"Пересопницьке Євангеліє". Історія видавничого проекту часів Януковича

На цій книзі, тримаючи руку, приймають присягу українські президенти. Це безцінна унікальна пам'ятка. Успішна спроба її перевидання і невідомі досі закулісні подробиці "сприяння влади" демонструють справжню якість управлінської та політичної еліти.

"І прошу вас, будь ласка, моліться за мене", ‒ так Папа Римський Франциск закінчив проповідь перед українською громадою в столиці Італії 28 січня 2018 року. Після виступу понтифікові було подароване славозвісне Пересопницьке Євангеліє, популяризацію та випуск якого взяв на себе Видавничий дім "АДЕФ-Україна".

На жаль, міжнародне визнання не гарантувало компанії спокійного життя вдома. В цілому варто сказати, що історія, яка трапилася з нашим видавничим домом, дуже характерна для нинішньої України. Але в данному разі мова все ж таки йде про один із рідкісних і давніх символів країни, до яких, безперечно, належить Пересопницьке Євангеліє.

 

Перший президент…п’ятий президент 
 

Різні довідкові видання та інтернет-енциклопедії повідомляють, що Пересопницьке Євангеліє — це рукописна пам'ятка XVI століття об'ємом в 482 аркуші і вагою 9 кг 300 г.

Такі перші дані, які стають відомі будь-кому, хто зацікавиться цією книгою. Але за скупими рядками, звичайно ж, не відчуєш, наскільки вагоме Пересопницьке Євангеліє для України, для її історії.  

На одній з його сторінок можна прочитати, що Євангеліє "выложено изь языка българского на мову руськую".

Мова історичного Євангелія

"Мовой руськой" в той час називалася мова, якою розмовляли і писали українці середини XVI століття. Сьогодні фахівці вживають термін "староукраїнська мова". А Пересопницьке Євангеліє — одна з перших літературних пам’яток, викладених цією мовою.

Вже одного цього факту вистачило, щоб ця рукописна пам’ятка української духовної культури стала для нашої країни національним символом. Саме тому в 1991-му, коли Україна стала незалежною державою, в долі Пересопницького Євангелія стався новий поворот — на великій книзі присягав перший президент країни Леонід Кравчук.

1991: присягає Президент України Леонід Кравчук
Вибір виявився дуже вдалим, і досить швидко присяга на Пересопницькому Євангелії перетворилася на традицію.

Книга стала незмінним атрибутом всіх президентських інавгурацій, які знала Україна: Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Віктор Янукович і Петро Порошенко — всі вони давали клятву, поклавши руку на Євангеліє з Пересопниці.

Після цього фоліант повертали в книгосховище Національної бібліотеки ім. В. Вернадського.

1994: присягає Президент України Леонід Кучма
Така коротка історія книги, яку академік Петро Толочко назвав четвертим символом державної влади. Мабуть, краще не скажеш. Разом із тим, про свою національну святиню українці знають зовсім небагато. І це дуже прикро.

Будь-який американський школяр, чудово обізнаний про Декларацію незалежності США (а для Сполучених Штатів вона такий самий символ, як для нас Пересопницьке Євангеліє), і будь-який житель цієї країни може замовити прекрасну копію цього документа. Причому виглядати вона буде так, нібито Бенджамін Франклін і Томас Джефферсон щойно поставили на ній свої підписи.

Другий важливий аспект: оригінал Пересопницького Євангелія майже не показують українцям. Це абсолютно виправдано через вік пам’ятки і її виняткову цінність.

2005: присягає Президент України Віктор Ющенко
Тому з початку 90-х у нас виникла фантастична (як на той час) ідея створити факсимільну копію Пересопницького Євангелія. Для більшості наших друзів і партнерів такий крок здавався відвертим — практично нездійсненним! — божевіллям. Уявіть собі, коли ми обговорювали ці наміри з нашими німецькими партнерами (з найвищим рівнем поліграфії), вони качали головами і говорили: "Це неможливо!".

Однак ми все ж таки домоглися свого. Факсимільну копію було створено. І не за кордоном, а тут, в Україні.

Цікава паралель: над Пересопницьким Євангелієм переписувачі працювали п’ять років — з 1556-го по 1561-й. Для того, щоб отримати перший друкарський відбиток, ми витратили значно більше часу — 11 років. І тільки до Великодня 2008 року факсимільне видання стало, нарешті, реальністю.

Слід зазначити, що нам вдалося відтворити в копії практично всі деталі (кожну крапочку, кожну плямочку, кожну патину часу), які присутні в оригіналі Євангелія.

2014: присягає Президент України Петро Порошенко

Окрема тема — палітура. Для її відтворення нам довелося займатися справжнісінькою дослідницькою роботою. В результаті ми отримали реконструкцію, максимально наближену до того оригіналу, який мав бути в XVI столітті.

До святкування 1020-річниці хрещення Київської Руси на замовлення УПЦ була підписана перша угода і виготовлений перший наклад факсимільної копії Пересопницького Євангелія. Але певні кола, наближені до керівництва УПЦ, почали шукати в нашій роботі суттєві недоліки. Головна причина цього була банальною. Це дозволило їм не завершити розрахунки за виконані роботи.

Після цього прийшов період мовчання і забуття. Так, начебто нічого і не було.  Знадобилося ще три роки для того, щоб в історії країни та її символу трапився новий, несподіваний, поворот.

Губернаторські мрії 
 

До цього часу Україна отримала нового президента. Ним став Віктор Янукович. Напередодні його інавгурації нам прийшла офіційна подяка від вже колишнього голови держави — Віктора Ющенка. Її ми отримали за проект створення копії Пересопницького Євангелія. На документі стояла дата — 4 лютого 2010 р. Тобто це був останній день присутності Віктора Андрійовича на Банковій.

Отримувати подяки, безумовно, приємно, але чомусь відчувалося, що це було не визнання заслуг підприємства, а термінова реалізація невикористаних бланків.

На Україну "наїжжали" інші часи, і подібні курйози викликали лише посмішку. Надій було чимало і, зокрема, тому що влада начебто виявила щиру зацікавленість в нашому новому проекті — святкуванні 450-річчя написання Пересопницького Євангелія.

Відзначення повинно було відбутися наприкінці серпня 2011-го, але підготовка до нього розпочалася за рік до самої події.

Заходи намічалися масштабні: в самій Пересопниці створювався музей Української Першокниги. При цьому будувався цілий комплекс, з реконструкцією княжого городища XVI століття. Центральне місце в музеї мало зайняти Пересопницьке Євангеліє, представлене факсимільною копією.

Наукове забезпечення робіт взяв на себе академік АН України Петро Толочко. На "АДЕФУкраїна" лягли завдання поліграфічного характеру. Виконавчу владу представляв сам глава Рівненщини — Василь Берташ.

Памʼятаємо, як голова Рівненської ОДА Берташ (якого поза очі підлеглі називали "Цар") приїжджав до нашого офісу і будував плани популяризації проекту "Пересопницькому Євангелію — 450".

Причому губернаторскі мрії сягали небаченого розмаху: Василь Михайлович уже бачив, як факсимільні видання Євангелія з’являються мало не в усіх українських дипломатичних представництвах, розкиданих по світу.

Ми як реалісти так далеко в своїх думках не злітали. Тому з чиновником домовилися про виготовлення 200 факсимільних копій Пересопницького Євангелія та випуску 500 екземплярів нової книги малого формату під назвою "Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення".

Книга "Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення"

Про це видання хочемо розповісти окремо.  Якщо відкрити цю книгу, то зліва на кожному розвороті читач побачить копію однієї сторінки оригінального Євангелія. Праворуч — транслітерація (виклад того ж тексту сучасними літерами у формі, зрозумілій нашому читачу), а також редакція сучасною українською мовою.

Книга "Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення" являє собою унікальне видання. І його унікальність полягає в тому, що праця переписувачів XVI століття стала доступною всім сучасним українцям.

Погодьтеся, прочитати оригінальний текст більш ніж 450-річної давності не кожному під силу. 

З Василем Берташем ми узгодили всі фінансові та організаційні питання.

Видавничий Дім "АДЕФ-Україна" уклав договір на виконання видавничих і поліграфічних робіт з громадською організацією "Західна брама", якою опікувався губернатор.

Звичайно, треба було спочатку дочекатися оплати, а потім приступати до самого виробництва. Але ми були впевнені (і все, що сталося потім, ніяк цю впевненість не похитнуло), що займаємося важливою і потрібною для України справою. Це була наша місія як громадян і патріотів своєї країни.

Крім того, гостро стояло питання часу. Тому ми відразу взялися за справу.

Для узгодження всіх питань потрібно було постійно відвідувати Рівне. Туди ми їздили практично чи не кожного тижня. Восени 2010-го в Бучі, що біля Києва, повинно було відбутися свято друку "Першого аркуша" книги "Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення". На це свято в Бучу повинні були приїхати Віктор Янукович, Леонід Кучма, губернатор Київської області Анатолій Присяжнюк і голова Рівненської ОДА Василь Берташ.

Але в останню мить, коли все було готово, і навіть "пофарбували" в зелений колір пожухлу траву, візит Януковича без пояснення причин скасували (пізніше "поінформовані джерела" пояснили, що сталося це через інтриги Ганни Герман). Автоматично не приїхали губернатори Київської та Рівненської областей.

На щастя, Леонід Кучма свою обіцянку виконав і свято української Першокниги вдалося провести. Однак ставлення до нас губернатора Берташа сильно змінилося. Він перестав відповідати на телефонні дзвінки, не кажучи вже про його дзвінки до нас, хоча до цього ми працювали в тісному контакті.

Внаслідок цього нашим комунікатором з владою став Олексій Губанов, заступник голови Рівненської обладміністрації з гуманітарних питань. Користуючись можливістю, хочу подякувати йому — без цієї людини і його команди свято в Пересопниці було б неможливим.

Незважаючи на те, що відносини з губернатором Рівненщини стали відверто "прохолодними", ми повністю виконали свої зобов'язання. До початку серпня 2011 року замовлені книги були готові.  І ось час "Х" настав.  29 серпня — день 450-річчя Пересопницького Євангелія.

VIPи бувають різними

Ми були впевнені, що головною складовою свята повинна була стати саме книга. І питання не в тому, що наша компанія виконала величезну роботу, і нам хотілося донести плоди своєї праці до мільонів українців. Справа в тому, що Пересопницьке Євангеліє було стрижнем, серцевиною ювілею.

Висновок цей здається бездоганним з точки зору логіки, проте, як з’ясувалося, наші чиновники жили і продовжують жити зовсім за іншими законами. Ні відкриття музейного комплексу, ні концерт, ні свято, на яке приїхали тисячі гостей, особливого інтересу у керівництва Рівненщини не викликали.

Квінтесенцією всього для губернатора був візит президента або "Тата", як поза очі найближче оточення іменувало Януковича. Сподобатися "Татові", справити враження на "Тата", зробити приємно "Татові", отримати посмішку від "Тата" — ось що було для Берташа на першому місці.

Тому ювілейне свято, фактично, "роздрібнилося" на чотири не надто пов’язаних одна з одною урочистостей. У першій брали участь президент і супроводжуючі його особи. У другій — губернатори інших областей. У третій ‒ учасники "інтелектуального фону" святкування, необхідні для формування "науковості" заходу. У четвертій — був народ.

..."Тато" заходом залишився задоволений і вся його прихильність дісталася голові Рівненської ОДА. На жаль, участь президента Януковича у святі була такою, якою вона була на таких самих заходах в інших місцях: марно-помпезна, примітивно-велична та ідейно-стерильна.

Музейний комплекс у Пересопниці

Здавалося б: унікальна подія, відкриття величного музейного комплексу. Є на що подивитися і про що поговорити. Але замість цього — суха безбарвна промова президента і така ж прес-конференція.

Журналісти, які прийшли на неї, потім ділилися своїми враженнями, і самою поширеною була фраза:  "Ні про що...". Потім Берташ велично подарував Януковичу і його свиті по примірнику книги "Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення".

Незабаром "Тато" відбув, і губернатор перейшов до "підгортання" VIP-персон другого рівня. Якось непомітно розсмокталася і ця група. Представники науки, діаспори та екс-керівників Берташа зовсім не цікавили. 

Щодо співробітників "АДЕФ-Україна", то їх Рівненський губернатор не помічав, або робив вигляд, що він з ними взагалі не знайомий. При цьому за кілька днів до свят заступник Берташа Олексій Губанов під чесне слово взяв у нас кілька факсимільних книг і 54 примірники "Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення". Ціни були узгоджені, але за ці книги ми не отримали ні копійки.

Все було обіцяно оплатити після урочистостей.  Книги, передані нами Рівненській обладміністрації, розподілилися так: частина — Януковичу і "свиті", частина в спеціально оформленій подарунковій упаковці була використана в якості презентів іншим столичним начальникам, з якими зустрічалися рівненські керівники.

Фактично, це було друге (після невиконаної оплати) порушення наших домовленостей: на початок робіт ішлося про популяризацію книги по всій Україні — в школах, ВУЗах, музеях та інших закладах культури і науки.

Коли ж книга дарується VIP-особі, то вона залишається у неї і вже про популяризацію мова не йде. Така книга тільки підігріває самолюбство власника — завжди можна сказати: "Ось у мене і таке є!".

Нас це, звичайно, дуже засмутило. Оскільки, замість поширеного видання, книга набула вузький статусний характер. Але ж інтерес у народу до Пересопницького Євангелія виявився дуже великий.

Простий приклад: десь через місяць до нас повернулася та факсимільна книга, яка була розміщена в музеї. Її Янукович "подарував" (це був наш примірник) музею і за короткий термін відвідувачі культурноархеологічного центру так часто "прикладалися" до народної реліквії, що її палітурка набула непрезентабельного вигляду, тому її довелося реставрувати. Так що сміливо можу сказати — люди книгу оцінили і, отже, ми працювали недаремно.

                                      

Ну, а що ж гроші?

Схоже, що займатися розмовами про "мерзенний метал" керівництво Рівненщини вважало непристойним.

У результаті: з 200 факсимільних книг Пересопницького Євангелія нам повернули 195, а з 500 книг "Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення" були повернуті 446 примірників.

Про оплату за видання, подаровані високопосадовцям, навіть не йшлося. А це було більше п’яти з половиною мільйонів гривень в цінах осені 2011-го.

Пізніше нам пояснили, що грошей на ювілейні заходи виділили мало, і тому почалися складнощі. Як у старій казці: "Чому так багато нещасних людей? Тому, що людей — багато, а щастя — мало. Ось на всіх і не вистачає".

Частину накладу, який був повернутий, ми почали дарувати бібліотекам відомих наукових і культурних центрів світового рівня. Також ми передали кілька примірників монастирям на Афоні, Вселенському Патріарху Варфоломею, архієпископу Афінському і всієї Еллади Ієроніму II.

Кілька примірників Пересопницького Євангелія були подаровані лідерам іноземних держав, які за тих чи інших обставин підтримували Україну.

"Губернатор" Берташ і "президент" Янукович. У бурштині...

Невеликий колектив видавництва "АДЕФ-Україна" робив те, що повинна була робити держава ‒ відкривати світові Україну. До слова, якщо в пошуковій системі Google ви наберете словосполучення "Пересопницьке Євангеліє", то ви отримаєте тисячі посилань на інтернет-ресурси, а також одне зображення книги. І це буде не оригінал, а створена нами факсимільна копія.

Інформуємо про це, щоб підкреслити: популяризація Пересопницького Євангелія виявилася успішною, хоча і принесла нам чимало проблем, в першу чергу фінансових.

Для реалізації проекту нам довелося брати кредит. Якби "Західна брама" (тобто, губернатор Берташ) виконали свої зобов’язання, нам би вдалося повністю і вчасно розрахуватися з банком. Вийшло інакше.

Замість оплати голова Рівненської ОДА "скинув" нас на директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького. У того в планах було створення в усіх областях "куточків державності" (щось на зразок "ленінського куточка" радянських часів). Для їх оформлення вирішено було використовувати Пересопницьке Євангеліє як один із символів України.

Замовлення було невеликим, але з огляду на наші складнощі, особливо вибирати не доводилося. Договір укладався не з самим центром зайнятості, а з фірмою "Little One".

Частину грошей за книги нам виплатили, а за інші, вже відправлені замовнику і згодом зниклі, довелося судитися з "Little One". Всі суди ми виграли, але "Little One" виявилася фірмою-"прокладкою" (термін дуже популярний у сучасному житті України) з нульовим активом. Ми знову нічого не отримали.

Можна було подати в суд на "Західну браму", але у неї на балансі були лише стілець, стіл і старий комп’ютер. Тому судові розбірки не мали сенсу. Крім того, в судах часів Януковича-"Тата" боротися з губернаторами і їх "представниками" було практично неможливо.

Так ми підійшли до 2013-го — року й 1025-річчя хрещення Русі. На свята очікувалися високі гості, і влада згадала про нас. З нами зв’язалися представники Партії регіонів. Після переговорів у нас купили 10 факсимільних примірників Пересопницького Євангелія та 50 книг "Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення".

Також нам пообіцяли посприяти у викупі всього накладу кредитором — "Укрексімбанком". Причому гарантом виступив не якийсь дрібний чиновник, а сам президент. Пробилися до нього ми не відразу, але все-таки в вересні 2013 р у нас на руках була копія резолюції Януковича на ім’я голови Нацбанку Арбузова.

Ми були впевнені: ось вона — перемога.   Але за місяць від Арбузова прийшла якась примітивна відповідь, і вже через тиждень ми отримали лист із банку про те, що нам належить в місячний термін розрахуватися по кредиту. В іншому випадку — суд.

Те, що ми його програємо, було очевидним. Менеджмент банку прокоментував дії власного керівництва так: "На вас хтось поклав око". Стало ясно, що ми маємо справу з рейдерством. Залишався єдиний вихід — банкрутство.

Подібних історій, на жаль, в сучасній Україні чимало. Але в нашому випадку — це зовсім не трагедія. І ось чому. 

Якщо подивитися на все, що сталося з нами за ці без малого 25 (!) років, і спробувати зробити підсумок, то він може здатися відверто негативним: більшу частину того матеріального, що було нами створено — втратили, грошей — не накопичили, тієї слави, яка мотивує сучасне життя, — не придбали.

Якщо весь цей негатив розділити на 25 рівних проміжків, то виходить, що кожен рік повинен був нам приносити, якщо не "яскраві" неприємності, принаймі, стійкий депресивний стан цілої групи нещасливих і неоцінених Батьківщиною "інтелектуальних батраків" .

Але чому тоді, на всіх численних фото, де присутнє Пересопницьке Євангеліє, обличчя учасників випромінюють стільки світлої радості?

І якби це було властиво тільки нам, безпосереднім учасникам цього, досить тривалого за часом, видавничого проекту. Але цей стан притаманний абсолютно всім, хто брав участь у будь-яких акціях з українською Першокнигою — Пересопницьким Євангелієм.

Від визнаних духовних лідерів і президентів до найпростіших громадян, часом далеких від того, що називається духовним життям. Аналізуючи цей феномен багато років, ми можемо констатувати, що це пов’язане з великою кількістю дивовижних людських проявів.

Тут переплелися причетність до історії відродження Слова Божого рідною мовою, християнська віра, а значить, шанування Євангельських текстів і, звичайно ж, любов до своєї Батьківщини. І ще — це гордість за те, що нам ніхто не подарував ці миті, а ми їх самі творили.

Читайте також:

Утрачена армія здобутої держави

450 років Пересопницькому Євангелію. Книга, яка уціліла чудом

Холодна війна за Крим. Як ділили Чорноморський флот

Злет і падіння донецьких: в історії України так уже було

Донецьк у боротьбі за владу у XX ст. Конспект короткого курсу

Помаранчева революція: 20 відео, які запам'яталися

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.