Історія свята Дня Перемоги у Радянському Союзі (1947–1965 рр.)

Більшість пересічних українських громадян, що не мають досвіду життя у Радянському Союзі до 1965 р., або які були дітьми дошкільного віку на той час, підтримують розповсюджений у засобах масової інформації міф, що День Перемоги у Радянському Союзі почали святкувати на державному рівні з 1965 р.

Більш поінформовані українці знають, що перші два роки після закінчення війни, тобто до 1947 р., День Перемоги таки відзначали, але пізніше цей святковий день був скасований радянським урядом.

Необхідність написати цю статтю назріла давно, оскільки плутанина із історичними фактами наразі продовжується навіть у колах науковців.

Наприклад, у листопаді 2016 р. у публічній доповіді "Георгіївська vs гвардійська: справжня історія стрічки Перемоги", яку було представлено у рамках проекту "Лікбез. Історичний фронт", співробітниця Інституту історії Національної академії наук Яна Примаченко зауважила, що 9 травня до 1965 р. був простим, а не святковим днем.

Однак, на нашу думку, цей день був зовсім не простим до 1965 р., а мав очевидні неспростовні елементи святковості, тому у цій статті пропоную розібратися в історії святкування Дня Перемоги у Радянському Союзі до 1965 р.

Радянського Союзу вже нема, а радянський фальшивий пафос з нагоди цього дня живе й відтворюється

9 травня, як святковий День Перемоги, був офіційно затверджений у 1945 р., тоді ж він став неробочим днем.

Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 р., День Перемоги знову стає робочим днем, але   його статус як святкового дня не зникає. Задля аналогії можна згадати День Соборності України – 22 січня, який у сучасній Україні є офіційним державним святом, однак робочим днем.

Як саме відзначали День перемоги з 1948 по 1964 рр.?

По-перше, усі ті 16 років 9 травня в містах-героях і столицях союзних республік давався артилерійський салют. Треба розуміти, що в буденний, а не святковий день, ніколи не відбувається артилерійський салют.

По-друге, на перших сторінках центральних, і не тільки, газет Радянського Союзу 9-го травня публікувалися офіційні вітання із Днем Перемоги всіх причетних до свята. Якщо б цей день не був святковим, то привітань на шпальтах газет редактори не мали б права друкувати.

По-третє, щороку 9 травня видавався і офіційно публікувався наказ Міністра оборони до Дня Перемоги, в якому всі причетні до перемоги над нацистською Німеччиною вітались зі святом.

По-четверте, на сторінках тих самих центральних газет друкувалося багато статей, присвячених Дню Перемоги.

Варто більш детально проаналізувати, як офіційно відзначали День Перемоги у ті роки, коли свято було робочим днем.

Наступного року після скасування вихідного, у День Перемоги 9 травня 1948 р. у Москві, столицях союзних республік у містах-героях Ленінграді, Сталінграді, Одесі та Севастополі давався салют із 30 артилерійських залпів.

У цей день, за наказом міністра Збройних Сил СРСР, також відбувався артилерійський салют у Калінінграді та Львові, хоча ці міста не були ані столицями союзних республік, ані містами-героями.

Чому саме цим містам надавалися особливі привілеї у День Перемоги поміж інших міст Радянського Союзу?

Можна припустити, що у Калінінграді давався салют через те, що за його взяття велися надзвичайно запеклі бої, учасники цих боїв нагороджувалися навіть окремою медаллю за часів Радянського Союзу.

Медаль "За взятие Кенинсберга" (сучасний Калінград)

Салютування у місті Львові можливо обумовлювалось тим, що Львів був центром управління Прикарпатського військового округу і своєрідним містом-столицею Західної України, де існували антирадянські настрої і на той момент активно діяла Українська Повстанська Армія, а показове святкування Дня Перемоги мало на меті укорінювати у свідомості місцевих жителів перемогу не тільки над нацистською Німеччиною, а й перемогу радянської влади у Західній Україні.

Наказом міністра Збройних Сил СРСР визначалася роль Сталіна, як великого полководця, а також виголошувалася вічна слава полеглим за свободу та незалежність Батьківщини. Центральні радіостанції СРСР транслювали у цей день концерт за замовленнями Героїв Радянського Союзу, потім ішла передача про героїв Великої Вітчизняної війни, далі концерт ансамблю пісні і танцю Радянської Армії. По другій програмі радіо транслювали сцени із п'єси "Переможці" та розповідь про штурм Рейхстагу. Цього дня у Києві, окрім салюту, відбувалися масові гуляння, кияни відвідували виставку, присвячену подіям Великої Вітчизняної війни та виставку трофейної військової техніки, на честь свята Перемоги у багатьох містах проводилися різні спортивні змагання.

Наступного 1949 р. був опублікований аналогічний 1948 р. наказ Міністра Збройних Сил СРСР до Дня Перемоги. На першому каналі радіо 9 травня 1949 р. читалися вірші про День Перемоги, транслювався музично-літературний концерт "Міста-герої", пізніше генерал-полковник Цвєтаєв розповідав про "Велику перемогу радянського народу", затим транслювали виставу "Останні рубежі", присвячену подіям завершального етапу війни проти нацистської Німеччини. До Дня Перемоги у 1949 р. на екранах радянських кінотеатрів почали демонструвати фільм "Сталінградська битва", який викликав жвавий інтерес у публіки. 

Афіша фільму "Сталінградська битва", вперше продемонстрованого на День Перемоги 9 травня 1949 р.

 Того року на День Перемоги у Москві, окрім салюту і традиційних святкових вечорів, відбулися численні спортивні змагання у т. ч. авіамоделістів, мотоциклістів і автомобілістів. Велика кількість москвичів цього дня відвідала музей Радянської Армії, особливою увагою відвідувачів був відзначений зал із т. з. "прапором Перемоги", який був піднятий над Рейхстагом.

У Києві святкування Дня перемоги 1949 р. розпочиналися ще 8 травня, оскільки то була вихідна неділя. Цього дня у Києві були проведені численні зустрічі із героями війни, прочитані лекції, присвячені Дню Перемоги, велика кількість киян прийшла на виставку "Партизани України у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників", багато людей відвідали могилу генерала Ватутіна, війська якого звільнили Київ, а також могилу старшого лейтенанта Шолуденка, що першим на своєму танку увірвався у Київ 5 листопада 1943 р. На київських стадіонах відбулися численні спортивні змагання на честь Дня Перемоги. 9 травня 1949 р, хоч це й був робочий день, на київських підприємствах було проведено збори на честь свята, де виступали фронтовики-працівники цих підприємств. Товариство із розповсюдження політичних та наукових знань провело на підприємствах Києва лекції із промовистими назвами: "І.В. Сталін – великий полководець, організатор перемог Радянської Армії" та "Полководницьке мистецтво Генералісимуса Радянського Союзу І.В. Сталіна у Великій Вітчизняній війні". Цього року у Львові до Дня перемоги було розгорнуто соціалістичне змагання, під час якого особливо відзначився робітник заводу "Львівсільмаш", учасник штурму Берліну Олександр Крутий. Поміж інших міст і місцевостей Радянського Союзу тоді особливо відзначилася Вінниця та Вінницька область, де 9 травня 1949 р. був проведений фізкультурний парад у якому взяли участь 25 тисяч осіб, подібні паради пройшли по всій Вінницькій області.

Інформація в газеті "Правда" про парад у Вінниці на День Перемоги 1949 р.

Міністерство Збройних сил СРСР після 1949 р. було розділено на два міністерства: Військове та Військово-морське, тому 9 травня 1950 р. було видано два окремих накази до Дня Перемоги: Військового та Військово-морського міністрів, щоправда обидва вони не відрізнялись від аналогічних наказів Міністра Збройних Сил попередніх років. Радіопрограми до Дня Перемоги у 1950 р. були так само насичені військово-патріотичним пафосом, як і у попередні роки. Цікавим видається факт, що 9 травня 1950 р., окрім традиційних концертів та історичних лекцій до Дня Перемоги, на радіо транслювали радіопостановку за романом Олеся Гончара "Прапороносці" та уривки з опери Мейтуса про молодогвардійців з Краснодону на Луганщині.

9 травня 1951 р. публікуються, як і у попередній рік, два окремих накази до Дня Перемоги: Військового та Військово-морського міністрів. Проте, якщо з 1948 по 1950 р. вітали із перемогою над "фашистською Німеччиною", то 1951 р. термінологія дещо змінилась і Військовий міністр вітав із перемогою над "німецьким імперіалізмом", а от Військово-морський міністр вітав, як і раніше, із перемогою над "фашистською Німеччиною".

Накази Військового та Військово-морського міністрів до Дня Перемоги 1951 р.

Якщо порівнювати програму радіопередач 9 травня 1951 р. із попередніми роками, то кидається у вічі, що передач, присвячених Дню Перемоги, стало менше, але варто зауважити приємний для українців факт, що у цей день знову було відзначено увагою українського літератора Олеся Гончара читанням уривків з його роману "Злата Прага". У Києві святкування Дня Перемоги, як і у попередній рік, розпочалося ще 8 травня.

9 травня 1952 р. пам'ятне тим, що на радіо, на відміну від попередніх років, не було жодної передачі, присвяченій Дню Перемоги, але залишилися традиційний салют, лекції, зустрічі на підприємствах, навчальних закладах, музейні виставки до свята Перемоги.

День Перемоги 1953 р. СРСР зустрічав уже без "геніального полководця" Сталіна, що помер 5 березня того року.

Уперше в наказі Міністра оборони (в 1952 р. ця посада ще іменувалась "Військовий міністр") 9 травня 1953 р. жодного разу не згадується Сталін, салют наказано провести у Москві, столицях союзних республік, містах-героях, але Калінінград і Львів уже не були внесені у вищезгаданий наказ.

Після 1953 р. про Сталіна вже ніколи не згадуватимуть у наказах до Дня Перемоги, про салют у Калінінграді та Львові також забудуть. Традиційні лекції, зустрічі до Дня Перемоги таки проводитимуться, як і раніше.

У наказі Міністра оборони 9 травня 1954 р. уперше згадується роль союзників СРСР у перемозі над нацистською Німеччиною, хоча раніше в наказах до Дня Перемоги говорилося виключно про перемогу Радянського Союзу над ворогом. Традиція проведення до Дня Перемоги лекцій, зустрічей, виставок, спортивних змагань ще продовжувалася.

Перший ювілей Перемоги у 1955 р. було відзначено із більшим розмахом, ніж попередні святкові дні 9 травня.

Перша сторінка газети "Правда" до 10-тилітнього ювілею Перемоги, 1955 р.

Тоді у наказі Міністра оборони до Дня Перемоги було згадано союзників по антигітлерівській коаліції та їх роль у розгромі ворога. Напередодні свята, 8 травня 1955 р., у Москві відбулися збори до ювілейного свята Перемоги, на яких була присутня партійна, державна та військова верхівка Радянського Союзу.

Президія урочистих свят сиділа на головній сцені країни, на задньому плані висів великий портрет Сталіна та Леніна, хоча в наказі Міністра оборони до Дня Перемоги, як і в попередні, про Сталіна вже не згадувалося.

Першим на святкових зборах виступив Голова Ради Міністрів СРСР Микола Булганін, що у своєму виступі також не згадав Сталіна, а зазначив лише керівну роль комуністичної партії у перемозі над ворогом.

Святкування Дня Перемоги у Києві розпочалось також ще 8 травня, оскільки саме 9 травня випадало на понеділок. У столиці України 8 травня 1955 р. було проведено чимало спортивних змагань до свята Перемоги.

9 травня 1956 р. запам'яталось тим, що вперше із 1945 р. у День Перемоги на перших сторінках центральної газети Радянського Союзу "Правда" не було розміщено привітання зі святом, натомість перші шпальти цієї газети були присвячені проекту Закону "Про державні пенсії".

9 травня 1956 р. Вперше із 1945 р. у День Перемоги на перших сторінках "Правди" не було розміщено привітання зі святом.

Традиційні салют, зустрічі, лекції до Дня Перемоги проводились, як і раніше, але з 1956 р., і в подальші роки замість 30-ти залпів салюту вже давалося лише 20 артилерійських залпів.

9 травня 1956 р. у наказі Міністра оборони було згадано внесок союзників антигітлерівської коаліції у перемогу над ворогом, проте у наказі 1957 р. союзники хоч і були згадані, але, враховуючи зовнішньополітичну ситуацію, там було зазначено "агресивну політику імперіалістичних урядів". Традиційні зустрічі, лекції, салюти до Дня Перемоги проводилися, як і в попередні роки, однак особливу увагу кореспонденти "Правди" – центральної газети Радянського Союзу -- звернули на зустріч колишніх партизанів у сквері біля Большого театру у Москві, де виступав прославлений український партизан Сидір Ковпак. 

Зустріч партизанів у Москві на День Перемоги, виступає Сидір Ковпак, 1957 р.

 9 травня 1958 р., так само як і в 1956 р., святкування Дня Перемоги було відсунуто на другий план в інформаційних повідомленнях радянської преси, а на перший план було виставлено Пленум Центрального Комітету КПРС, який розглядав доповідь Микити Хрущова про пришвидшення розвитку хімічної промисловості, хоча збори, лекції салюти до Дня Перемоги традиційно проводились, як і раніше. 

9 травня 1958 р. свято знову було відсунуто на другий план в інформаційних повідомленнях радянської преси

День Перемоги 1959 р. знову відзначали по всій країні, але нічим особливим він не виділявся, порівнянно з попередніми роками.

15-річний ювілей перемоги над Німеччиною радянський народ відзначав 1960 р., знову відбулося салютування 30-ма артилерійськими залпами, замість 20-ти, як було з 1956 до 1959 рр. 

Салют у Москві на 15-ту річницю Перемоги, 1960 р.

Уся державна і партійна еліта тих часів зібралася у Москві на святкові збори до Дня Перемоги. В Одесі спеціально до Дня Перемоги було відкрито пам'ятник Невідомому матросу. 

Пам'ятник Невідомому матросу в Одесі. Відкритий на 15-тирічний ювілей Перемоги. Сучасне фото

9 травня 1961 р. салютували знову 20-ма, а не 30-ма залпами, як було під час 15-річного ювілею Перемоги – саме так продовжуватиметься і в подальші роки.

Урочистий вечір, присвячений Дню Перемоги, відбувся у Колонному залі Будинку союзів у Москві, головував на ньому сам керівник держави – М.С. Хрущов, у інших містах відбулись традиційні вечори, святкові зустрічі із ветеранами.

Міністр оборони видав традиційний наказ до Дня Перемоги 1962 р., але відзначив, що у Західній Німеччині відроджується фашизм. Знамениті Кукринікси до цього дня видали цікаву карикатуру зі своєрідним посланням "американським агресорам", що ті можуть повторити долю Гітлера. 

Те саме послання популярних карикатуристів американській вояччині...

У Колонному залі Будинку союзів знову відбувся урочистий вечір, присвячений Дню Перемоги, де знову головував Хрущов, а в інших містах, як і раніше, відбулися вечори та зустрічі до свята.

1963 р. наказ міністра оборони Родіона Малиновського до Дня Перемоги більше стосувався тогочасних подій, ніж самої перемоги 18-тирічної давнини. Маршал зосередив увагу не на перемозі над нацистською Німеччиною, а на американських імперіалістах, відродженні мілітаризму у Західній Німеччині, на підготовці США до термоядерної війни. 

Наказ міністра оборони до Дня Перемоги 9 травня 1963 р.

Салют у Москві, столицях союзних республік та містах-героях давався із 20 артилерійських залпів, як завжди, до Дня Перемоги були проведені зустрічі із ветеранами, екскурсії в музеях тощо. 

Екскурсія у Центральному музеї Радянської Армії до Дня Перемоги 1963 р.

Започаткована у попередні роки антиамериканська риторика в наказах міністра оборони до Дня Перемоги продовжилася і в наказі 9 травня 1964 р., хоча й була не такою відвертою, як в 1963 р.

Міністр своїм наказом спочатку привітав із Днем Перемоги, а потім відзначив, що світові "імперіалісти намагаються будь-якою ціною затримати переможне крокування комунізму". Так само, як і у попередні роки, святковий салют проводився із 20 артилерійських залпів.

Ювілейна медаль до 20-річчя Дня Перемоги, 1965 р.

День Перемоги 9 травня 1965 р. знову, як і до 1947 р., стане неробочим днем, масштаби його святкування значно збільшаться, ніж раніше, але це вже тема окремого дослідження.