На поміч рідній землі. Голод 1921-1923 рр. і українська преса Канади

Слухайте, слухайте крик із безодні,

Нашу молитву горячу...

Ви, що обідали й ситі сьогодні,

Киньте хоч шкіру собачу!

З вірша Олександра Олеся, надрукованого в газетах

"Канадійський ранок" і "Канадийський українець" в 1922 році.

Зараз уже досить відомо про зусилля західних українців та "людей правди" з інших країн донести світові правдиву інформацію про Голодомор. Журналісти таємно фіксували картини опухлих від недоїдання селян та публікували моторошні репортажі у своїх газетах.

Громадські діячі збирали допомогу голодуючим і намагалися достукатися до міжнародних організацій та урядів демократичних країн. Духовенство Греко-католицької церкви інформувало Ватикан про радянський геноцид українського народу.

Проте Голодомор 1932-1933 був не першим голодом на українських землях. Протягом 1921-1923 років масовий голод охопив південні губернії Радянської України.

Розруха після війни з білогвардійцями та національними державами, неврожай та голод на Поволжі спонукали Раду Народних Комісарів Росії вирішити проблеми за рахунок українського хліба. Українське збіжжя йшло на Поволжя, в Петроград, інші промислові центри та на експорт замість того, щоб годувати тих, хто його виростив.

Українці за кордоном пильно слідкували за становищем справ в Україні, яка ще недавно боролася за свою незалежність. Особливо – українська діаспора в Канаді, одна з найбільших та найактивніших серед закордонних громад українців.

Голод 1921-1923 років був однією з центральних тем української преси Канади того часу. Наша діаспора видавала тоді п’ять великих газет українською мовою. Кожна з газет мала за собою певне громадсько-політичне середовище, що визначало тональність часопису. Тому часто ці мас-медіа конкурували чи навіть ворогували між собою.

Чотири газети відносить історик, професор Квебекського університету Роман Сербин до "патріотичного" табору. Це євангелістський  "Канадійський ранок", католицький "Канадийський українець", православний "Український голос" і загальногромадський "Канадийський фармер". 

Попри певні розбіжності всіх їх єднало негативне ставлення до комунізму. Їхні середовища вважали Україну окупованою більшовицькою Росією.

"Канадійський ранок" видавали в 1920-1960 роках українці - євангельські християни, до яких згодом долучилися інші течії протестантизму. В 1961 році газета була перейменована на "Євангельський ранок".

Їм протистояли "Українські робітничі вісті" — прорадянська газета канадських українських комуністів. "УРВ" вважали себе виразником інтересів пролетаріату та бідних фермерів українського походження в Канаді.

Газетні публікації про голод — це своєрідне дзеркало історичних подій, яке показує як відображали соціальну катастрофу на рідних землях різні політичні середовища за океаном. Найповнішу підбірку таких публікацій містить збірник "Голод 1921—1923 і українська преса в Канаді" (Торонто, 1995), впорядкований Романом Сербиним.

Повідомлення про голод в Україні почали з’являтися на сторінках українських часописів з червня 1921 року і не сходили зі шпальт протягом наступних двох років — до осені 1923-го.

Спершу це були замітки про неврожай,  далі — повідомлення й аналітика про масштаби голоду та допомогу благодійних організацій, а також полеміка з комуністами.

Очікувано, що першими забили на сполох саме "патріотичні" часописи. 

31 серпня 1921 року в "Українському голосі" з’явилася замітка "Голод на Україні". Газета повідомляла про великий неврожай у Катеринославській та Донецькій губерніях. "Полагодити її кати України – большевики – звичайно, не в силі", — писав автор публікації.

А "Канадийський українець", який вийшов того ж дня, повідомляв навіть про "голодові повстання на лівобережній Україні", проти яких радянський уряд застосував кавалерійську армію.

"Повінь голодних москалів заливає Україну", — бідкався "Канадийський фармер" 1 вересня 1921 року.

Публікації такого змісту намагалися нівелювати комуністичні "Українські робітничі вісти". У замітці "Положенє на Радянській Україні" (3 вересня 1921-го) невідомий автор переконував читачів, що ніяких повстань в Україні немає, а Радянська Україна – це "самостійна пролетарська держава", в якій радянська влада "всіма силами пособляє розвиткові української культури".

Твердження про те, що Україна перебуває під окупацією Радянської Росії, газета таврувала "злобною, безпідставною клеветою ворогів радянської України".

Вигляд передовиці канадської газети "Український голос" за березень 1918 року. Газета почала виходити 16 березня 1910 року й видається у Вінніпезі дотепер.

Провідною темою "УРВ" в той час був голод у Росії та на Поволжі зокрема. Газета докладно висвітлювала, скільки допомоги зібрали робітники, приміром, Швеції, Австрії чи власне України для російських голодних і закликала робити пожертви своїх читачів.

"Хоч робітники в Келґари пережили тяжкий час теперішної крізи, то все-ж не забули вони своїх товаришів, потерпівших від посухи в Сов. Росії […] В Келґари робітники зібрали до тепер на поміч голодуючим около $ 400.00", — зразок типового повідомлення в "Українських робітничих вістях". Про голод в Україні — ані слова.

У той час, як той же "Канадийський фармер" 27 жовтня писав про 6 млн громадян України, які голодували. "Господарська кріза на всіх землях українських нечувана за всю історію.., — констатувала газета — "Комунізм" зрунував до-щенти житє господарське, доїв надбанє попередних років, і тепер голод і смерть заглядать в вічі народови нашому".

"Канадийський українець" 7 грудня 1921 року писав: "Комісія допомоги на Україні, на чолі якої став Петровський, признала, що поміч необхідна в Катеринославській, Запорожській, Донецькій та Одеській ґуб. В урожайних ґуберніях України після постанови комісії буде розташовано 75 000 дітей з Поволжа".

Українська преса Канади: від "Голосу" до "Чуток"

З цим повідомленням контрастують матеріали "УРВ": "Харчева кріза в Донецькім басейні скінила ся. Щодня прибувають ту нові поїзди зі збіжем". І в наступному числі — про благодійний концерт симфонічного оркестру у Вінніпезі, чистий дохід якого пішов на фонд голодуючого населення Радянської Росії.

Лише з початком 1922 року на шпальтах "УРВ" поволі з’являються публікації, де визнається, що Україна теж голодує. 25 січня було надруковано коротеньку — на два речення — замітку "Державна допомога голодуючим на Україні".

У ній чи не вперше комуністичний часопис Канади визнавав, що "від посухи потерпіли тяжко кільканадцять повітів в ґуберніях Одеській, Миколаївській, Катеринославській і Запорожській". Крім того, повідомлялося про 6 млн пудів збіжжя, які Українська економічна рада ухвалила виділити голодуючим губерніям.

Хворі діти в сільській лікарні в голодному селі. Фото надруковано вперше у львівській газеті соціалістів "Земля і воля". 28 червня 1922 року передруковано в "Канадийському українцеві".

Далі про це газеті доводиться писати все частіше. Уже 4 лютого виходить замітка "На боротьбу з голодом". Поміж відомостями про заходи, які вживав на допомогу голодним губерніальний з’їзд Рад, читач може довідатися, що на той момент голодувала вже четверта частина Української республіки.

Одночасно публікується й редакційна стаття "Голод в полудневій Україні". "Дотепер ми чули лише про голод в Приволжу, в Совітській Росії, а ось послідніми часами приходить щораз більше вістей про друге мале Приволже і на Радянській Україні".

По суті, стаття побудована на переказі змісту статей редактора офіційного друкованого органу уряду УСРР "Вісті" Василя Блакитного та одеської газети "Станок".

Виявляється, на Запоріжжі та Одещині "вже мруть люди, вже гуляють цинґа і пошестні хвороби, все більше розвивається уголовщина на ґрунті голоду".  А найбільше потерпіло від голоду населення Дніпровського повіту — негайної допомоги потребувало 100 тис. осіб населення.

Редакція запевняла, що "радянська влада на Україні робить все, що в її силах, щоб зарадити нещастю". Однак, ішлося далі, все одно без допомоги з-за кордону з голодом впоратися не вдасться. Стаття закінчувалася закликом до канадських українців робити пожертви на користь голодуючих в Україні.

"Українські робітничі вісті" в основному передруковували статті офіційних радянських часописів та інформагенцій. Тому й ступінь заглиблення в тему голоду в Україні залежав від того, наскільки відкрито про це говорять керівники УСРР.

Офіційні радянські "прес-релізи" були одним із джерел і для "патріотичних" українських мас-медіа в Канаді (як, наприклад, статтю зі згаданого "Станка" про голод на Одещині передрукував "Канадийський ранок"). Утім, зазвичай, вони спиралися на інформацію з європейських ЗМІ, дані емігрантів з України, а також звіти міжнародних організацій з допомоги голодуючим, які діяли на українських землях. 

Мапа голоду, яку надрукувала варшавська газета "Українська трибуна", Ч. 119 (25 вересня 1921 року).

Такою була Американська допомогова адміністрація (АРА, American Relief Administration). 3 лютого 1922 року уряд УСРР уклав угоду з АРА про закупівлю насіння та харчів у США на суму 2 млн доларів.

Іншою великою організацією з допомоги голодним в Україні та Росії був Комітет міжнародної допомоги Радянській Росії під проводом відомого норвезького мандрівника Фрітьйофа Нансена. З 1 березня 1922 року діяльність Комітету спеціальною угодою між ним і представником уряду УСРР Християном Раковським поширили й  на Україну — зафіксували "Українські робітничі вісти".

1 березня 1922 року "УРВ" опублікували замітку про візит представника АРА Хатчинсона до Єлисаветграда (нині — Кропивницький). "Страхіття Надволжа нічого в порівнаню з тим, що ми бачимо на Запорожу", — такими були його перші враження про Голод в Україні.

Єдиним способом, яким українська діаспора могла допомогти Батьківщині, були пожертви. Рупором доброчинних кампаній і стали газети.

Протягом 1922 року "Українські робітничі вісти" надрукували біля 110 матеріалів  стосовно збору коштів на допомогу голодуючим у Радянській Україні. Здебільшого це були заклики, звіти про зібране, списки жертводавців, а також листи від охочих пожертвувати й оголошення про благодійні заходи (концерти, мітинги тощо).

Зібрані гроші "УРВ" передавали в Україну через Комітет помочі голодуючим на Радянській Україні представникові УСРР у Празі Михайлові Левицькому. З березня до серпня 1922 року загальна сума зібраної допомоги досягла біля $ 11 тис. Для порівняння: за липень 1921-го — липень 1922 року для голодуючих Поволжя канадські радянофіли зібрали майже $ 100 тис.

Некомуністичне українське середовище розпочало кампанію зі збору пожертв на кілька місяців пізніше — з початком літа 1922 року. 9 травня "Канадийський ранок" передрукував звернення професора Михайла Грушевського, голови комітету "Голодним України" у Відні, "До шановних земляків Америки" від 22 квітня 1922 року.

Перевозка на цвинтар трупів померлих від голоду на вулицях Херсона. Надруковано вперше у львівській газеті соціалістів "Земля і воля". 28 червня 1922 року передруковано в "Канадийському українцеві".

"Думаю, що Ваші орґанізації дорогою мітінґів, депутацій, меморіялів повинні допоминатись, щоб те, що робилося American Relief Administration для навіщених голодом областей Росії, було без якого небудь зменшення зроблено тепер для голодних частей України", — закликав колишній очільник Центральної Ради.

30 травня писар Українського євангелістського товариства Павло Крат на сторінках "Канадийського ранку" закликав усіх братів і сестер у вірі жертвувати $10 для рахунок АРА для голодуючих. "Та чи можемо ми спокійно смакувати хліб наш, коли з України дивляться на него тисячі голодних, а ми жадному з них навіть крихітки не подали?".

Певно, найбільш потужним було звернення "В ім’я культури і гуманности. Поклик до цивілізованого світу", підписане від імені "Союзу допомоги голодуючим України" — М. Грушевським, Д. Левицьким і Олександром Олесем. Його в 20-х числах червня 1922 року передрукували "Канадийський ранок", "Український голос" і "Канадийський українець".

"Союз" закликав "вчених, письменників, артистів, журналістів" та "гуманітарних і культурних орґанізацій" підтримати діяльність АРА, щоб забезпечити українських дітей, вчителів, студентів, науковців одягом, взуттям, книжками, ліками, науковими приладами для лабораторій тощо. У кінці йшов перелік адрес відділень Червоного хреста й наукових та освітніх інституцій в Україні.

Подібне звернення "До українського громадянства", що його вмістили ті самі часописи, докладно з’ясовувало читачам історію та мету створення Комітету "Голодним Україні",  його склад і так само закликало допомогти.

"Українські робітничі вісті" іронічно розкритикували ці тексти. Головно, через те, що Грушевський і його товариші подавали тільки адреси наукових і культурних закладів великих міст. "Нема поданої ні одної адреси, на яку можна би було вислати поміч для умираючого з голоду населення в полудневій Україні", — обурювалися комуністичні журналісти.

24 числа газета пішла ще далі — вмістила велику статтю "Намір дійсної роботи чи малпуванє?". У ній якийсь Волинець назвав аудиторію "патріотичних" часописів "чорносотенцями" і "безпорадними і непевними створіннями" і звинуватив у тому, що вони допомагають лише інтелігенції, а  не голодуючим робітникам і селянам.

Діти, опухлі від голоду. Надруковано вперше у львівській газеті соціалістів "Земля і воля". 28 червня 1922 року передруковано в "Канадийському українцеві".

Як видно зі статті "Як посилати гроші на поміч голодуючим на Великій Україні" у "Канадійському ранку" (18 липня 1922 року), антирадянські кола українців не довіряли радянським комітетам в Америці. Тому що, "…большевицькі комісарі прислані гроші собі заберуть, а голодному народови хліба не дадуть, і тому загал є проти посилання грошей  в руки большевицьких комісарів".

Відтак, допомогу пересилали через Український Червоний хрест або через Михайла Грушевського. Протягом 1920-1922 років УЧХ зібрав $ 50 тис., а з березня 1922 по квітень 1923 — лише $5600.

Кампанія пожертв, ініційована "патріотами" просувалася помітно млявіше за радянофільську. Хоча, як це можна ствердити з наявних звітів, власне до України дісталася лише деяка частина допомоги, зібраної обома таборами. І вплинути вона могла радше на становище окремих груп інтелігенції, ніж на мільйони голодних селян.

Проаналізувавши гасла й дії обох таборів, Роман Сербин дійшов висновку, що для канадських українців усіх політичних орієнтацій справа допомоги голодуючим на Великій Україні посідала другорядне значення.

Радянофіли більше переймалися організацією допомоги для постраждалих від голоду в Росії. А патріотичні кола надавали першість допомозі Західній Україні.

Лейтмотив же пресових публікацій про голод був іншим, і для кожного з таборів свій. "Українські робітничі вісти" переконували читачів, що голод мав суто кліматичні та господарські причини (посуха, неврожай). Комуністи всіляко запевняли, що радянський уряд вживає всіх можливих заходів для приборкання лиха.

У цьому контексті детально висвітлювалася діяльність місії Нансена та інших міжнародних організацій допомоги. Загалом, простежується яскрава тенденція до публікації позитивної інформації про становище в УСРР.

"Патріотична" українська преса, очікувано, провадила протилежну лінію. Головною причиною голоду газети називали залежне становище України від РСФРР та визиск української економіки Москвою. Здебільшого, вони описували жахи голодного життя, масові хвороби, голодні бунти та зловживання чи репресії більшовицької влади стосовно голодуючих.

"Харчові склади та кухні АРА для голодуючих в Україні — літо 1922 року". Карту надруковано у виданні: Documents of the American Relief Administration: Russian Operations, 1921—1923, Vol. III, Stanford University, California, 1931, f. p. 122.

Так, "Канадийський фармер" 22 червня 1922 року передрукував статтю Івана Герасимовича з "Громадського вісника" "Хто є причиною голоду на Україні?". Висновок автора однозначний:

"І як довго Україна буде звязана з російським (все одно комуністичним, білим чи чорним) царством, як довго ненаситний московський молох буде смоктати з неї всі живучі соки, живу її кров, так довго для населення сеї найбогатшої, молоком і медом текучої країни в Европі не мине постійна небезпека страшної голодової смерти […] Тільки суверенна, цілковито независима Україна зможе в дуже короткому часі власними силами вилікувати ся зі страшних, глибоких ран, завданих московськими імперіалістами, та бути в будуччині головною житницею Европи".

"Канадийський українець" у випуску за 28 червня 1922 року оприлюднив підбірку із 17 фотографій жертв голоду, яку перед тим  надрукувала львівська газета "Земля і воля". Коментар був таким: "Се той "рай", до якого при помочі гармат і баґнетів затягли московські большевики Україну".

4 липня "Канадийський ранок" повідомляв про заслання до концтабору та розстріли робітників, яких заарештували під час демонстрації 1 травня в Києві. Ця ж газета 8 серпня писала про те, як Москва виділяє $ 15 млн на комуністичну пропаганду за кордоном замість віддати ці гроші на боротьбу з голодом.

9 серпня "Український голос" обурювався реквізиціями церковних коштовностей, які, за офіційною радянською версією, мали піти на закупівлю допомоги для голодуючих. Газета вважала такі реквізиції грабунком церков,  для якого більшовики скористалися голодом як приводом. 29 серпня "Канадийський ранок" повідомляв про напад на поїзд під Єлисаветградом і 14 більшовицьких комісарів із пароплава, яких повстанці втопили в Дніпрі біля Києва.

З кінцем 1922-го й початком 1923 року публікацій на тему голоду в Україні на сторінках канадських українських газет стає поволі менше.  Особливо це помітно щодо "УРВ", які переважно обмежувалися повідомленнями про офіційні заяви керівників СРСР та тої ж АРА.

Діти, опухлі від голоду. Надруковано вперше у львівській газеті соціалістів "Земля і воля". 28 червня 1922 року передруковано в "Канадийському українцеві".

А 23 серпня 1923 року газета навіть надрукувала репортаж із оптимістичним заголовком "Побороли голод". Кореспондент І. Ткачук, побувавши на Катеринославщині, звітував про те, що губернія подолала голод і праця з відбудови кипить на повну.

Некомуністичні часописи в цей час зосереджувалися головно на критиці нарощування обсягів експорту зерна Радянським Союзом.

Сторінки газет рясніють заголовками на зразок: "Москва збирає ся виморити Україну", "Німеччина купує "російське" збіже", "Вивіз збіжжя з Росії" (лютий — березень, "Український голос"); "Експорт збіжа Совітською Росією" ("Канадийський фармер", 19 квітня); "Чому большевики вивозять хліб?" (14 червня, "Канадійський ранок") тощо.   

Власне, це було одною з головних причин тривалості голоду та надавало ситуації фантасмагоричного відтінку: у той час, як західні благодійні організації (АРА, Червоний хрест, "Джойнт", Міжнародний фонд допомоги дітям) постачали в Україну харчі, одяг та ліки, потяги та пароплави, навантажені збіжжям, ішли за межі СРСР.

По мірі того, як Україна справлялася з голодом, до кінця 1923 року ця тема поволі зникла зі сторінок україномовної преси в Канаді.

Навіть проживаючи далеко за океаном, канадські українці переймалися стражданнями своїх співвітчизників на рідних землях. Тодішні засоби масової інформації — газети — були тим каналом, який відображав настрої та дії середовищ української діаспори.

Правда, політична орієнтація кожного видання зумовлювала тональність та міру уваги для висвітлення цієї економічної катастрофи. Радянофіли намагалися всіляко приховати або применшити масштаби голоду в УСРР.  "Патріотичні" ж часописи викривали залежний статус України та більшовицьку експлуатацію як головні причини лиха, прямо називаючи радянських керівників його безпосередніми винуватцями.

Незважаючи на таку разючу відмінність, як комуністи, так і патріоти долучилися до кампанії зі збору допомоги для постраждалих від голоду співвітчизників. Жертовність української діаспори не підлягає сумнівам, хоча історики припускають, що канадські українці мали можливість зібратий  й більші суми.

Хай там як, але свій внесок у порятунок України від голоду українська громада в Канаді зробила. Це є свідченням її української ідентичності та нерозривного зв’язку з Батьківщиною.  

Читайте також:

Перший журналіст, який розповів Заходу про Голодомор

Павуки, очерет і лелеки. Що їли українці під час Голодомору

Голодомори й інші геноциди в контексті міжнародного права

Історія Голоду: спогади читачів ІП про те, як їхні родини пережили 1932-33 роки