Донька неба. Крилата доля Марії Доліної

Загалом Марія Доліна, пройшовши війну командиром ланки та заступником командира ескадрильї, здійснила 72 успішних бойових вильоти, скинувши на противника понад 45 тис. тонн бомб та взявши участь у 6-х повітряних боях.

15 липня 2016

Марія Іванівна Доліна народилася в 1922 р. у Сибіру – в Омській області, у родині українських переселенців, яка у 1930-х рр. повернулася в Україну, оселившись у с. Михайлівка на Запоріжжі.

Велика родина була дуже бідною, тому Марія рано почала працювати, щоб допомагати численній родині та батькові-інваліду Громадянської війни. Своє походження та ідентичність Марія Доліна пізніше означила фразою "сибірська хохлушка".

Шлях Марії Доліної у авіацію був схожим на десятки доль її ровесниць – радянських дівчат, яких приваблювала романтика польотів і яких держава заохочувала оволодівати технікою нарівні з чоловіками.

Марія Доліна, 1944 рік

Своїми кумирами Марія Доліна називала визначних радянських льотчиць Марину Раскову та Полину Осипенко, з якими вона пізніше познайомилася особисто. Доля П. Осипенко – української селянки, яка здійснила свою мрію літати, – була схожа із життєвим шляхом самої Марії.

Знайомство з авіацією розпочалося для М. Доліної у Михайлівській планерній школі, надалі навички пілота вона успішно опанувала у Мелітопольському аероклубі. Потому працювала в Дніпропетровському аероклубі льотчиком-інструктором, водночас екстерном склала іспити за повний курс середньої школи.

Щоб мати змогу працювати в Дніпропетровському аероклубі, Марія, будучи неповнолітньою, приписала собі два роки – за згодою керівництва клубу, яке оцінило її талант льотчиці.

Марія Доліна - вже Герой Радянського Союзу, 1945 рік

Свою майстерність пілота Марія Доліна вдосконалювала вже у Херсонській авіашколі у 1939–1940 рр., після чого сама викладала у Нікопольському аероклубі, де встигла підготувати 44-х курсантів.

Навчання було пов’язане для дівчини із подоланням багатьох перепон – як складнощів як побутового характеру, так і упереджень з боку чоловіків-інструкторів, колег, а пізніше й учнів.

Проте Марія на здавалася: як вона сама зізнавалася пізніше, труднощі лише загартовували її характер і викликали бажання підтверджувати свої здібності й компетентність і досягати поставленої мети.

Марія Доліна серед льотчиків, 1943 рік

Війну М. Доліна почала у складі 296-го авіаполку, де вона опановувала літаки-винищувачі. Спершу Марію Доліну не хотіли включати до особового складу полку, проте завдяки виконанню складного завдання з передислокації літаків через лінію фронту вона добилася цього права.

Проте незабаром вона була відкликана з Південного фронту та включена до складу жіночого полку бомбардувальників – одного з трьох жіночих авіаполків, які готувала М. Раскова за особистим наказом Й. Сталіна.

Пройшовши під керівництвом М. Раскової курс підготовки у льотній військовій школі м. Енгельса під Саратовом, 19-річна Марія Доліна стала пілотом одного з найскладніших літаків Другої світової війни – важкого пікірувального бомбардувальника Пе-2.

Своє бойове хрещення на цій машині вона пройшла під Сталінградом в січні 1943 р. Перед першим бойовим вильотом М. Доліна, разом з кількома іншими однополчанками, вступила до лав ВКП(б).

Телеграма з поздоровленнями Марії Доліній із приводу одержання звання Героя Радянського Союзу

587-й полк пікірувальних бомбардувальників, у якому літала Марія Доліна, пройшов шлях від Волги, через Північний Кавказ, Білорусь та Прибалтику до Східної Пруссії.

У ході війни за бойові заслуги він отримав найменування 125-го гвардійського авіаційного Борисівського (на честь звільнення м. Борисова) орденів Суворова і Кутузова імені Героя Радянського Союзу Марини Раскової.

Загалом Марія Доліна, пройшовши війну командиром ланки (звена) та заступником командира ескадрильї, здійснила 72 успішних бойових вильоти (зафіксованих аерофотозйомкою), скинувши на противника понад 45 тис. тонн бомб та взявши участь у 6-х повітряних боях.

Вона завершила війну гвардії капітаном зі званням Героя Радянського Союзу, двічі кавалером орденів Червоного прапора, кавалером ордена Вітчизняної війни І ступеня, нагороджена медалями. Як командир одного з десяти найуспішніших екіпажів жіночого полку бомбардувальників вона взяла участь у Параді Перемоги у Москві 24 червня 1945 р.

Одним з найбільш драматичних епізодів військової біографії Марії Доліної був повітряний бій 2 червня 1943 р. в районі станиці Кримської на Кубані. Вже на підльоті до цілі пострілом ворожих зеніток було пошкоджено один із моторів літака.

Герой Радянського Союзу М. Доліна (праворуч), Герой Радянського Союзу Галина Джунковська (ліворуч) і стрілець-радист Іван Сольонов (у центрі)

Попри це, М. Доліна довела літак до цілі, бомби було скинуто. На зворотному шляху літак, що відстав від строю, був атакований німецьким винищувачами, двох з яких екіпажу М. Доніної вдалося збити. Сама пілот перевела палаючий літак у піке, щоб збити полум’я та дотягти до радянської території, де змогла його посадити.

При цьому члени екіпажу – штурман Г. Джунковська та стрілець-радист І. Сольонов – відмовилися стрибати з парашутом і залишилися з командиром. Стрілець-радист, будучи пораненим, допоміг капітану і штурману відкрити заблокований люк та вибратися з літака – відлік часу йшов на секунди, і щойно екіпаж відбіг на безпечну відстань, літак вибухнув…

Через жорстку посадку М. Доліна отримала контузію хребта, проте вважала цей день своїм другим днем народження. За проявлену в цьому бою мужність її було нагороджено орденом Червоного прапора.

З 1950 р. Марія Доліна вийшла в запас, жила й працювала у Латвії, з 1983 р. й до кінця життя – у Києві, де у 2003 р. отримала звання почесного громадянина міста. Вона була заміжня двічі – обидва рази за колишніми бойовими побратимами. Мала двох синів.

Витяг із нагородного листа Марії Доліної, 23 грудня 1944 року

Після війни працювала у партійній та громадській сфері, займалася пошуковою роботою – брала участь у розшуку місць загибелі своїх однополчанок, підтримувала активні зв'язки із бойовими подругами, допомагала їм у важких життєвих обставинах, декому з них буквально врятувавши здоров’я та життя.

Дбала про вшанування пам’яті своєї славетної однополчанки – Героя Радянського Союзу Надії Федутенко, зокрема, домоглася встановлення меморіальної дошки у Києві на будинку, де вона жила.

Наприкінці життя Марія Доліна залишила спогади про свій шлях у авіацію, про участь у війні – свою та її бойових подруг (М. Долина. Дочери неба. "Дневные ведьмы" на пикировщиках. Лит. Запись Елены Вавиловой. – К.: Довіра. 2010).

Ці спогади є цінним джерелом інформації не лише про мужність та звитягу радянських жінок-льотчиць, але й про їхнє фронтове повсякдення, труднощі, біль і радості, з якими стикалися жінки на війні – тобто загалом про ціну героїзму, яку не було прийнято згадувати в радянські часи.

Марія Доліна, 1960-ті роки

Марія Іванівна Доліна до кінця життя залишилася вірною ідеалам, які сповідувала ще змолоду. Згадуючи минуле, вона болісно переживала спроби підважити звичну для неї картину Великої Вітчизняної війни:

"Что мне дала моя "звездочка"? Счастье находиться в одном строю с Мариной Расковой, Полиной Осипенко, Иваном Кожедубом… Счастье защищать свою Родину и память о войне. Вот только бы знать, что все это было не зря…" .

Померла Марія Доліна в Києві 3 березня 2010 р., і похована на Байковому кладовищі.

Статтю опубліковано в рамках спецпроекту "Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової" Українського інституту національної пам’яті.