Крим-1918. Визволення півострова за документами Генштабу УНР
"Бойовий дух червоних суттєво підірвали антибільшовицькі повстання, що спалахнули в цей час у Феодосії, Алушті та інших населених пунктах півострова. І якщо прихід німецького війська викликав серед частини повсталих дещо стриману реакцію, то українських вояків населення зустрічало з радістю і піднесенням. До лав запорожців долучалися татарські добровольці".
У квітні 2018 року виповнюється рівно сто років від знаменної події — звільнення Криму від більшовиків в ході наступу українських та німецьких військ.
Цей ювілей активно обговорюють громадськість, журналісти й історики. На ст. Новоолексіївка відкрили меморіальну дошку. Президент України присвятив йому окрему промову.
На жаль, у присвячених історії тих подій публікаціях досі побутують різноманітні неточності й хронологічна плутанина. Головною причиною цього є некритичне використання мемуарів сучасників, від яких годі чекати документальної точності.
Між тим, в архіві збереглися звіти Генштабу збройних сил УНР, які містять відомості про перебіг військової операції в Криму й дозволяють точно встановити дати звільнення населених пунктів півострова. Отже, ми зібрали все, що варто знати про головні віхи Кримської операції.
Боротьба за Крим навесні 1918 р. відбувалася в умовах одночасного наступу німецьких та українських військ проти більшовиків. Німецьке командування планувало окупацію півострова, розглядаючи Крим як зручний стратегічний плацдарм й не виключаючи створення тут маріонеткового державного утворення.
Хоча Крим формально не належав до УНР, український уряд також прагнув встановити контроль над півостровом. Приводом для відправки українських військ до Криму стала необхідність заволодіти Чорноморським флотом, який Центральна Рада на початку 1918 р. оголосила українським і який на цей момент знаходився в руках більшовиків.
 |
| Генерал Роберт фон Кош, командувач кримською групою німецьких військ |
Крім того, контакти з представникми кримськотатарського національного руху давали підстави керівництву УНР розраховувати на включення півострова до складу української держави.
Прагнучи будь що випередити німецькі війська, військовий міністр України Олександр Жуковський наказав відправити до Криму найбільш боєздатні частини зі складу Запорізької дивізії армії УНР.
У середині квітня 1918 р. німецькі та українські війська наближалися до Криму з різних боків.
Німецька група генерала Роберта фон Коша, в складі 212-ї й 217-ї піших дивізій, Баварської кінної дивізії готувалася штурмувати півострів з північного заходу, через Перекоп. Підтримати ці сили мала 15-та ландверна дивізія, яка знаходилась в районі Мелітополя.
Українці наближалися до Криму з північного сходу (з боку Мелітополя) й мали значно менші сили: 2-й Запорізький піший полк, 1-й Запорізький кінний полк ім. К. Гордієнка, автопанцерний дивізіон, гарматні й інженерні підрозділи. Командиром цього загону був підполковник Петро Болбочан. Аби дістатись на півострів, запорожці мали форсувати Сиваш.
Таким чином, до штурму Криму готувалися два військові угрупування, які практично діяли незалежно один від одного і наблизилися до півострова з різних напрямків.
Оскільки червоні мали у своєму розпорядженні не більше 4—4,5 тис. бійців, перспектива успішної оборони півострова наявними силами виглядала малоймовірною.
До речі, серед деяких керівників "Радянської Соціалістичної Республіки Таврида" навіть виникла ідея затопити перешийок і таким чином перетворити Крим на острів, який вони збирались захищати за допомогою Чорноморського флоту. Але відсутність технічних засобів і небоєздатність "революційних" чорноморців унеможливили реалізацію подібних намірів.
Червоні готувалися обороняти усі шляхи на півострів, хоча найбільше уваги приділяли Перекопу. На перекопські позиції, проти очікуваного німецького наступу, стягнули близько 3,5 тис. бійців й 4 польові батареї (серед цього війська були навіть дві роти китайців). Більшовики укріплювали й сиваські позиції — адже прорив на одній ділянці автоматично означав крах всієї оборони.
 |
| Підполковник Петро Болбочан, командувач кримською групою військ УНР |
Німці розпочали штурм першими. 18 квітня авангардні частини групи фон Коша атакували Перекоп. Це була найбільша битва всієї кампанії — хоча й не надто тривала.
Вистрілявши запас снарядів, червоні гарматники поквапилися залишити поле бою. До вечора позицію кинула й охоплена панікою піхота.
Радянську оборону було зламано: німецькі частини розпочали нестримне просування вглиб півострова.
Коли 19 квітня начальник оборони червоних на Сиваші Іван Федько (майбутній видатний радянський військовий діяч) дізнався про падіння Перекопу, він був змушений направити частину своїх сил до Джанкоя, аби уникнути обходу свого флангу німецькими частинами.
Тож коли вранці 21 квітня загін П. Болбочана форсував Сиваш, запорожці не зустріли значного опору на своєму шляху. "Сиваш був сфорсований несподівано легко", — писав згодом ветеран 2-го Запорізького пішого полку Никифор Авраменко.
Німецький прорив на заході змусив основні сили червоних залишити сиваські позиції ще до прибуття запорожців. І. Федько зосередив свій загін у районі ст. Джанкой, де сподівався вибудувати нову лінію оборони.
Навіть Борис Монкевич визнавав, що після форсування Сивашу запорожцям протистояли лише невеличкі загони червоних й шлях на південь загалом був вільним від ворога.
Баварська кінна дивізія здобула Джанкой ще до прибуття запорожців. Переслідуючи противника, баварці розгорнули наступ на Феодосію. Поки основні сили німецької піхоти підтягувалися до Джанкоя, українські частини 22 квітня повели наступ на Сімферополь.
Зупинити відхід деморалізованих і охоплених панікою червоних вже було неможливо. Голова таврійського Раднаркому Слуцький констатував, що "армія перетворилася на банду мародерів".
 |
|
Офіційне повідомлення Генерального штабу збройних сил УНР, що містить відомості про перебіг військової операції в Криму. Отже, 22 квітня 1918 року Кримська група вела наступ на Сімферополь |
Бойовий дух червоних суттєво підірвали антибільшовицькі повстання, що спалахнули в цей час у Феодосії, Алушті та інших населених пунктах півострова. І якщо прихід німецького війська викликав серед частини повсталих дещо стриману реакцію, то українських вояків населення зустрічало з радістю і піднесенням. До лав запорожців долучалися татарські добровольці.
"Зморене безладдям населення дуже прихильно стрічає своїх визволителів і бажає затвердження міцної української влади, яка б боронила їх від ворогів... — відзначалося у звіті Генерального штабу збройних сил УНР. — Маються відомості, що тільки українським військам Севастополь здасться без бою".
Однак відносини між українцями та німцями стрімко загострювалися. Німецьке командування не приховувало невдовлення присутністю на півострові українського війська. Фон Кош вважав, що честь здобуття Криму належить саме його військам, а запорожці просто скористалися плодами німецьких перемог.
Надзвичайно непокоїла німців й можливість союзу між урядом УНР та кримськими татарами. Навіть командирові Запорізької дивізії генералу Олександру Натієву, який особисто прибув на місце подій, не вдалося залагодити зростаючі тертя з німецьким командуванням.
Б. Монкевич у своїй праці "Слідами новітніх запорожців" стверджував, що уряд УНР перед загрозою конфлікту з німцями зрікся власного війська, оголосивши похід в Крим ініціативою самих запорожців.
Наразі важко сказати, наскільки це правда, оскільки жодних документальних підтверджень цієї версії (навіть з німецького боку) поки що не виявлено, а мемуари згаданого автора хибують на значні неточності.
 |
| Звіт Генштабу УНР від 23 квітня 1918 року говорить, що саме цього дня запорожці Натієва визволили кримську столицю Сімферополь |
Вранці 23 квітня запорожці увійшли до Сімферополя, який червоні практично не обороняли. Але того ж дня до міста прибули й авангарди німецького війська — частини 15-ї ландверної й Баварської кінної дивізій.
Хоча запорожці першими вступили до міста, німці заявили, що українці завдячують цим успіхом лише діям кайзерівського війська. Відносини між обома сторонами стрімко перейшли у фазу відкритого протистояння: німецьке командування зажадало від запорожців залишити Крим.
До Сімферополя наближалася 212-та німецька дивізія, тож в разі збройного конфлікту чисельна перевага була на боці німців. Незважаючи на це, запорізькі командири почали готуватися до бою й навіть зважували можливість прориву на Керченський півострів.
Натомість, напрочуд дружньо складалися у ці дні відносини запорожців з місцевим населенням. У звіті українського Генштабу повідомлялося: "Отаман Натієв відвідав татарський парламент, де прихильно був зустрічен депутатами, які дуже його прохали, щоб в деякі місця були дослані українські частини для визволу від більшовиків. У отамана Натієва був цілий ряд депутацій з виясненням тих чи других питань".
Запорізький кінний полк ім. К. Гордієнка під командою полковника В. Петріва здійснив успішний рейд на Бахчисарай, де був з піднесенням зустрінутий місцевими жителями. Але чим приязнішими ставали відносини між українцями й татарами, тим категоричніше німці вимагали виведення українського війська з півострова.
 |
| Із цього звіту дізнаємося, що 24 квітня 1918 року німецькі 217 і 212 дивізії були на підході до Феодосії та Сімферополя, відповідно |
Розв`язка кримського конфлікту сталася в Києві. Військовий міністр УНР О. Жуковський мав неприємну зустріч з німецьким військовим представником Штольценбергом, в ході якої обидві сторони обмінялися взаємними докорами.
Голова Центральної Ради Михайло Грушевський і прем`єр-міністр уряду УНР Всеволод Голубович не зважилися на відкриту конфронтацію з Німеччиною й вирішили прийняти ультиматум німців. Українським військам було наказано залишити Кримський півострів.
Архівні документи дають змогу простежити відхід запорожців. 27 квітня: "По політичним обставинам частинам Запорізької бригади наказано залишити Кримський півострів і відійти до ст. Джанкой". 28 квітня: "Загону бригади отамана Натієва наказано відійти до Перекопу". 29 квітня запорожців було відкликано від Джанкоя до району Мелітополь — ст. Сокологірна.
29 квітня 1918 р. Чорноморський флот підняв українські прапори — але це не врятувало Севастополь від німецької окупації. Запорожці, на прибуття яких з нетерпінням очікувало місцеве населення, так і не наспіли до міста.
 |
| Звіт Генштабу від 26 квітня 1918 року містить дані про дислокацію українських і німецьких з'єднань напередодні виведення групи отамана Натієва |
Утім, прийняття німецьких вимог не врятувало й уряд УНР. У той час, як загін П. Болбочана залишав Крим, у Києві за підтримки німців стався державний переворот і Центральна Рада перестала існувати.
Хоча українському командуванню не вдалося випередити німецький наступ й запобігти "союзницькій окупації" півострова, виправа на Крим, за свідченням учасника тих подій, "зробила на запоріжців глибоке і незабутнє вражіння".
Піднесення, з яким місцеве населення зустрічало українські війська, засвідчило глибокі зв`язки Криму з Україною. І хоча українським військам довелося під німецьким тиском залишити півострів, саме події квітня 1918 р. стали першим кроком до підняття над Кримом жовто-синього прапора.
Читайте також:
Кримський похід Армії УНР увічнили меморіальною дошкою. ФОТО
Що сказав Президлент з приводу 100-річчя звільнення Криму
Книгу про звільнення Криму від більшовиків виклали онлайн
Війна з Раднаркомом. Чи дійсно Центральна Рада провалила оборону України?
З’явилася науково-популярна книга про українську історію Криму
То коли ж Болбочан визволив Крим? Хроніка українського походу на півострів
