист" (Turista) Евальда Шрома. Проте справжнім проривом став "Чорний Петро" Мілоша Формана, знятий у 1963 році.

Чехословацькі режисери нової хвилі не могли повністю віддатися експериментам, все ж, офіційний "канон" необхідно було зберігати.

Форман з самого початку своєї кар'єри облюбував роботу з неакторами – як в "Чорному Петрові" так і пізніше в "Пролітаючи над гніздом зозулі", значна частина другорядних ролей була віддана людям, які безпосередньо працювали в професії та на місці.

Так, в "Пролітаючи над гніздом зозулі" знімалися пацієнти Орегонської державної психіатричної лікарні міста Салем, де проводились зйомки.

Піком цього підходу став "Бал пожежників" (Hoří, má panenko), третій повнометражний фільм Формана, в якому всі ролі грали справжні пожежники з міста Врхлабі, де проходили зйомки.

Форман любив природність та імпровізацію – часто він просто в загальних рисах говорив акторам, як має виглядати сцена, а діалоги були імпровізацією "акторів", режисер лише вмикав камеру. Це сприяло природності зображеного на екрані.

Офіційна критика це сприймала як "реалізм" та відповідність офіційній культурі. А їдкої іронії, якою були пронизані фільми Мілоша Формана, критики до пори до часу намагалися не помічати.

"Чорний Петро" став не лише повноцінним дебютом Мілоша Формана як режисера, але й був відзначений на Заході. фільм отримав премію фестивалю в Локарно, де конкурентами молодого чехословацького режисера були Жан-Люк Годар та Мікеланджело Антоніоні.

Формана запросили на прем'єру фільму в Нью-Йорку. В Америці фільм не викликав фурору, але був з симпатією прийнятий критиками. Мілош Форман опинився серед найбільш перспективних молодих режисерів Європи.

Листівка з південної Америки

Завдяки відомості після "Чорного Петра", на зламі 1963 – 1964 років, Форман неочікувано отримав відповідь на запитання, яке його інтригувало з самого дитинства.

В офіс в центрі Праги, в якому він все ще жив, прийшла листівка. Жіночим почерком на ньому були виведені великі букви. Жінка стверджувала, що познайомилася з Анною Форман в Освєнцимі. Перед смертю в концтаборі, Анна попросила подругу знайти після війни її наймолодшого сина Мілоша, і розповісти йому те, на що сама Анна так і не відважилась.

Рудольф Форман не був батьком Мілоша, його біологічний батько вже багато років жив в Південній Америці. Форман співставив дати – все сходилось, він народився в лютому 1932 року, а на початку кожного літа мама їздила приводити в порядок пансіон на Маховому озері.

Батьком Формана був архітектор, який допомагав матері приводити пансіон до ладу. Мілош зумів знайти контакт в Південній Америці і відправив декілька листів.

Лаконічною відповіддю йому була єдина листівка з підписом: "Ваші листи отримав, з найкращими побажаннями…".

Більше до цієї історії Мілош Форман ніколи не повертався. А своїм батьком вважав Рудольфа Формана, героя Чехословацького руху опору, на чию честь в рідному місті Часлав встановлена меморіальна таблиця.

Тим часом кіно-кар'єра багатообіцяюче розвивалась. Після успіху "Чорного Петра" режисер відзняв "Любові однієї блондинки" (Lásky jedné plavovlásky), яка була навіть номінована на Оскара як найкращий іноземний фільм.

Місцеві комуністичні лідери були щасливі – Форман їздив найкращими світовими фестивалями. Знову відвідав Нью-Йорк, (в 1966 році саме фільм Формана відкривав місцевий фестиваль), Канни, Лондон, нарешті відвідав столицю імперії Москву.

Після успіху фільму до Формана з пропозицією співпраці звернувся Карло Понті, продюсер зі світовим ім'ям. Чехословацька хвиля досягала своєї вершини, фільми Формана, Хітілової, Нємеця гриміли по всій Європі.

Їм пропонували різноманітні проєкти і багатообіцяючі контракти. В Чехословаччині закордонні успіхи Формана теж оцінили – за "Любові однієї блондинки" він отримав премію Клемента Готтвалда.

Бал пожежників

Після невдалої спроби написати сценарій в Італії для Карло Понті, Форман повернувся в Чехословаччину. Понті погодився виступити продюсером нового фільму і виділив на нього значну, за тодішніми мірками, суму у 85 тисяч доларів.

У фільмі "Бал пожежників" не було жодного професійного актора. Всі "актори" протягом дня працювали на фабриках та пожежних відділках, а ввечері збиралися на знімальному майданчику.

Форман не лише любив природність у власних фільмах, проблема полягала й в зайнятості професійних акторів, які працювали в театрах та на радіо, тому не мали часу на спонтанні проєкти.

Результатом стала максимально реалістична іронічна комедія, повністю знята в мальовничому гірському містечку Врхлабі. Це був один з фільмів, якими Мілош Форман пишався до кінця життя.

Після закінчення зйомок, на перегляд нарешті приїхав Карло Понті – переглянути, на що він витратив свої гроші.

Після показу, Понті вийшов з кінозалу не сказавши режисерові ані слова. За деякий час Форману повідомили, що продюсер вимагає повернення коштів.

Формально, Мілош Форман не дотримався умов контракту – в договорі було написано, що фільм мав тривати мінімум 75 хвилин, версія ж Формана тривала 73 хвилини. Але по-суті, Понті вважав, що режисер у своєму кіно насміхається з "простої людини". Над Форманом почали збиратися хмари.

Одна справа, коли "висміювання простої людини" не подобається італійському продюсеру, але зовсім інша, коли такої думки дотримуються в керівництві соціалістичної країни, де "працююча людина" - це альфа і омега офіційного мистецького канону.

Окрім того, гроші західних продюсерів давали чехословацьким режисерам немовби індульгенцію на ідеологічні неточності. Але коли зникає прибуток, за ідеологічні огріхи доводилось відповідати з усією суворістю комуністичних принципів.

Восени 1967 року після прем'єри "Балу пожежників" з усіх сторін посипалися класичні листи "працюючих колективів" та обурених пожежних відділків. Фільм Мілоша Формана потрапив в немилість, після першого тижня показів його офіційно забракували і зняли з прокату "назавжди".

"Назавжди" тривало зовсім недовго. Вже в січні наступного року до влади в країні прийшов Александр Дубчек, в Чехословаччині починалися нечувані для соціалістичної країни зміни. В Празі починалася весна, цензура слабшала, культурне життя вирувало.

Вже в перші місяці 1968 року "Бал пожежників" знову з успіхом йшов в кінотеатрах. Проблема з боргом Карло Понті, яка декілька місяців висіла над Форманом Дамоклевим мечем кримінальної справи "за нанесення збитків державі", теж вирішилась.

Друзі Формана, Франсуа Трюффо та Клод Беррі, викупили права на фільм, тим самим погасивши його борги. "Бал пожежників" знову номінували на Оскара, а його режисер отримав контракт для зйомок першого фільму в Америці. Окрім цього, дружина Формана Вєра народила йому двійню хлопчиків. Здавалося, що життя налагоджується.    

1968: слідами революцій

Taking off мав стати першим голлівудським фільмом Мілоша Формана на основі контракту Paramaunt та чехословацькогоFilmexport. Фільм був "дитиною свого часу" - історія про дівчину, яка втікає з дому і приєднується до бурхливого життя хіпі кінця шістдесятих років.

Роботу над сценарієм Форман почав з Жан-Клодом Карріером в Нью-Йорку, друзі гуляли вулицями Іст Вілидж, спілкувалися з хіпі та їхніми батьками, набиралися ідей та атмосфери.

Проте навесні 1968 року Америка переживала бурю – вбивства Мартіна Лютера Кінга та Роберта Кеннеді, масові заворушення – це все не сприяло спокійній роботі над сценарієм. Тому друзі вирішили переїхати в Париж і там продовжити роботу.

Незадовго після їхнього приїзду на берегах Сени вибухнула студентська революція, яка фактично закінчила політичну кар'єру Шарля де Голля.

Жан-Клод проводив більше часу на барикадах, ніж в роботі над сценарієм, тож Форман вирішив переїхати в Прагу і там закінчити сценарій.

Празька весна бурлили в столиці Чехословаччини: мітинги, зустрічі і спекуляції про можливе радянське вторгнення. Спокою не було й в Празі, тому посеред серпня 1968 року друзі повернулися в Париж.

Вночі на 21 серпня телефонний дзвінок застав Мілоша Формана в паризькій квартирі Жан-Клода Карріера. Повертатися під гусениці радянських танків не було сенсу, кордони Чехословаччини на захід були відкриті і через них ринула хвиля біженців.

В протилежному напрямку виїхало двоє французьких кінематографістів, Форманових друзів, на позиченій у Франсуа Трюффо новій машині. Через декілька днів вони вже поверталися в Париж з поповненням – в машині була дружина Формана Вєра та двоє їхніх синів.

Форман зняв квартиру в передмісті Парижу, через яку на зламі 1968-1969 років пройшла ледь не вся "нова хвиля" чехословацького кіно – Юрачек, Шкворецький, Нємец, Їреш.

Ночі напроліт чеські кіно-друзі слухали радіо, читали газети і сперечались про майбутнє. Багато культурних діячів емігрувало та просило політичного притулку, але Форман поки мав козир в рукаві – в нього на руках був діючий контракт для зйомок фільму в Голлівуді частково фінансований чехословацькою стороною.  

Через декілька місяців дружина вирішила повернутися в Прагу. Без знання мови та кар'єрних перспектив, робити в Парижі було нічого. На дворі був 1969 рік, дружина Вєра зібрала дітей і повернулася додому. Мілош Форман вирушив самотужки в Америку підкорювати Голлівуд.

****

-         "Сподіваюсь, що цей фільм політично коректний?"

-         "Господи Боже, та це ж фільм про Моцарта…"

-         "Ну так… Наскільки я знаю, ніяких петицій ти теж там ззовні не підписував?"

-         "Що я міг підписати? Тут ж живуть мої сини!"

-         "Ок, для мене головний аргумент це їхні долари. Але вони стверджують, що ти хочеш приїхати, щоб підтримати дисидентів, цього свого старого дружка Вацлава Гавела. Якщо ти обіцяєш, що не будеш шукати з ними зустрічей протягом зйомок тут в нас, я думаю, ми зможемо домовитись."

-         "Слухай, ми можемо на цьому потиснути руки, якщо й ти мені щось обіцяєш у відповідь. Якщо хтось з дисидентів прийде до мене поспілкуватися, це не завдасть шкоди ані йому, ані зйомкам, ок?"

Форман сидів в великому кабінеті Їржі Пурша, директора Чехословацької кіностудії. Після 1968 року Пурш зробив блискучу кар'єру – він активно допомагав КҐБ готувати радянське вторгнення, за що отримав пост в ЦК КПЧ а згодом був призначений на "солодку" посаду наглядача за державною кіноіндустрією.

Мілош Форман пам'ятав його ще з п'ятдесятих років, як рядового чиновника в міністерстві культури. Проте зараз на дворі був вже 1980 рік, і всі питання кіно в країні тепер вирішувалися саме через Пурша.

Їржі Пурш був не єдиним, хто за останні дванадцять років, які пройшли після радянського вторгнення в Прагу, зробив карколомну кар'єру. Мілош Форман вперше за понад десять років повернувся додому. Позаду залишився провал його першого голлівудського фільму Taking off і конфлікт з чехословацькою владою, яка вимагала його повернення на батьківщину.

Форман не міг повертатися після неуспішного фільму, він надто добре знав, що його очікує в "нормалізованій" Чехословаччині. Врешті, режисер став "емігрантом-зрадником" а через декілька років отримав американське громадянство.

Після невдалого Taking off слідували напівголодні місяці в нью-йоркському готелі Челсі, зйомки реклами в Лондоні і невеличка короткометражка на олімпіаді в Мюнхені 1972 року, коли Форман з вікна свого номеру спостерігав за діями спецпризначенців при ліквідації палестинських терористів.

Далі були місяці творчих пошуків і нарешті тріумф – "Пролітаючи над гніздом зозулі" з Джеком Ніколсоном в головній ролі.

На церемонію вручення Оскарів чехословацьке керівництво навіть відпустило до батька двох синів, яких він не бачив шість років. І візит вдався – Мілош Форман отримав свого першого Оскара за найкращу режисуру. Щоправда, діти, змучені подорожами, дослівно проспали режисерську номінацію, сидячи в кріслах біля батька.

 

Одного разу агент Формана Роберт Ланц запросив його в театр. П'єса була про Моцарта і Сальєрі, але про це Форман довідався вже перед входом в театр і заходив зі значним скепсисом.

Біографічні постановки про композиторів, зазвичай, не потрапляли в коло його зацікавлень. Проте вистава справила на режисера сильне враження:

"Це була історія про людей, які були одержимі пристрастю, але між якими було провалля таланту, що, з точки зору звичайної людини, видається цілковитою несправедливістю.

Я стежив за Сальєрі, цим королем посередностей, як він бореться сам з собою перед лицем геніальності Моцарта. П'єса Шаффера про заздрість, яка переплітається з захопленням, поклоніння зі зрадою, мене прибила до сидіння.

Фантастична музика Моцарта лише коронувала цю чудову історію. Після закінчення вистави я вже бачив перед собою фільм, який би страшенно хотів зняти."

Агент познайомив його з автором п'єси Пітером Шаффером, і вони практично одразу домовились, що спробують переробити сценарій для фільму.

Проте виходячи з лондонського театру Форман одразу зрозумів, що мотив для зйомок фільму в нього це не лише захоплива історія взаємин двох композиторів. Фільм про Моцарта треба знімати в Празі, і він, Форман, після десяти років поневірянь по світових знімальних майданчиках, зможе повернутися додому.

Тому режисер не мав нічого проти, коли на запит голлівудської кіностудії у Відні запропонували шалено дорогий кошторис, а в Зальцбургу прочитавши сценарій, взагалі відмовились будь-як сприяти зйомкам цієї "історичної фікції".

Залишалась Прага. І шелест голлівудських доларів, які мали посипатися в казну соціалістичної Чехословаччини, вперше за десять років відкрив перед Форманом кордони його власної країни.

Відвідавши всі рідні міста в Чехословаччині – Прагу, Часлав, Наход та Подєбради, зустрівшись у Врхлабі з тими ж пожежниками, які майже 15 років тому знімалися в його "Балі пожежників", Форман нарешті приїхав на зустріч з головним кіно-директором Чехословаччини, Їржі Пуршем.

На дворі був 1980 рік, і з благословення Пурша та безпосередньо президента країни Ґустава Гусака, Форман міг приступати до празьких зйомок "Амадея", фільму, який йому принесе другого Оскара.

Моцарт в театрі соціалістичного абсурду

"Пане, Мілош! Ви собі навіть не уявляєте, як Вас тут люблять! В нас багато років не працював телефон, а як тільки дізналися, що ви тут житимете, прийшли якісь хлопці і встановили нам новенький телефонний апарат!"

Під час зйомок режисер оселився в одній з кімнаток недалеко Празького Граду. Після комуністичного перевороту 1948 року всі палацові споруди націоналізувала держава, колишнім власникам зі шляхетських родів залишилися хіба окремі кімнатки в колишніх маєтках.

В одній з таких кімнат і оселився Форман. Проте на відміну від старенької шляхтички він добре розумів, що встановлення нового телефону це геть не прояв "любові", а банальне прослуховування агентами держбезпеки.

Зйомки "Амадея" перетворилися на зіткнення цивілізацій – знімальний майданчик був нашпигований агентами держбезпеки. За Форманом невпинно стежили, його водій навіть не приховував, що щовечора звітує в органах про все, що чує і бачить протягом дня.

Залюбки пояснював режисерові маневри агентів в сусідніх машинах, коли Форман вкотре зауважував, що під час будь-яких подорожей за ними слідують підозрілі машини.

Парадокси соціалістичної Чехословаччини проявились й в такій банальній речі, як харчування персоналу. Двічі на тиждень з Західної Німеччини до Праги приїжджала вантажівка свіжих продуктів для знімальної групи.

Проте чехословацька студія Баррандов заборонила американцям подавати їжу й місцевим, які брали участь у зйомках. З цією метою студія не виділила навіть спеціального приміщення для їдальні, а коли приміщення таки знайшлось, наполягала, щоб чехословаки харчувалися окремо.

Після обміну ультиматумами, місцева номенклатура таки відступила, і громадяни соціалістичної Чехословаччини отримали право скуштувати "імперіалістичних" продуктів.  

Довершенням цього театру абсурду стало свято незалежності США 4 липня. Підготувавши все для зйомок чергової сцени в Ставовському театрі в самому центрі Праги і розташувавши статистів по всьому театру, з режисерського крісла Форман крикнув "Камера!" і "Звук!".

Замість музики Моцарта з гучномовців загриміли перші акорди американського гімну, а по середині театру зі стелі спустився велетенський прапор США. Американці співали власний гімн, а чехи їм аплодували.

Така нечувана "провокація" в самому серці соціалістичної країни обійшлась без наслідків, проте чітко показала кількість агентів держбезпеки на знімальному майданчику.

Вони не могли віддати шану американському святу і лише розгублено переглядалися. Форман відгадував приблизне співвідношення агентів в пропорції 1 агент на 10 людей в театрі.

Голлівудська історія Моцарта, відзнята в соціалістичній Чехословаччині, стала справжнім тріумфом Мілоша Формана, другою вершиною його кар'єри: 11 номінацій на Оскара, 8 статуеток, серед них і другий Оскар Мілошеві Форману, як найкращому режисерові.

Оксамит і президент Вашек

Кар'єра Мілоша Формана була схожа на американські гірки, наступний фільм після блискучого "Амадея" став провальним. Форман завжди важко переживав свої режисерські невдачі, а "Вальмонт" був саме невдачею – після декількатижневого показу його зняли з прокату.

Проте цього разу провал фільму не турбував його режисера. Прем'єра "Вальмонта" в Америці відбулась 17 листопада 1989 року, саме в цей день на Батьківщині Формана вибухнула Оксамитова Революція, і вже через півтора місяці його однокласник з інтернату в Подєбрадах став президентом країни.

Мілош Форман дивився інавгураційну промову Вацлава Гавела по телевізору у своєму домі в Коннектикуті:

"Я пишався президентом Вашеком (приятельське скорочення імені Вацлав – Р.М.), настільки пишався, що це п'янке відчуття мене цілком вивело з рівноваги. Протягом років я був вдома там, де я міг зібрати валізку своїх речей.

Коли я покинув Чехословаччину, я почав сприймати дім як місце, куди мені заборонено повертатися. Але коли при зйомках Амадея мені вдалося знову відвідати Батьківщину, я змушений був змінити своє визначення дому.

Домом для мене стало місце, де я можу комфортно знімати фільми, і факт, що мені краще знімається саме на західному узбережжі Атлантичного океану, ніж в центральній Європі чи в будь-якому іншому місці.

Але тепер, після Оксамитової революції, я усвідомив, що в момент, коли в людини помалу закінчуються сили, коли головним стає життя поза роботою, … ніби якась відцентровуюча сила життя мене штовхає до місць мого дитинства, туди, де я народився і де спогади врізалися в мою пам'ять найбільш виразно."

Мілош Форман ніколи повністю не повернувся в Чехію. На зламі століть він активно працював в Голлівуді – зняв скандальний фільм "Світ проти Ларрі Флінта" за який отримав Золотий глобус, "Людину на місяці" з Джимом Керрі, в Іспанії "Привиди Гойї" з Наталі Портман та Хав'єром Бардемом.

Налагодилось й особисте життя – в 1999 році Форман одружився втретє, і дружина Мартіна знову народила Форману двійню хлопчиків.

Проте останньою його роботою стало повернення в Прагу і в театр – в Національному театрі Праги Форман режисерував зйомки опери "Добре оплачувана прогулянка". Асистували йому двоє старших синів – Петр і Матєй. Ті, що колись проспали вручення батькові першого Оскара в 1975 році.