Спецпроект

Поляки у радянських винищувальних батальйонах (весна 1944 – початок 1945 рр.)

«Дії винищувального батальйону розпалювали національну ворожнечу між українським і польським населенням, за що мирне населення охрестило батальйон «польською поліцією», – підсумував 5 грудня у доповідній на адресу секретаря ЦК КП(б)У Д. Коротченка в. о. прокурора УРСР С. Шугуров.

Діяльність винищувальних батальйонів (ВБ, "істребки") у західній частині України наприкінці німецько-радянської війни (або, як їх ще позначали у джерелах українського підпілля, – "істребітєльних баталіонів", "істребітєлів", "істребків", "стрибків") продовжує перебувати на маргінесі наукових студій.

Передусім бракує ґрунтовних наукових праць про ВБ, зі систематизацією та узагальненням конкретних проявів їхньої діяльності у західноукраїнських селах, районах і областях.

Буває, для непідготовленого читача важко зрозуміти, що "істребки" – не якесь унікальне явище, притаманне лише заходу України. Адже такі воєнізовані формування з боротьби у прифронтовій зоні чи близькому тилу з ворожими диверсіями та "бандитизмом" (сюди зараховували й членів національно-визвольних рухів) створювалися НКВД уже від початку війни 1941 – 1945 років, причому у найрізноманітніших місцевостях СРСР.

На жаль, сьогодні не вистачає об’єктивних досліджень про специфіку етнічного складу ВБ, його еволюцію, неоднорідність. За невеликими винятками, автори не відслідковують хронологічних засягів домінування польської "складової" у батальйонах тих районів, де наприкінці німецько-радянської війни був високий відсоток польської меншини у порівнянні з чисельністю представників титульної нації.

Маються на увазі терени колишнього німецького дистрикту "Галичина" після відновлення там радянської влади. Територіально це нинішні Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська (без північної частини) області. У складі низки тамтешніх винищувальних батальйонів (особливо це стосується Тернопільщини) впродовж осені 1944-го – початку 1945 років служило багато поляків. Серед "істребків" Волинської та Рівненської областей їх було менше.

Група командирів і бійців винищувального батальйону Тульського відділу НКВД, 1941 рік.

Фото: ЦНИТО, ф.5682, оп. 2, д. 279

З огляду на сучасний високий "градус" дискусії навколо складних сторінок історії України та Польщі 1940-х років, важливо проаналізувати національний склад ВБ у тих районах західноукраїнських областей, де домінували польський та український етноси. Маються на увазі деякі з тих теренів, які у роки нацистської окупації України належали до дистрикту "Галичина" ("Distrikt Galizien").

Адже чимало тамтешніх поляків (нерідко пов’язаних із польським націоналістичним підпіллям), навіть після трансферу звідти радянською владою на захід, прагнуло включення своїх рідних населених пунктів до Польської держави, пам’ятаючи, що до 1939 року Тернопільське, Львівське, Станіславське воєводства входили до Другої Речі Посполитої.

Для з’ясування етнічного складу районних батальйонів Тернопільської області багато зробив історик Сергій Ткачов. Ще у 1990-х, скориставшись фондами Архіву Управління внутрішніх справ у Тернопільській області (нині – архівний підрозділ Головного управління Національної поліції у Тернопільській області), він на конкретних прикладах довів, що у низці перших батальйонів досить довго переважали поляки.

Приміром, у лютому 1944 року 119 поляків служило у Збаразькому ВБ загальною чисельністю 166 чоловік. Навесні з представників цієї національності майже повністю складався Теребовлянський ВБ (78-80 бійців).

З-поміж 48-ми членів Буданівського (нині Буданів – складова Теребовлянського району) аж 40 було поляками. Улітку 1944-го 171 поляк нараховувався у Бережанському батальйоні (загальна чисельність – 180 бійців).

Станом на 1 червня 1944 року, як встановив Сергій Ткачов, у Тернопільській області вже діяв 21 винищувальний батальйон. Із 1046 осіб, котрі там служили, 617 (тобто 59%) були поляками. Ця інформація підтверджується й іншими джерелами.

Дещо незрозуміло з первісним етнічним складом Бучацького ВБ. З одного боку, є інформація Ткачова про те, що наприкінці липня, незадовго після створення формування, з-поміж 250 осіб особового складу 110 мало польську національність.

Утім, за спостереженням дослідника Нестора Мизака, щонайменше з кінця липня по листопад 1944-го на Бучаччині "істребками" були "переважно" поляки.

Цей учений наводить приклади убивств ними українців у таких місцинах нинішнього Бучацького району як: ліс біля с. Скоморохи, с. Бариші, с. Заривинці. "Немає ні одного села на Бучаччині, де б поляки не залишили свої криваві сліди", – пише він.

1944-го кількасот поляків зі села Бариш (Бучацький район Тернопільської області) вступили до радянських винищувальних батальйонів

Джерело: Державний архів Тернопільської області, ф. р-3567, оп. 1, спр. 130

Трохи пізніше, ніж на Тернопільщині, у низці районів Станіславської області (нині Івано-Франківська), Львівщини та Дрогобиччини (нині складова Львівської області) також формуються радянські винищувальні батальйони із представниками польської національності.

Наприклад, зі сімдесяти поляків складався у серпні 1944-го ВБ у Богородчанах (теперішній райцентр Івано-Франківської області). За станом на 1-10 листопада 1944 року в райцентрі Ланчин того саме регіону допомогу місцевим працівникам НКВД надавали 50 "істребків", із яких 30 було поляками, а 20 – українцями.

На Станіславщині, як і на теренах Тернопільщини, теж траплялися випадки непорозумінь "істребків" із місцевим українським населенням. Приміром, підрозділ у Коломиї заарештував кількох українців зі с. Пилипи Коломийського району та с. Трач (Косівський район).

У с. Стопчатові (той саме район) поляки на радянській службі зруйнували муровану церкву і Народний дім. Першого травня 1944 року в селі Воскресінці (Коломийський район) вони вбили студента Політехніки Мирослава Григорчука та поранили його сестру, вкинувши до хати гранату.

Нерідко відомості щодо перших місяців існування деяких ВБ доволі суперечливі.

 Лютий 1945-го. У двох радянських винищувальних батальйонах, які було створено у Отинійському районі (нині Коломийщина, Івано-Франківська область), переважали поляки.

Джерело: Державний архів Івано-Франківської області, ф. п-27, оп. 1, спр. 21

Розглянемо, наприклад, драматичну історію одного з батальйонів у Бережанах, райцентрі Тернопільської області. За Шимоном Редліхом, наприкінці липня 1944 року, після входження Червоної Армії у цей райцентр, 150 членів польської Армії Крайової приєдналося до місцевого винищувального батальйону.

Втім, вказана чисельність більша, ніж наведена у записці по "ВЧ" начальника УНКВД Тернопільської області Сараєва від 29 липня. Як пише автор (маючи на увазі підрозділ АК), після відступу німців у Бережанах залишився "польський партизанський загін" зі 130-ти осіб під командуванням капітана Франца Токарчика.

Останній пішов до начальника райвідділу НКВД "з пропозицією допомоги у боротьбі з українськими націоналістами". Той повідомив про візитера "область", а відтак з УНКВД у Бережани командирували агента "Свого" (поляка за національністю) дізнатися деталі.

Згодом посланець доповів, що 26 липня керівники місцевої "польської організації" провели нараду, на якій ухвалили "запропонувати" Бережанському РВ НКВД 50 поляків із метою використання як бійців ВБ для охорони міста.

28 липня АКівець Шинальський зайшов у райвідділ, щоб повідомити про це. Втім, там від нього зажадали надати анкетні дані про всіх місцевих польських "партизанів". Вчинили так, бо мали вказівку з УНКВД Тернопільської області мобілізувати їх до польської армії [прорадянська армія Берлінга], як тільки туди почнеться призов.

Зрештою, у науковій монографії Ігоря Іллюшина значиться, що "угруповання поручника Шинальського в Бережанах було роззброєне", а його самого потім ще неодноразово допитували у НКВД як члена АК.

Датою ж створення Бережанського ВБ, якщо вірити цитованій записці Сараєва, стало 11 серпня 1944-го. У середині місяця там уже служило 180 бійців, із яких 151 був поляком, 16 – росіянами та 13 – українцями.

"З дня створення батальйон брав участь у всіх бойових операціях, які проводилися у районі. Самочинно батальйон не виступав, а діяв як допоміжна (для військ НКВД) озброєна потуга. Усіма його операціями керували оперативні працівники обласного управління НКВД", – доповіли наркому НКВД СРСР Круглову письмово з Чорткова 27 серпня.

 Проти них мали воювати поляки у складі Бережанського ВБ. На світлині стрільці із сотні УПА "Орли", поч. осені 1943 р. Влітку-восени 1944 року сотня діяла на території Бережанського, Підгаєцького та Рогатинського районів.

Фото: ГДА СБУ, Тернопіль

Оскільки винищувальні батальйони у Західній Україні формувалися насамперед для боротьби із збройним націоналістичним підпіллям ОУН і УПА, домінування у їхніх перших формуваннях поляків, їхнє "сусідство" з цивільними українцями несприятливо позначилося на і без того напружених польсько-українських міжетнічних взаєминах у цілому.

Факти переходу членів польського націоналістичного підпілля у "стрибки" на теренах колишнього Заліщицького повіту Тернопільщини – спостерігав невідомий оунівець у жовтні 1944 року.

"Польське підпілля, яке запримічується, активно не виступає проти українського народу, вони явно виступають під плащиком "істребітельних баталіонів", – писав він.

"У Теребовлянському та Бережанському винищувальних батальйонах траплялися прояви націоналістичного антагонізму бійців винищувальних батальйонів-поляків щодо українського населення, а також випадки мародерства",– повідомлялося в одному з радянських документів за 1944 р.

Щось подібне практикував і ВБ райцентру Комарно на Дрогобиччині (нинішнє місто Комарне у Городоцькому районі Львівської області). Оскільки, за вказівкою начальника райвідділу НКВД Рябкова, його сформували виключно з поляків, під час проведення операцій проти українських повстанців бійці формування били мирних жителів-українців, вилучали їхнє майно, палили будівлі, ображали.

"Дії винищувального батальйону розпалювали національну ворожнечу між українським і польським населенням, за що мирне населення охрестило батальйон "польською поліцією", – підсумував 5 грудня у доповідній на адресу секретаря ЦК КП(б)У Д. Коротченка в. о. прокурора УРСР С. Шугуров. У зв’язку з цим Шугуров зробив подання наркому НКВС УРСР про притягнення винних до відповідальності.

Такі ж "істребітельні загони" активно діяли літом 1944 р. у Галицькому і Тисменицькому районах теперішньої Івано-Франківщини. Основними їхніми функціями були: "ревізії у селах, арешти і мордування українців, ліквідації відділів ОУН".

Після укладання Люблінської угоди між СРСР і маріонетковим Польським комітетом національного визволення (9 вересня 1944 року) починаються спроби "урівноважити" поляків у винищувальних батальйонах українцями.

По-перше, польських "істребків", як інших поляків призовного віку, мобілізують до лав радянської так званої 1-ї Польської армії під командуванням генерала З. Берлінга.

 Генерал Зигмунт Берлінг

Фото: Nowa historia - Interia

Восени починається призов до радянської Червоної Армії, якому підлягали й чоловіки польської національності 18 – 36-річного віку. Наприклад, ще у вересні райвійськкомат за один раз мобілізував до ЧА шістьох бійців із Коропецького винищувального батальйону, хоча там нараховувалося лише 55 чол.

Також частину польських членів винищувальних батальйонів енкведисти роззброюють. Почали із Тернопільщини. Так, у жовтні – на початку листопада 1944 року позбавили зброї та "кудись вислали" поляків-бійців Поморянського ВБ (нині Поморяни – населений пункт Золочівського району Львівщини). Затим оголосили набір туди українців. Зі села Полюхова зголосилося 20 людей, із Альфредівки – семеро, з Унтервальду – один.

У Дрогобицькій області радянська влада береться за арешти поляків-"істребків" у грудні 1944 року. 20 числа одночасно арештували 250 поляків у Жидачеві та Стрию, 40 у Роздолі, 10 у Журавні. Арешти тривали до 15 лютого 1945-го. "Ті, що залишились, своєї поведінки не змінили", – писав оунівець.

Попри зміни у ставленні радянської влади до поляків у винищувальних батальйонах Західної України, на Тернопільщині їхнє домінування в деяких районах зберігається наприкінці 1944 року.

Так, на рубежі 1944/1945 рр. поляків було більше, ніж українців, росіян і представників інших національностей у таких формуваннях Бережанського (130 зі 143 осіб), Великобірківського (63 з 97), Золотопотоцького (87 зі 110), Козівського (71 з 76), Монастириського (87 зі 125), Підгаєцького (127 зі 180) районів.

Також поляки істотно переважали у винищувальних батальйонах, "приписаних" до НКВС у Козові (71 із 76), Великого Глибочка (84 зі 116). У лютому 1945 року перевага поляків над українцями зберігалася у винищувальних батальйонах Бучацького, Коропецького (120 зі 206), Струсівського (56 зі 90), Товстенського (70 зі 110) районів.

Сутички та бої за участю "стрибків" із упівцями, випадки непорозумінь із українським цивільним населенням продовжуються далі. Так, у цьому відношенні вирізнявся ВБ у Мельниці-Подільській (нині – смт. у Борщівському районі).

У ньому налічувалося аж 100 бійців польської національності й лише один українець. Вони брали активну участь у каральних операціях проти українських повстанців на території Дністровсько-Збручанського трикутника – у районі сіл Іване-Пусте, Вовківці над Дністром, Дзвенигород, Латківці, Трубчин, Завалє, Окопи Святої Трійці та інших.

Так, в одному з боїв у лютому 1945 р біля с. Вовківці, що над Дністром, вони поранили упівця Антона Качківського та захопили його у полон. В’язня замкнули до районної тюрми, а 10 лютого 1945 р. влаштували привселюдну страту – повісили на площі міського ринку.

Через три дні "червоні" викинули труп повстанця за Мельницею. Хтось із односельців поховав героя на сільському кладовищі. У 90-х рр. ХХ ст. люди поставили над його могилою кам’яний хрест.

 Початок 1945 року. У Великоборківському радянському винищувальному батальйоні на Тернопільщині більше поляків, аніж українців.

Джерело: Державний архів Тернопільської області, ф. п-12, оп. 1, спр. 8

Загалом з-поміж понад чотирьох тисяч "істребків", котрі на початку 1945-го служили радянській владі в Тернопільській області, поляки становили близько 60%.

Для порівняння, на Дрогобиччині польські "істребки" становили лише 22,75% (1288 чол.) від загальної кількості бійців (5660 чол.). Дивна річ, але незабаром, станом на 15 лютого, вже майже у кожному райцентрі та містечку Дрогобиччини діяли винищувальні формування, складені "переважно з неукраїнського елементу", зазвичай під керівництвом росіян ("москалів").

Щодо Львівської області (без Дрогобиччини), то наприкінці 1944-го там мешкало 162229 осіб, а винищувальні батальйони, які тоді діяли, (орієнтовно – три десятка) на 30% складалися із місцевих поляків.

Загальна кількість "істребків" відома станом на 1 березня наступного року – 3219 осіб. Причому, судячи зі статті Тараса Ремарчука, винищувальні батальйони навесні існували ще не в усіх районах. Подекуди, як от на Бродівщині, зі створенням таких підрозділів "затягнули" аж до кінця 1945-го.

Проте на Олещині (нині колишній Олеський район – складова Буського району) їхня діяльність розгорнулася ще у 1944-му. Приміром, житель села Хмелева стверджував, що там винищувальний підрозділ (у складі семи поляків і трьох українців) сформували одразу після повернення радянської влади.

Він же зізнався слідчим СБ, як разом із "істребками" різних сіл Олеського району з січня по червень 1945-го брав участь у прорадянських акціях (каральних, розбійних чи грабіжницьких) на села Кругів, Верхобуж, Побіч (нині всі три – у Золочівському районі), Лукавець (тепер це Бродівський район). За станом на 24 лютого 1945 року у Олеському ВБ, яким командував Михайло Горбачевський, служило 150 поляків.

Навесні 1945 року НКВД УРСР видає низку розпорядчих документів про усунення поляків із винищувальних батальйонів.

Певно, реакцією на якийсь із них стала березнева директива начальника УНКВД Тернопільської області Романа Сараєва – про роззброєння поляків, що перебували у батальйонах, та виключення їх із них. 20 квітня і 23 травня 1945 року виходять директиви НКВД УРСР № 11/860 і № 11/80021-а аналогічного змісту.

Але на місцях не поспішали виконувати ці вказівки. Приміром, коли у березні в Товсте на Тернопільщині прибув Борис Іванов – начальник штабу районного ВБ (загальна чисельність – 50 чол.), то виявив, що поляки там складають немалі 40%.

У квітні-травні "багатими" на поляків залишалися Копичинецький (90 зі 161-го), Борщівський (62 зі 104-х) батальйони. Польські "істребки" продовжують домінувати у Монастириському (148 із 160), Бережанському (69 із 102), Золотопотоцькому (90 із 173), Великобірківському (109 із 172) винищувальних батальйонах.

 Фотографій, на яких 100% ідентифіковані саме польські "стрибки" 1944-1945-х років, поки не виявлено. Але припускаємо, що за зовнішнім виглядом вони не надто відрізнялися від учасників інших радянських правоохоронних чи парамілітарних формувань.

На цьому фото — бійці групи охорони громадського порядку в Західній Україні, кінець 1940-х років

У документах, переважно радянських райвідділів НКВД, НКГБ Тернопільської, Станіславської, Львівської, Дрогобицької областей за середину 1944 – весну 1945 рр. часом трапляються імена польських учасників винищувальних батальйонів.

Наприклад, до 27 вересня 1944-го у Бережанському ВБ служили поляки Марцевич, Мазуркевич і Петрушевич. Їх (у іншому джерелі Мазуркевич проходить як Матусевич) за селом Карас обстріляли повстанці. Улітку до згаданого батальйону також належав поляк Прус (українські повстанці вистежили його батька та сина в селі Чверть і 12 серпня вбили обох).

Імена поляків Теребовлянського ВБ фігурують у радянських джерелах за осінь 1944 – початок 1945 років. Наприклад, цікавим свідченням про "польськість" цього батальйону є сюжет від 23 листопада, коли у с. Сороцькому ховали його бійця Кобилюка.

"Бандкущ під керівництвом Петра Русина ("Нечая") влаштував засідку біля кладовища. Обстріляв похоронну процесію – вбито ксьондза, кількох бійців винищувального батальйону та до 40 осіб місцевого населення".

За станом на 9 грудня групу бійців цього батальйону очолював поляк Коханський, до 29 грудня 1944 року у ньому служили поляки Коханський і Гарголь, до 3 січня 1945 року – Собкович.

У бою з українськими повстанцями, який стався 4 січня 1945 року в селі Малий Говилів, одним із взводів Теребовлянського ВБ командував поляк Казімєж Кошовський.

До тіла його підлеглого Станіслава Собкевича (згорів у вогні, був теж поляком) бандерівці прикріпили записку: "Вбитий повстанцями як істрєбітель". 11 січня 1945 року в згаданому батальйоні служив і польський боєць Антон Сорокопашний.

 Травень 1944 року. Поляк Альбін Лейчак – серед учасників Струсівського радянського винищувального батальйону.

Джерело: Державний архів Тернопільської області, ф. п-11, оп. 1, спр. 67

До складу ВБ, що оперував у районі села Білобожниця Чортківського району 1945-го, входив поляк Михайло Когут.

30 грудня 1944 року в селі Пізнанці Гнилій Скалатського району загинув боєць місцевого радянського ВБ, поляк за національністю Йосиф Андрійович Круль.

Гудзовський, Лошада, Франкович – польські "істребки" з місцевого населення Коропеччини, діяли там на початку квітня 1945-го.

За станом на 13 січня 1945 року в Буданівському ВБ проходив службу поляк Франк Бербе.

На польському хуторі Підліски села Лівчиці Жидачівського району Дрогобицької області перебували бійці винищувального батальйону, поляки Микола Михайлович Криницький і Стась Францович Бляткевич (середина грудня 1944 р.).

До двадцятих чисел березня 1945 року на території Бібрецького району (нині Бібрка – складова Перемишлянського району) діяв "видатний" польський "істребок" Петро Казиновський.

Навіть на початку липня 1945-го у винищувальних батальйонах Підволочиського, Пробіжнянського, Підгаєцького, Коропецького, Бучацького, Білобожницького, Монастириського, Золотопотіцького районів Тернопільщини поляки, хоча їх там було вже небагато, та все ще служили.

На прикладі узагальнених нами статистичних даних про еволюцію кількісного складу винищувальних батальйонів у Тернопільській області впродовж травня 1944 – жовтня 1947 років добре простежується їхнє стрімке скорочення. Воно починається з травня 1945 року, а завершується у січні 1946-го.

Радянські винищувальні батальйони у Тернопільській області

дата

кількість батальйонів

чисельність

бійців

джерело

Травень 1944 р.

21

1046

ДАТО. – Ф. п-1. – Оп. 1. – Спр. 379. – Арк. 1

1.07.1944

25

1227

1.08.1944

38

2327

1.09.1944

38

2947

1.10.1944

39

3764

1.11.1944

39

4029

1.12.1944

39

4130

1.01.1945

39

4232

30.04.1945

?

7821

ДАТО. – Ф. п-1. – Оп. 1. – Спр. 379. – Арк. 18.

1.07.1945

38

3751

ДАТО. – Ф. п-1. – Оп. 1. – Спр. 379. – Арк. 43.

1.01.1946

60

3340

ДАТО. – Ф. п-1. – Оп. 1. – Спр. 564. – Арк. 2.

1.02.1946

132

3955

ДАТО. – Ф. п-1. – Оп. 1. – Спр. 564. – Арк. 6.

1.04.1946

562

12607

ДАТО. – Ф. п-1. – Оп. 1. – Спр. 564. – Арк. 37.

10.06.1946

451

10085

ДАТО. – Ф. п-1. – Оп. 1. – Спр. 564. – Арк. 44.

1.01.1947

38

7887

ДАТО. – Ф. п-1. – Оп. 1. – Спр. 658. – Арк. 135.

31.10.1947

37

4039

ДАТО. – Ф. п-1. – Оп. 1. – Спр. 867. – Арк. 68.

Утім, "національне обличчя" винищувальних підрозділів Західної України у часи, коли чисельність бійців там починає зростати, стає не польським. Там уже переважно служать українці.

Але бували й цікаві винятки. Так, доволі особлива ситуація склалася у Крукеницькому районі (нині Крукеничі – село Мостиського району Львівщини).

З жителів тамтешнього польського села Пнікут радянська влада створила винищувальний батальйон чисельністю 80 чол. "як допоміжний елємент до стягання всяких большевицьких данин, податків та залишків контингенту".

Безпосередньо у райцентрі з членів цього батальйону наприкінці року перебувало 25 осіб, із яких 23 було поляками. Цих "істребітелів" залучали до охорони районних спиртзаводів, виборчих дільниць, банку в райцентрі.

 
 У селі Пнікут Крукеницького району (нині Мостиський район Львівської області) 1947 року діяв "польський" винищувальний батальйон

Джерело: Архів Центру досліджень визвольного руху

Схожі випадки "присутності" представників польської національності у "пізніх" радянських винищувальних батальйонах траплялися й у інших регіонах Західної України.

Отже, діяльність радянських винищувальних батальйонів на теренах Західної України, в складі яких домінували представники польської національності, стала помітним явищем останніх років радянсько-німецької війни.

Показова кількість таких батальйонів "проявила себе" у боротьбі з "бандитизмом" (до цієї категорії радянська влада зараховувала членів ОУН і УПА) у різних районах Тернопільщини.

Батальйони, складені переважно з поляків, там починають виникати з лютого-березня 1944 року, проте через зміну радянської політики вже з осені 1944-го представників польської національності із цих формувань під різними приводами починають звільняти.

Такі процеси тривали до весни 1945 року. До того часу більшість звільнених місць заповнили в-основному українцями чи росіянами. Утім, на Львівщині, Дрогобиччині, Станіславщині хронологічні межі діяльності підрозділів "істребків", у яких переважали поляки, були трохи іншими, ніж на Тернопільщині.

Для формулювання більш точних висновків про це необхідне розширення джерельної бази. На наш погляд, воно можливе насамперед за рахунок актуалізації документів НКВД за 1944 – 1945 роки.

Певна їхня частина перебуває на зберіганні в Галузевому державному архіві СБУ, а відтак доступна для вивчення широким загалом. Але більшість таких джерел, на наш погляд, знаходиться у архівних підрозділах головних управлінь Національної поліції Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської областей, куди доступ не настільки ліберальний.

Статтю написано в рамках науково-дослідницької програми "Жертви польсько-українського протистояння 1939-1947 років".

Читайте також:

"Польська міліція" на службі "других Совєтів"

Ще дещо про Парослю. Пошуки тривають

Що сталося в Парослі? Хто приніс смерть у польську колонію на Волині

Волинь 1943: як досліджувати і як пам'ятати

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Чи був геноцид? Документ із Волині 1943-го

Волинська проща. У пошуках примирення

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині

"Друже Рубан!" Використання фальсифікатів в дискусіях про Волинь

Волинь до "Волині": протистояння почалося задовго до липня 43-го

Волинь: невдала спроба "остаточного розв’язання" наукової проблеми

Трагедія і спекуляції. Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Волинська трагедія: пошук між польською та українською правдами

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

Волинська трагедія - пошук "між двома правдами"

Інші матеріали на тему "Волинська трагедія"

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.