"Анексія: острів Крим"

Ця книга проливає світло на чорні дні окупації українського півострова армією Путіна. Армією "орків", які під маскою "зелених чоловічків", ба навіть цинічніше – "ввічливих людей", окупували та анексували чужу територію, провівши там незаконний референдум.

Книга у хронологічному порядку охоплює період з 18 лютого 2014 року – початку масових розстрілів на Майдані Незалежності за участі російських спецслужб – і закінчуючи 18 березня 2014, коли Крим і Севастополь було офіційно анексовано та "включено" до переліку суб'єктів Російської Федерації.

Автор Тарас Березовець так розповідає про своє дітище: "Ця книга про те, як було вчинено найбільший сучасний злочин проти людяності, проти міжнародного права і проти добросусідських відносин між великими народами. Я би хотів, щоби ця книга допомогла зрозуміти всі потаємні пружини та механізми зловісного плану, який вороги України виношували понад 20 років. Сподіваюся, що викладені у книзі факти стануть у пригоді, коли настане час давати правову оцінку всім кримінальним та військовим злочинам людей, в яких би високих посадах вони не перебували і продовжують перебувати. Тому що у випадку безкарності цей геополітичний злочин рано чи пізно поставить усе людство на межу геополітичної катастрофи. Найбільшої з часів завершення Другої світової війни", - пише у присвяті Тарас Березовець.

"Анексія: острів Крим" містить ексклюзивні свідчення, надані спеціально для цієї книги українськими, російськими і міжнародними політиками та військовими, експертами, журналістами, активістами, які стали очевидцями окупації.

Наводимо деякі уривки зі слів очевидців окупації, які на прохання Тараса Березовця, пригадують деталі тих буремних днів анексії Криму.

© Фото Василя Федосенка, REUTERS  4 березня 2014 року, Севастополь. Колона неозброєних українських військовослужбовців 204-ї бригади тактичної авіації на чолі з полковником Юлієм Мамчуром прибула для переговорів із російськими військовими. Після штурму військової частини російськими спецназівцями Юлія Мамчура було викрадено російськими спецслужбами.

Пізно вночі з 26-о на 27-е лютого 2014 року командувача Внутрішніх військ у Криму Миколу Балана розбудив телефонний дзвінок чергового, який повідомив його про захоплення будівель кримського парламенту та Радміну невідомими.

"Тієї ночі о четвертій годині мені подзвонив оперативний черговий, сказав, що дзвонили з УВС Криму, і повідомили, що невідомі захопили будівлі Верховної Ради Криму й Ради Міністрів. Я одразу викликав машину, адже це була надзвичайна ситуація, подзвонив начальнику УВС Криму, генералу Радченко, уточнив у нього обставини: він сказав, що вже терміново виїжджає на роботу. Я, звісно, теж виїхав туди. У начальника УВС, на вул. Кірова, зібралася робоча група, куди входив начальник Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим, я, командир берегових Військово-Морських Сил – Воронченко Ігор Олександрович і начальник Служби безпеки України у Криму Геннадій Калачов. Зібралися – почали уточнювати ситуацію. Там ще якісь три БТРи їздили весь час зі сторони Гвардійського, потім – на заправку, їхній рух  відстежували працівники міліції. Підійшли – вони сказали, що заблукали. Ми так потім зрозуміли, то був відволікаючий маневр чи демонстрація сили, хоч вони і не заходили до міста. Ми вирішували, що робити: чи штурмувати, якими силами штурмувати. Я тоді доповів виконуючому обов’язки командуючого, генералу Полтораку, про зміну ситуації, підняв, на всякий випадок, підрозділ спеціального призначення, що дислокувався в Сімферополі, тобто підрозділ спеціального призначення Внутрішніх військ чисельністю приблизно 60 людей. На самому Майдані вони не були, вони були в резерві у Петрівцях під Києвом, там в основному свого часу несли службу. Підняв їх, щоб вони могли брати участь на випадок штурму. Потім виявилося, що "Беркут" був неготовий. Ми ще не знали, що севастопольський "Беркут" став на перешийку в Армянську і Чонгарі, хоча кримський "Беркут" був на місці", - пригадує Микола Балан.

Як з’ясується потім, це був початок "авантюри століття" - анексії українського півострова, яку вирішив провернути Кремль у обличчі Путіна. На цю авантюру працювала не тільки військова, але і потужна пропагандистська машина. Щодень та щогодини росіянам вливали до вух міф "кримнаш", який настільки інфікував більшість населення Російської Федерації, що останнє у вакханальному екстазі зустріло ідею Путіна "повернути" Крим. Звісно, були і поодинокі голоси опозиції: деяких політиків, а в основному – культурних діячів РФ, які закликали свій народ отямитися і подивитися правді у вічі: це не "повернення" Криму у "рідну гавань" - це один із найбільших злочинів ХХІ століття.

© Фото База Ратнера, REUTERS  5 березня 2014 року, порт Севастополя. Російський солдат стоїть на сторожі біля корабля управління Військово-Морських Сил України "Славутич".

До російських опозиціонерів, які виступили проти окупації Криму належить і єдиний депутат Держдуми Росії, який не проголосував за анексію українського півострову, Ілья Пономарьов. Він розповів Тарасу Березовцю, у спеціальному коментарі до книги, що окупація Криму була спонтанною реакцією Путіна на події Євромайдану та втечу четвертого українського президента.

"Я вважаю, Путін прийняв рішення анексувати Крим 22 лютого. У день, коли Янукович втік. Той лист, про який говорять, це просто записка, з тих, які постійно пишуть до адміністрації. Багато таких записок пишуть міські божевільні. Це писав Малофеєв (Константін Малофеєв, російський олігарх – прим.), який на той момент взагалі не мав впливу. Але його позиція на той момент співпала з позицією Кремля. Я думаю, що розігрування карти сепаратизму та розпаду України було домашньою заготовкою - під президентські вибори, які мали відбутися 2015 року. Спекулювати на цьому, залякати, і домогтися переобрання Януковича. Це – було. А задумки військової операції, впевнений, не було", - розповів Ілья Пономарьов.

Як тільки варварська нога російського окупанта ступила на українську землю – до Криму, повсюди і повсякчас почали зростати випадки порушення прав людини – мешканців півострова. Інакомислячі кримчани зазнавали переслідувань, викрадень, тортур, катувань та звірячих розправ. Машина насилля КГБ, яку нині втілює ФСБ, спустила своїх голодних псів, які ще з часів Сталіна так не "розважалися", на всіх, хто був проти "возз’єднання Криму з Росією".

© Фото Давіда Мдзінарішвілі, REUTERS 6 березня 2014 року, Сімферополь. Проукраїнські демонстранти тримають плакати й викрикують гасла під час мітингу в Сімферополі. Напередодні віце-прем’єр Криму Рустам Теміргалієв заявив, що референдум про статус регіону відбудеться 16 березня.

До пазурів окупантів потрапила і активістка Автомайдану Шура Рязанцева, яка у ексклюзивному коментарі для книги "Анексія: Острів Крим" розповіла про своє затримання на кордоні та допит і знущання зі сторони росіян. "Я і Катерина Бутко, 9 березня, рано-рано вранці поїхали на Крим, на моїй машині Citroen DS3. Тоді нічого не пророкувало біду, був такий піднятий настрій. До кордону з Кримом, до КПП ми їхали з прапорами Автомайдану, вони були прикріплені на машині. І там на КПП нам сказали: "Ви краще заховайте все". А ми такі: "Та як? Як?" Не думали, що там таке станеться. Ми позапихали в рюкзаки, ми там особливо нічого не ховали, хоча могли. І під’їжджаючи до кордону, через Армянськ їхали, через Турецький перевал. Ми під’їжджаємо, при тому, що в мене кримська прописка, кримські номери, думали, що нас взагалі не будуть чіпати. І тільки от під’їжджаючи до військових, нас зупинили. У мене в цей момент просять документи, я даю. Вони такі: "Ну що? Куди їдемо?" Я починаю з ними жартувати: "На Батьківщину". "А, зрозуміло. Відкрийте багажник". Я відкриваю багажник, а в той час той Катю починають  обшукувати, перевіряти документи. Тут мене кличуть знову вперед, я: "Що там?" "Відкрий капот". Я відкриваю капот, як в той момент ззаду, той військовий, що розглядав наші речі, я чую: "Опа, а ну йди сюди. Припливли". Я підходжу, а він з рюкзака витягає український прапор. Той самий, який був розписаний, розцілований дівчатами. І почалося", - поділилася нелегкими спогадами Шура.

Книга Тараса Березовця "Анексія: острів Крим", Брайт Стар Паблішинг, 2015 рік