В гостях у Штазі. Як Німеччина відкрила архіви держбезпеки НДР

Найперше, що роблять спецслужби тоталітарних режимів, відчуваючи, що можуть утратити контроль над суспільством, – спалюють документи. Сумнозвісне міністерство державної безпеки НДР – Staatssicherheit, або Штазі, – не встигло знищити все.

У жовтні 1989 року, коли в Німецькій Демократичній Республіці почались масові протести проти соціалістичної влади, демонстранти захопили будівлю Штазі у Східному Берліні.

Упорядкування та оприлюднення документальної спадщини Штазі стало одним із перших викликів для об’єднаної Німеччини.

За сприяння посольства Швейцарії в Україні наша делегація вирушила до Берліна та Франкфурта-на-Одері, щоб почути з перших уст, як німцям удалося впоратися з цим завданням. 

Збереженням та оприлюдненням архівних документів Штазі займається Федеральний уповноважений із документів служби державної безпеки колишньої НДР.

Після об’єднання Німечччини,  розповідає начальник інформаційної служби уповноваженого Йоахім Ферстер, було створено центральний архів у Берліні та дванадцять філій із власними архівами. Жертви диктатури вимагали негайного відкриття архівів, щоб показати правду про минуле й очистити державні органи від колишніх агентів Штазі.

Центральний архів Штазі в Берліні

У листопаді 1989 року доступ до документів Штазі відкрили для всіх охочих. До осені наступного року тривав перехідний період, поки законодавці працювали над нормативно-правовою базою.

"Для створення архіву, відкритого для громадян, науковців і журналістів, ми виходили з логіки колишньої служби безпеки НДР, – пояснює прес-секретарка Федерального уповноваженого Дагмар Говештедт. – Осмислили та вдосконалили структуру, що існувала. На це пішло п’ять-шість місяців. Колишні співробітники Штазі намагалися знищити документи, але їм це не вдалося".

Насамперед, архівісти взялися за облік і архівацію справ, що перебували у приміщенні служби безпеки НДР у Берліні (близько шістдесяти кілометрів полиць), потім – за всі інші.

Зараз усі документи Штазі зберігаються у фондосховищах архіву: сто одинадцять кілометрів документів та 1,7 мільйона фотографій.

Усі особи, на яких заведені справи, були поділені на дві групи: жертви і співробітники. Інформація про жертв доступна лише для них самих, а відомості про співробітників, окрім особистої інформації, відкриті.

Отримавши заявку на доступ до інформації, співробітники архіву перевіряють у запитаних справах персональні дані, що підлягають анонімізації, зафарбовують їх і видають копії заявнику.

 Стелажі зі справами як на співробітників Держбезпеки, так і на жертв спецслужби 

За двадцять шість років архів розглянув сім мільйонів запитів. Зараз у ньому працює близько 1600 співробітників, а річний бюджет становить сто мільйонів євро.

Тут є реставраційна майстерня, де обробляють документи повітрям, знімають старий клей, висушують, наново зшивають, кладуть у картонну папку й коробку. За місяць реставрують близько трьохсот справ.

Окрім реставрації в архіві віртуально реконструюють документи, які працівники Штазі намагалися знищити. Після захоплення будівлі спецслужби протестувальники знайшли шістнадцять тисяч мішків із рештками документів. Тепер їх відновлюють.

– Спочатку потрібно з’ясувати, що за документи в мішку, –  розповідає керівниця проекту Virtuelle Rekonstruktion доктор Юліана Шюттерле. – Це роблять за ключовими словами – іменами, географічними назвами тощо. Потім шматки документів сортуються по коробках за фарбою, шрифтом і матеріалом. А потім кожен документ складають докупи.

За двадцять років роботи віртуально реконструювали 540 тисяч документів, які, зокрема, стосуються переслідування опозиції в НДР та особових справ шпигунів. Проте більша частина роботи – кільканадцять тисяч мішків із фрагментами документів – іще попереду.

У цих мішках - не запаси на зиму, а фрагменти сотень тисяч документів, які намагалася знищити східнонімецька Держбезпека

Інший відділ займається оцифровуванням документів. У користування дають саме скановані копії. 80% документів оцифровують на замовлення користувачів, 20%  – за планом.

Лише торік було оцифровано близько мільйона сторінок. За словами керівника відділу Штефана Вольфа, завдяки електронним документам архів може обслуговувати більше людей.

Оцифровують матеріали і у відділі аудіовізуальних документів. Його керівник доктор Єнс Нідергут розповів, що робота триває в чотирьох студіях.

Відділ зберігає 25 тисяч звукових носіїв із підслуханими розмовами, матеріалами допитів тощо, а також близько 12 тисяч відео, середня тривалість яких – 45 хвилин. Близько 40% аудіовізуальних матеріалів Штазі встигло знищити.

Картотека розташована в чотирьох залах центрального архіву. Загалом тут 140 мільйонів карток, із них близько 4,5 мільйонів залишилося від Штазі.

1970 року було запроваджено спеціальний персональний код, який співробітники архіву використовують дотепер – шифр, у якому зазначено стать, дату народження, рід занять та інші параметри.

Він визначає місце документа в загальному масиві. Найважливішим елементом коду є реєстраційний номер, який позначається римською цифрою: вона сигналізує про конкретну сферу діяльності особи, якої стосується справа чи документ. Наприклад, XV – це код, що означає співробітника служби безпеки.

 Зал картотеки філії архіву у Франкфурті-на-Одері

Для Федерального уповноваженого важливо презентувати свою роботу суспільству, аби громадяни цікавились історією та активніше звертались до архівів.

Популяризацією та просвітництвом займається відділ зв’язків із громадськістю. За рік проводиться близько 1300 екскурсій у Берліні та інших містах, три десятки виставок, у заходах архіву беруть участь сотні учнів.

Видають і тематичні брошури для вчителів. Природно, поширюють інформацію про архів Штазі й в інтернеті: у проекті "Штазі-медіатека" зараз близько трьох сотень фото, шість годин аудіо- та вісімнадцять годин відеозаписів, три тисячі сторінок документів.

Осередок архіву Штазі у Франкфурті-на-Одері – єдина філія у федеральній землі Бранденбург, що об’єднує три колишні райони НДР. Тут є картотека, читальний зал, власна майстерня реконструкції документів.

Із тутешніми фондами, які становлять десять кілометрів полиць, працюють шістдесят співробітників. За останній рік до філії подали чотири тисячі заявок. Щоправда, за словами керівника філії Рюдігера Зілаффа, процес заявки може тривати довго – до двох років.

У франкфуртському сховищі – 1550 мішків із розірваними документами. За останні роки десятки тисяч із цих документів реконструйовані.

Реставраційна майстерня за місяць відновлює близько трьохсот справ документів

"Серед них трапляються матеріали про зв’язки церкви зі Штазі. Зокрема, знайдено документ про співпрацю зі спецслужбою шведського професора-теолога Александра Радера", – каже Зілафф.

Українська делегація, до якої входили перша заступниця Голови Українського інституту національної пам'яті Аліна Шпак, начальник Управління інституційного забезпечення політики національної пам'яті Ігор Кулик, директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут, юрист Інституту медіаправа Ігор Розкладай та координатор проекту "Електронний архів визвольного руху" Центру досліджень визвольного руху Роман Тютенко, розповіла Федеральному уповноваженому з документів служби державної безпеки колишньої НДР Роланду Яну про те, як відкривають архіви радянських репресивних органів у нашій країні.

За словами українських делегатів, декомунізація є початком відходу від радянського тоталітарного минулого, і відкриті архіви та доступні свідчення злочинності комуністичного режиму є надзвичайно важливим кроком у цьому напрямку. Й успішний німецький досвід роботи з архівами Штазі може допомогти українським фахівцям. 

Дивіться також: 

Навіщо Україні закон про відкриті архіви?

Як виглядали доповідні КДБ УРСР в 1970-х роках. ФОТО

 Як відкривають архіви соціалістичних спецслужб у Німеччині

Технологія стеження українського відділу КГБ за дисидентами

Приховані зйомки дисидентів, зроблені спецслужбами ЧССР. ФОТО

Як виявити ворожого шпигуна. Гебешна інструкція. СКАНИ

Як сумський КГБ стежив за батьком Ющенка у Хоружівці

Як КГБ перевиховував колишніх повстанців УПА

  Інше за темами НДР — СПЕЦСЛУЖБИ — АРХІВИ

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.