Україна в листах Шарля де Голля

Шарль де Голль найбільше відомий як керівник "Вільної Франції" у часи Другої світової війни і перший президент П'ятої Французької республіки. Але його військова кар'єра починалася на фронтах Першої світової.

У березні 1916 року під час битви під Верденом капітан де Голль отримав поранення та потрапив у німецький полон. Після лікування у шпиталі утримувався у таборах для військовополонених.

Звідти де Голль здійснив цілих п'ять спроб утечі, однак усі вони виявилися невдалими. Тому свободу та можливість повернутися до Франції він отримав тільки після капітуляції Німеччини у листопаді 1918 року. 

Однак перебування на батьківщині виявилося не довгим. На початку 1919 року у Франції готувалася до відправки на схід "Блакитна армія" генерала Юзефа Галлера, сформована з польських добровольців та військовополонених. І молодий французький офіцер звернувся до військового міністерства із проханням про зарахування до її складу. 

11 лютого у листі до матері він написав таке:

 "У міністерській депеші [телеграма Військового міністерства Франції] додано, що офіцери, яких буде призначено в Східну армію, повинні бути готовими до відбуття 20 лютого. Я готовий відбути завтра, якщо мене призначать. Але я досить старий подорожній, щоб не дуже хвилюватися з приводу цієї дати 20 лютого. Вона ще зміниться багато раз. 

З 200 осіб, що є тут, записалося ледве двадцять". 

Там же нижче де Голль доволі докладно описав ту роль та задачі, які на його думку мала виконувати Армія Галлера у повоєнних умовах:

 "На мою думку, вона повинна буде перш за все тримати в повазі балканські народи, і ті, що утворилися в результаті розпаду Австрії і Росії: Україну, Польщу, Дон, Румунію, Сербію, Турцію, Грецію, Угорщину, німецьку Австрію, Чехію, завадити їм наскільки це можливо занадто рано перегризтися між собою, підтримати встановлення урядів що будуть прихильними до нас, змусити їх дотримуватись кордонів, які ми їм накреслимо.

Ідеться також про те, щоб загрожувати в разі потреби південним кордонам Німеччини, зберегти пряме сполучення з Польщею і Росією, остаточно загородити німцям дорогу на Схід.

Трохи пізніше частини, які будуть там, матимуть безсумнівно підтримувати рух консервативних країн що межують з Росією (Фінляндія, Литва, Польща, Україна, Дон, Румунія, Сибір) проти вогнищ заворушень і безпорядку Москви і Петербурга".

Капітан Шарль де Голль у 1915 році

Але відправка на схід затягнулася. Союзники ніяк не могли домовитися про маршрут, яким "Блакитна армія" мала вирушити до Польщі. Морський вимагав значної кількості суден, які Велика Британія погоджувалася надати лише за плату. Не було впевненості й у тому, що порти Балтики зможуть швидко прийняти таку кількість військ.

Шлях суходолом теж містив чимало викликів. Зрештою, саме на ньому союзники і зупинились: від Франції до Польщі через територію Німеччини "Блакитна армія" мала рухатися залізницею. Вояки їхали без зброї – її, задля уникнення можливих провокацій, окремо перевозили у спеціальних запломбованих вагонах.

А ще у кожному потязі постійно перебували двоє офіцерів союзних військ, завданням яких було залагодження можливих непорозумінь та суперечок із німцями. Одним із них і став Шарль де Голль.

Під час підготовки статті автор користувався листами де Голля та їх перекладами, викладеними на форумі Quebec-Ukraine.com, який зараз, на жаль, не працює

Подорож на схід за спостереженнями молодого французького офіцера не була багатою на пригоди. Тож у листі додому він присвятив їй усього кілька рядків:

 "Наша подорож здійснилась з одного кінця до іншого без жодного гідного уваги випадку. По правді сказати Боші [зневажливе прізвисько німців — ІП] — особливо в Пруссії — дивились як ми їдемо поглядами сповненими ненависті і гніву. Але вони остерігались щось сказати, настільки глибокими є почуття поразки і страху, якими вони охоплені". 

У квітні разом із частиною солдатів Галлера де Голль прибув до Польщі. У містечку Модлін під Варшавою знаходилася школа, де він мав навчати тактиці офіцерів майбутньої польської армії.

Втім, перші "учні" мали з'явитися тут лише за три тижні. Тож чекаючи на початок занять, де Голль ділився із матір'ю у листі своїми враженнями від того, що встиг побачити у чужій країні:

"Модлін є величезною фортецею, на злуці Нарева і Вісли, до якої входить щось на зразок великого поселення для цивільних і незлічені казарми, каземати, форти, і т.п. для військових.

Саме тут нас поселили на цю хвилю, і оскільки все сильно понищене і позбавлене меблів, після стількох переходів росіян, бошів і євреїв, ми себе почуваємо дуже погано. Без сумніву ми тут не залишимось. 

де Голль під час Першої світової війни

За днів з дванадцять, ми отримаємо перших учнів, тобто повну польську дивізію, яку ми маємо завданням вивчити за два місяці, вірніше перевчити.

Польські офіцери цієї дивізії проходитимуть теоретичні і практичні курси з наших правил, наших доктрин і наших методів війни.

Польські кадровики, навчатимуть з їх боку бажані елементи, щоб зробити з них підофіцерів і капралів. Люди, видресирувані на французький спосіб французькими інструкторами. Я вже вам казав, що мене приначили викладати офіцерам. 

У кінці двох місяців цього режиму, польська дивізія, вправлена таким чином, буде знову реформована і залишена на саму себе, і на кількох французьких офіцерів що залишаться з нею. Нова дивізія прибуде на її місце, і так далі. Поляки тільки що призвали до армії три класи, 1916, 1917, 1918 які зовсім не були здивовані наслідком ворожої окупації. Ми створюємо тут армію у 500 000 солдатів. 

Очікуючи, так звані дивізії генерала Галлера починають прибувати в свою чергу. Як тільки вони будуть повністю зібрані, забезпечені всім і зміцнені кількома новими дивізіями, ніхто тут не сумнівається, що вони розпочнуть проти російських більшовиків великомасштабний наступ". 

Минав час, однак навчання все ще не розпочалося – досі не було "учнів". Тому де Голль почав замислюватися над тим, аби замість викладання перейти до штабу одного з корпусів Армії Галлера.

Саме вона – добре підготовлена, укомплектована французькими офіцерами та забезпечена французькою зброєю та технікою – здавалася де Голлю єдиною організованою силою у країні, вигідно вирізняючись на фоні інших польських частин. У листі до батька 9-го травня він писав:

"Мій дорогий тату! [...] Я не маю нічого дуже нового повідомити вам щодо мене. Ми все ще очікуємо наших польських офіцерів-учнів, і вони не прибувають.

Реальність є такою, що Польща, і до деякої міри її уряд, задоволені з прибуття дивізій Галлера, добре укомплектованих французькими офіцерами, добре забезпечених французькими технікою та матеріалами, і які є на сьогодні єдиною організованою силою в країні.

Але в противагу, у військовому збіговиську, яке тут заповнює все, і офіцери якого є щонайменше трьох різних походжень (російського, австрійського, німецького), існує сильний опір щоб не погоджуватись з нашою опікою. Додайте до цього, що глибокі розбіжності між заперечливими амбіціями та протилежними самолюбствами розділяють тут головних генералів і політиків. 

Кожен дивиться скоса і низько нападає на того, кого він боїться побачити переможцем власного престижу. Таким чином, керівник держави, генерал Пілсудський, не може бачити навіть намальованого генерала Галлера і навпаки. Звідси досить численні перетягування, від яких часом дістається і нам". 

А втім, говорячи про широкомасштабний наступ проти "російських більшовиків", де Голль, вочевидь, помилявся. Адже попри обіцянки керівництву Антанти, у Варшаві мали щодо "Блакитної армії" власні плани.

Юзеф Пілсудьський та його урядовці збиралися використати "галлерівців" на фронті зовсім іншої війни, яку Польща ось уже півроку вела проти Західноукраїнської Народної Республіки за контроль над Східною Галичиною.

Тож у середині травня, зібравши під своїм командуванням, за різними оцінками, від 50 до 80 тисяч вояків, генерал Галлер оголосив про початок загального наступу на позиції українців. Останні мали у своєму розпорядженні вдвічі менші та гірше оснащені сили і тому не змогли стримати натиск.

Прорив фронту на ділянці від Львова до Жовкви змусив частини Української галицької армії відступати. Одне за одним міста та цілі повіти ЗУНР опинялися під польською окупацією.

Мапа травневого наступу Галлера. Джерело: Krysztof Kaczmarski, Wojciech J. Muszyński, Rafał Sierchula Generał Józef Haller 1873—1960. — Warszawa, 2017. Для збільшення тисність тут.

Звістки про успіх "Блакитної армії" дуже швидко досягли Польщі. І де Голль, пишучи додому чергового листа, у котре відзначив не лише боєздатність "галлерівців", але й те, що саме їм вдалося примусити українців до відступу, чого до того не змогла зробити "польська армія Пілсудського":

"Мій дорогий тату! [...]  Нема потреби вам казати, що цей 3-й корпус польської армії, який є частиною армії Галлера, має командиром французького генерала (генерал Массене), так само як його дивізії, його полки, його батальйони і його роти, групи чи батареї мають командирами французьких офіцерів.

Таким чином, армія Галлера (сам штаб якої є французьким на три чверті) представляє дійсно серйозну силу, і добре здатна у випадку потреби відкинути більшовиків або посприяти заспокоєнню бошів.

У цю хвилю кілька дивізій Галлера, що з'явились в Галичині, просуваються без зусиль проти українців, від яких польська армія Пілсудського не могла позбавитись. 

У той час, коли п'ятнадцять сотень французьких офіцерів знаходяться в боях, або готуються це робити, в лави польських груп поспішають в Варшаву американці, англійці і італійці! які там вигулюють своє нахабство і свою непотрібність". 

Однак повоювати у складі "Блакитної армії" де Голлеві так і не вдалося. Дізнавшись про наступ у Галичині, який британський прем'єр Девід Ллойд Джордж охарактеризував як "віроломство генерала Галлера", союзники зажадали пояснень. Пілсудський змушений був виправдовуватись, списуючи все на особисту ініціативу Галлера.

Шарль де Голль в однострої капітана з нагородами

Зрештою, все закінчилося тим, що Галлера зняли з командування "українського" фронту та відправили в Сілезію, а його місце посів інший польський генерал Івашкевич. Тож удруге солдати "Блакитної армії" з'явилися у Західній Україні лише наприкінці червня, коли керівництво Антанти дало полякам дозвіл на тимчасову окупацію Східної Галичини.

Під час перебування у Польщі де Голль залишив також доволі цікаві спостереження щодо історії та мети французько-польського союзництва, а також, що досить важливо, природу та причину конфлікту між поляками та українцями за Галичину. Свої думки він виклав у лекції, яку прочитав офіцерам французької військової місії:

"В Галичині зустрінуті труднощі мали скоріше внутрішній характер. Це правда, що вони були тяжкими. Вся східна частина Галичини заселена в більшості русинами, тієї ж крові, що й ті в Україні; і ці русини, в другій половині ХІХ століття воскресили в свою чергу їх національність, їх мову, претендуючи все більше і більше на скинення польського ярма в Галичині.

І питання було ще складнішим, бо воно швидко набуло соціального характеру, оскільки право власності в русинській Галичині знаходилось переважно в руках поляків, а землероби, орендарі були русинами.

Для русинського населення східної Галичини звільнитись від польського ярма, дуже часто значило, загалом, випхати пана у двері. Звідси надзвичайна сила національних конфліктів на схід від Лемберга [Львова].

До цього русинського питання ми ще повернемось. Воно стало великою турботою для поляків Галичини, що підлягали раніше Австрії; воно залишається ще більш складним для вільної Польщі сьогодення". 

До так званого "русинського питання" де Голль повертався ще раз наприкінці лекції, та надав власне пояснення, чому країни Антанти у конфлікті між Україною та Польщею вирішили підтримати останню:

"Вище ми говорили про перманентний конфлікт, що існує в східній Галичині між поляками і русинами. Утворення незалежної держави Україна призвело до небувалого ентузіазму галицьких русинів. Вони хочуть бути частиною України, і молода держава, зі свого боку, збройно підтримує їх вимоги.

Ви знаєте, панове, що в цей час, українці і поляки змагаються під стінами Лемберга [Львова]. По правді кажучи, галицька провінція на схід від Лемберга є заселеною в більшості русинами (саме місто є здебільшого польським). Але поляки там також численні і, з другого боку, володіють найбільшою частиною земель.

Шарль де Голль – майор, 1928–1929 роки

Знову ж, питання ускладнюється для Польщі тим фактом, що уступка Україні Галичини на схід від Лемберга ізолює її від великої Румунії, що створюється зараз, і яка включатиме Буковину, в той же час, що й Трансільванію.

Але, ми переконалися, після побіжного ознайомлення з історією Польщі, якої першочергової ваги набуває для неї існування сполучення з Румунією, її природним союзником всіх часів і особливо сьогодні. 

Ось чому польський уряд переповнений рішучості повернути собі Галичину повністю, і розраховує досягнути цього, як ми думаємо, як силою своєї зброї так і мудрістю Антанти. 

Що стосується волинських земель біля Любліна і Холма, раніше приєднаних до України Німеччиною в Брест-Литовську, вони є, без жодних дискусій, заселені поляками, і Антанта погоджується, щоб вони стали частиною Польщі". 

Востаннє, мабуть, у міжвоєнний період де Голль згадав про Україну у одному з листів до матері, де висловив свої думки про нещодавно укладений між СРСР та Францією договір про дружбу:

"Париж, 20 грудня 1936. 

[...] 

Ви мене запитуєте, дорога матусю, якої я думки про "франко-російський пакт". Моя відповідь буде дуже простою. Ми швидко йдемо до війни з Німеччиною, і, як тільки наші справи виявляться поганими, Італія не пропустить нагоди це використати і нас добити. Мова йде про виживання, все інше –література.

Але, запитую я Вас, на кого можем ми розраховувати, хто б нам допоміг із зброєю в руках? Польща є нічим, і з другого боку вона провадить подвійну гру. Англія має свій флот, але не має армії і її авіація зараз дуже відстає. Ми не маємо засобів щоб відмовитись від допомоги росіян, незважаючи на наш жах перед їхнім режимом. Це історія Франсуа Першого, що об'єднується з мусульманами проти Шарля Квінта. 

Я добре знаю, що запекла і дуже вміла пропаґанда Гітлера досягла того, що у Франції багато добрих людей повірило, що він нам не хоче нічого поганого і що достатньо, щоб мати спокій, лишити його завойовувати Центральну Європу і Україну.

Але особисто я переконаний, що це тільки лицемірство, і він має головною метою розчавити Францію, після повної її ізоляції; як він це й говорить у своїй книзі Mein Kampf. Звідси, будь-що, що може нам допомогти проти Німеччини, є добрим для використання, навіть військова російська сила". 

P. S. А детельніше про те, до яких хитрощів довелося вдатися Польщі, аби застосувати "Блакитну армію" проти українців і не втратити обличчя на міжнародній арені, читайте в матеріалі "Віроломство генерала Галлера...Чи був дозвіл на використання "Блакитної армії" проти українців?".

Читайте також:

"Ландскнехти Галицької армії". Про військове найманство в УГА

Реконструкція боїв між українцями і поляками у Львові 1918-го. ФОТО

Історик Микола Литвин: "Галичани встановили державу за три години"

1918-1919: Легіон. Хроніка Української Галицької армії

31 серпня 1919 року. Як галичани з денікінцями Київ звільняли

"Галичанин Петрушевич міг стати президентом всієї України"

Читайте також інші матеріали на тему "УГА", "ЗУНР"