"На підставі показань Рудого". Чи був насправді зрадником волинський командир УПА?

"У районі поселення Яйно захоплений у полон командувач північною групою УПА генерал першого ступеня "Рудий". Його охорона з 17 бандитів знищена".

Це цитата з рапорту — одного з тисяч документів з архівів КГБ СРСР, що проливають світло на історію повстанського руху. Відкриті завдяки декомунізаційним законам архіви дарують дослідникам нові захопливі сюжети. Серед них — історія командира з’єднання груп УПА на Волині Юрія Стельмащука–"Рудого".

Найчастіше Стельмащука згадують як одного з повстанських командирів, який взимку 1945 року потрапив до радянського полону.

За однією з версій, під час слідства "Рудий" видав чекістам місцезнаходження командувача УПА-Північ "Клима Савура" (Дмитра Клячківського) і тим самим допоміг його знищити. За іншою, Стельмащук сам опинився у полоні через зраду, а на допитах тримався мужньо і нікого не виказав. А як же було насправді?

Як затримували "Рудого"

До поля зору чекістів "Рудий" потрапив у другій половині 1944 року. Тоді після вигнання нацистів із Волині органи держбезпеки розпочали активну боротьбу з українським підпіллям. У ній були задіяні НКВД та НКГБ. Між ними, особливо на низовому рівні, почалась конкуренція – одні скаржились на інших, звинувачуючи у спробах присвоїти чужі заслуги.

Юрій Стельмащук – "Рудий". Довоєнне фото

Наприкінці листопада під час чекістсько-військової операції біля села Кухітська Воля був розбитий повстанський загін. До рук чекістів потрапили документи про структуру УПА на півночі Волині.

Про знахідку начальник штабу Внутрішніх військ повідомив особисто заступника наркома внутрішніх справ Тимофія Строкача. Уже в грудні на основі здобутих документів чекісти почали розробляти план боротьби з підпіллям, у якому вперше як керівник одного із загонів УПА згадується "Рудий".

У середині січня НКВД завела на Клячківського-"Савура", Стельмащука і ще сімнадцятьох командирів УПА агентурну справу "Главари". Тим часом хворий на тиф "Рудий" із охороною та санітаркою був на півночі Волині.

У ніч із 26 на 27 січня поблизу села Яйного (зараз Піщане) Камінь-Каширського району повстанці натрапили на загін внутрішніх військ і були розбиті. "Рудого" полонили.

За версією радянської та пізнішої російської пропагандистської літератури, маршрут Стельмащука видав чекістам підпільник на псевдо "Вовк". За спогадами повстанки Галини Коханської, командира начебто зрадила його медсестра "Єва". Однак документи спецслужб спростовують обидві версії та пояснюють, що ж сталося насправді.

27 січня начальник Волинського управління НКВД Яковенко та заступник начальника штабу внутрішніх військ Старов рапортували про захоплення "Рудого" Строкачу. Той поінформував Москву та свого безпосереднього керівника Василя Рясного, який за два дні відзвітував особисто Лаврентію Берії.

Однак високе керівництво не відразу повірило в успіх підлеглих. 31 січня Москва запросила у Строкача додаткову інформацію про особисте і службове становище Стельмащука в УПА, оскільки на підставі раніше отриманих даних вважали, що командувачем "Північної групи УПА" був не він, а "Дубовий".

У відповідь телеграфували: до полону "Рудий" був командувачем групи УПА "Завихост", але допитати його внаслідок хвороби неможливо. У пізнішому документі йшлося, що "у момент затримання "Рудий" був у вкрай тяжкому хворобливому стані — хворий на тиф та поранений".

Як "Рудого" не могли поділити

Нарком державної безпеки Сергій Савченко спершу теж не повірив у захоплення "Рудого", але з іншої причини. Агент "Шпак" повідомив НКГБ, що 27 грудня 1944 року під час спецоперації на Рівненщині було виявлено "7 трупів убитих і потім згорілих бандитів і серед них труп "Рудого" — командувача військовою округою "Захід" групи УПА-І "Північ"".

Фрагмент оперативного повідомлення НКВД за 27 січня 1945 року про затримання "Рудого".

Ще більше заплутало чекістів повідомлення начальника 4-го управління, що за даними того ж "Шпака" "підполковник УПА "Рудий" у зв’язку з новим призначенням по лінії ОУН-УПА відбув на територію східної України".

Однак уже 28 січня начальник Волинського управління НКГБ Шестаков повідомив: 26 січня уранці оперативно-військова група на чолі з лейтенантом держбезпеки Саніним поверталася з операції і помітила ракетні сигнали та почула кулеметний вогонь біля села Рудка-Червіцька.

"При підході до села Рудка-Червіцька, — писав Шестаков, — оперативно-військова група була обстріляна бандитами. У бою, що розпочався з бандитами, було убито 17 бандитів і один хворий бандит, якого супроводжувала санітарка "Єва", був захоплений живим. Під час опитування захопленого бандита тов. Саніним, останній назвав себе командувачем західної групи УПА, відмовившись повідомити своє прізвище чи псевдонім".

Санін вирішив доставити Стельмащука до села Пнівного, куди пізніше під’їхав заступник начальника Волинського управління НКВД Кирпик. Він запропонував доставити полоненого машиною у райцентр, щоб там надати необхідну медичну допомогу.

Однак, "прибувши до міста Камінь-Каширський тов. Кирпик, замість того, аби затриманого передати райвідділу НКГБ, залишив його собі, заявивши, що у районі він є старшим оперативним працівником та на свій розсуд вирішує питання із затриманим". 28 січня "Рудого" доставили до Луцька, а звідти етапували до Рівного.

Службова картка лейтенанта держбезпеки Сергія Саніна. Зверніть увагу: "Виключений з членів ВКП(б) за порушення радянської законності".

Пригоду Санін описав у своєму рапорті, додавши, що полонений відмовився відповідати на запитання, посилаючись на хворобу й поранення, та обіцяв розповісти все "на місці в НКГБ".

Кирпик, за словами Саніна, заявив: "на свій розсуд вирішу, кому віддавати полоненого, НКВД чи НКГБ. При цьому запропонував мені передати всі вилучені мною документи, а також його формений френч, капелюха з емблемою УПА та хромові чоботи. Я видати відмовився, заявивши, що у операції брав участь я без участі працівників райвідділу НКВД, але його працівник вирвав у мене книги націоналістичного змісту і при цьому забрав арештованого. Затриманого посадив у машину, а мені заявив – ви залишаєтесь тут, завтра прийдуть машини і поїдете, а зараз машини перевантажені".

Рапорт Саніна закінчується скаргою на НКВД: "працівники НКВД діють у нашому районі загарбницьки, забирають наших затриманих людей та присвоюють їх за собою, невже ж з ними нам "битися" зі зброєю в руках з тим, щоб не давати їм людей".

Як "Рудого" допитували

Перші два протоколи допитів Стельмащука датовані 8 і 9 лютого. У другому йдеться про зустріч "Рудого" з Клячківським та про перебування останнього у районі Оржівських хуторів. Саме цей протокол – головний аргумент на користь версії, що саме Стельмащук здав "Клима Савура".

Тимофій Строкач. У 1945 році – заступник наркома внутрішніх справ УРСР.

У доповіді Рясному Строкач повідомляв, що "уперше "Рудий" був допитаний 8 лютого 1945 року, і на допиті дав розгорнуті покази про північно-західну групу УПА і крайовий провід ОУН. Одночасно "Рудий" назвав місце знаходження головного командування УПА на чолі з "Климом Савуром", у якого він був 30 листопада 1944 року був на доповіді".

У довідці щодо агентурної справи "Главари" зазначено: "на підставі показань "Рудого" з 10 по 15 лютого ц.р. у районі Оржівських хуторів та прилеглих до нього населених пунктів та лісових масивів була проведена чекістсько-військова операція з метою захоплення або знищення головнокомандувача бандами УПА "Клима Савура"".

Інформацію про свідчення "Рудого" та проведену на їх підставі спецоперацію знаходимо й в інших енкаведистських документах за лютий—квітень 1945 року, радянській пропагандистській літературі та навіть роботах сучасних дослідників.

Насправді те, що хвороба і поранення заважали допитати "Рудого" до 8 лютого, є правдою лише частково. Ще 30 січня 1945 року в чекістській довідці згадується факт "первинної розмови" зі Стельмащуком, під час якої отримано відомості про командирів та кількісний склад шести бригад УПА.

Заступник начальника слідчого відділу Арутюнов повідомляв про "бесіду" із "одужуючим після тифу" Стельмащуком, з якої чекісти дізналися про його родину, перебування у Генерал-губернаторстві у 1940 році та в УПА з березня 1943 року, а найголовніше — про місце перебування Клячківського:

""Клим Савур", він же "Охрім", "Панас Монсур" – командувач УПА. Припускає, що він має знаходитися десь на півдні Рівненської області. Останній раз бачив його у листопаді місяці 1943 року, у Стидинському районі Рівненської області".

Документ без дати, але, судячи з резолюції на ньому, він не міг бути складений пізніше 2 лютого.

Дмитро Клячківський – "Клим Савур".

У повідомленні 3 лютого також знаходимо дані про "бесіду" з "Рудим" та здобуту інформацію про склад та місця дислокації підрозділів "західної групи УПА". Певна інформація з цих повідомлень майже дослівно відображена у пізніших офіційних протоколах допиту Стельмащука.

І ще одна не менш важлива деталь: перші протоколи допитів датовані лютим 1945 року, однак кримінальну справу проти "Рудого" порушили аж у червні.

"Павло" і Оржівська операція

5 лютого 1945 року секретний інформатор "Павло" передав до Клеванського райвідділу НКГБ агентурне донесення. У ньому йшлося про те, що поблизу села Суська на Рівненщині у місцевості Лиса Гора ще з часів німецької окупації існував повстанський схрон. Усього в цьому районі перебувало близько 30 підпільників, і "щонайменше у цьому схроні їх можна захопити 10 чоловік, які не залишаючи схрону завжди знаходяться там".

У той самий день начальник райвідділу Леонід Платоненко та його колега-енкаведист Пронін склали план операції. Її планували провести 6-7 лютого силами всього особового складу райвідділів НКВД та НКГБ, які уночі мали виступити з Клевані, прибути до Оржівських хуторів, а вранці 7 лютого у Суську розділитися на два загони, оточити Лису Гору та рівно о 8 ранку атакувати схрон.

Схема операції на Оржівських хуторах. Для збільшення натисніть тут.

Із невідомих причин операцію розпочали на чотири дні пізніше. І, як в історії з полоном Стельмащука, версії НКВД та НКГБ різняться.

Дослідникам більш відома "енкаведистська" версія, яка зафіксована у двох доповідних Строкача за лютий 1945 року та пізніших довідках по "Оржівській операції" і агентурній справі "Главари". Збереглися також документи безпосередніх учасників операції.

Це рапорт начальника штабу 233-го батальйону внутрішніх військ Хабібуліна, протоколи опитування його підлеглих — старшого сержанта Данилейченка та сержанта Баронова, опис бойових дій, складений командиром першого відділення Пилакіним, а також записані вже у жовтні 1945 року спогади лейтенанта Пуся. 

Старший лейтенант Внутрішніх військ НКВД Хамай Хабібулін

Згідно з ними, операція проводилась силами Внутрішніх військ під особистим керівництвом Строкача. 10—11 лютого вони виявили й розгромили загін особистої охорони Клячківського, а 12 лютого загін Хабібуліна на північному сході від Оржівських хуторів наздогнав та у перестрілці знищив групу з трьох повстанців. Одним із них виявився "Клим Савур".

Документи НКВД жодним словом не згадують ані про плани клеванських чекістів, ані про участь в операції співробітників НКГБ.

Сержант Вутрішніх військ НКВД Іван Баронов, учасник "Оржівської операції".

Тим часом старший оперуповноважений Клеванського НКГБ Шатяєв склав на ім’я свого начальника Платоненка два рапорти. У першому з них 12 лютого Шатяєв посилається на донесення вже згаданого секретного інформатора "Павла" та зазначає, що "у результаті цього повідомлення 12 лютого 1945 року було здійснено облаву військовою частиною НКВД 233 УСБ 20 стрілецькою бригадою. У цій операції брали участь у кількості 40 чоловік бійці військ НКВД".

Біля тіла Клячківського знайшли військову сумку з документами. "Подивившись на деякі документи і його особу видно було, — доповідав Шатяєв, — що це якийсь керівник ОУН-УПА, мною особисто було запропоновано ст. лейтенанту Хобебуніну [так у тексті, правильно "Хабібуліну" — С. Р.], щоб він забрав цей труп із собою, оскільки він становить оперативний інтерес для його впізнання. На що мені тов. Хобебунін відповів, що забирати не будемо, нехай усі трупи лишаються на місці".

Фрагмент рапорту старшого оперуповноваженого Шатяєва про операцію на Оржівських хуторах.

У другому рапорті 13 лютого Шатяєв додає цікаві подробиці. Мовляв, "о сьомій годині 12 лютого 1945 року виїхав у село Суськ, де було розташовано підрозділ внутрішніх військ НКВД 20 бригади, для оперативного керівництва проведенням операції згідно наявних у РВ НКГБ агентурних даних інформатора "Павла" від 5 лютого 1945 року про наявність банди.

Після прибуття до Суська з начальником штабу 20 бригади військ НКВД майором Амеліним, останній у моє розпорядження передав 40 чоловік бійців під командуванням ст. лейтенанта тов. Хабібуліна, перед якими було поставлено завдання про ліквідацію банди, що розташовувалася на території Лиса Гора згідно наявних у РВ НКГБ даних".

Шатяєв також пише, що хотів забрати з собою здобуті у "Савура" документи. Однак йому "категорично у тому відмовили, навіть не хотіли дати акт опису майна, що належало бандитам. Але я особисто не наважив вступати у спір, оскільки це не /повинно/ могло закінчитися доброю добросовісною домовленістю".

Старший сержант Внутрішніх військ НКВД Анатолій Данилейченко, учасник "Оржівської операції"

Хабібулін, натомість, у своєму рапорті взагалі не згадує про участь Шатяєва в операції та стверджує, що отримав завдання із прочісування лісового масиву не від начальника штабу 20 бригади Амеліна, а "від командира 233 окр[емого] стр[ілецького] батальйону вказаної бригади – майора Погодіна".

Сама ж операція на Оржівських хуторах, за словами Хабібуліна, планувалася штабом 20 бригади внутрішніх військ НКВД. Утім участь Шатяєва у операції підтверджує прокурор Клеванського району у звіті за 14 лютого 1945 року.

То чи "Рудий" здав Клячківського?

Можна припустити, що розбіжності в документах радянських спецслужб пояснюються конкуренцією між НКВД та НКГБ — кожне відомство приписувало собі головні заслуги, приховуючи або применшуючи участь "конкурентів" в операції.

Не дивно, що НКВД, наголошуючи, що знищення Клячківського було заслугою їхніх Внутрішніх військ, відводили головну роль у проведенні Оржівської операції свідченням "Рудого". До того ж, перші офіційні допити повстанця проводив сам заступник наркома Строкач.

Протокол опитування старшого сержанта Данилейченка про "Оржівську операцію".

Натомість, в НКГБ наполягали, що операція стала можливою завдяки даним, отриманим від їхнього секретного інформатора, а ключову роль у ній відіграв чекіст. Хоча Клячківського й застрелив у бою сержант внутрішніх військ, але загін його перебував у розпорядженні Шатяєва.

Хай там як, але свідчення Стельмащука під час допиту 9 лютого 1945 року не були головною підставою проведення операції на Оржівських хуторах. Документи спецслужб доводять, що планування операції проти повстанців у цьому районі розпочалося на підставі отриманої агентурної інформації за кілька днів до перших офіційних допитів "Рудого".

Загибель Клячківського стала наслідком збігу цілої низки несприятливих обставин. 30 січня біля Оржівських хуторів "Клим Савур" мав зустрітись із "Рудим". Коли Стельмащук не прибув на зустріч, Клячківський знехтував вимогами конспірації та не змінив дислокацію.

Тим часом, радянська агентура зафіксувала активність повстанців і сигналізувала чекістам. 8 лютого до Клячківського мав прибути кінний загін Миколи Якимчука–"Данила", з яким вони планували залишити Рівненщину та перейти на територію сусідньої Волинської області.

Збірник "Пограничники" з серії "Жизнь замечательных людей". Описуючи затримання та допит Стельмащука автор нарису про Тимофія Строкача скористався закритістю архівів КГБ і дав волю своїй фантазії. Утім, його версія має небагато спільного з реальними подіями.

Однак в обумовлений час "Данило" не прибув, тому 10 лютого "Клим Савур" із двома супутниками залишив Оржівські хутори та 11 лютого опинився в лісі поблизу Суська. Де й натрапив на чекістів.

У протоколі допиту Стельмащука від 9 лютого зазначено, що ""Клим Савур" ніколи у підземних укриттях не переховується, надає у денний час перевагу лісу, а у нічний – конспіративним квартирам, утримувачами яких є віддані йому особи з числа місцевих мешканців".

Дві такі квартири на Оржівських хуторах "Рудий" був готовий показати чекістам. Проте виявили і вбили Клячківського в зовсім іншому місці. Тож історія про те, що саме "Рудий" здав "Клима Савура", яку роками поширювали радянські спецслужби, спростовується їхніми ж документами.