"Пам’ятайте, що Ви є Українці...". Степан Федак і національна справа

Історія часто чинить несправедливо у стосунку до людей, які її творять. Скурпульозно фіксуючи імена диктаторів, вона викреслює або на довгі десятиліття піддає забуттю осіб, чиє життя було суцільною жертвою громадсько-корисній справі.

На жаль, до несправедливо забутих постатей належить і Степан Іванович Федак – видатний український громадсько-політичний діяч, адвокат, засновник, керівник та активний учасник низки українських економічних, наукових, культурних та просвітницьких інституцій.

Чому до сьогодні про нього не написано жодної фундаментальної розвідки – залишається загадкою, адже плідна праця, меценатська діяльність та яскрава життєва харизма поставили Степана Федака у число найвідоміших галицьких діячів кінця ХІХ – початку ХХ століття.

В ті часи у Львові не було людини, яка б не знала Степана Федака, не хотіла б з ним потоваришувати чи навіть породичатися: "Хто з львів’ян не пам’ятає похилої постаті, що йшла Ринком, чи Руською до або з "Дністра". Середнього зросту, з повним здоровим обличчям, з "цвікером", що чомусь криво сидів на носі. Це Степан Федак, адвокат і директор "Дністра". Вічно чимось зааферований, вічно спішився..." – згадували про нього сучасники.

Заклопотаність справами та раптова смерть не залишили адвокатові часу на впорядкування архіву, написання спогадів тощо, а може, він зумисне цього не робив, полишаючи свої діла на суд історикам?

Юрист і філантроп Степан Федак

Степан Федак народився 9 січня 1861 року у Перемишлі. Його батько Іван (1834-1871рр.) був сином одного із перших українських адвокатів Василя Федака і працював дякоучителем у Перемишлі та Яворові. Він помер, коли Степанові ледь виповнилося 10 років. Після смерті чоловіка вдова із сином переїхали до Львова, де проминула решта життя майбутнього адвоката.

Рано осиротівши, він наполегливо вчиться з метою пробити собі шлях у житті. Здобута у Яворові початкова освіта забезпечила хлопцеві можливість вступу до бурси при Ставропігійському інституті, де він опанував дяківське ремесло та досконало оволодів мистецтвом церковного співу.

Того ж, 1874 року, вступив до Львівської академічної гімназії, яку закінчив 1878 року з відзнакою, ставши одним із перших абсольвентів цього навчального закладу. Саме тут під впливом директора о.Василя Ільницького, який доклав максимум зусиль для повної українізації гімназії, та відомих професорів і громадсько-політичних діячів І.Верхратського, А.Вахнянина, Ю.Романчука, отця-катехита І.Гушалевича сформувалися перші національно-світоглядні переконання хлопця.

Федак-гімназист відзначався наполегливістю у навчанні та надзвичайно товариською вдачею, виявляв організаторські та неабиякі мистецькі здібності. У старших класах керував студентським хором, був членом гуртка, що популяризував твори українських письменників. По закінченні гімназії довго не поривав з нею зв’язків, відвідуючи різноманітні шкільні урочистості в якості сеньйора закладу, спонсора та наставника молоді.

Всеукраїнська "альма матер". Львівському університету - 350 років

Маючи грунтовні знання за середню школу, сімнадцятилітній С.Федак легко вступив до Львівського університету на юридичний факультет (1878-1882), де слухав лекції проф. Буля, який читав німецьке право, д-ра О.Огоновського та д-ра І.Добрянського, що викладали цивільне та кримінальне право. Останні два предмети викладалися українською мовою, що мало величезний вплив на формування національної свідомості студентів-українців.

У 1881 році він разом з К.Левицьким, А.Чайковським та Є.Олесницьким приступив до організації першого професійного об’єднання українських юристів "Кружок Правників", що діяв під протекцією проф О.Огоновського при студентському об’єднанні "Дружній Лихвар".

Майбутні юристи збирали фахову літературу, виступали з лекціями перед студентами юридичного факультету, а також активно втручалися у громадсько-політичне життя краю.

Кость Левицький

Масштабність та далекосяжність завдань, які ставили перед собою члени гуртка, окреслив у своїх спогадах К.Левицький:

"... у Львові заснували ми наш "Кружок Правників" для фахового образування студентів правників, як також підготовлення їх до ширшого і глибшого завдання: оборони прав українського народу. Отсе був зв’язок нашої провідної політичної думки, що політику мають взяти у свої руки наші незалежні люде, -- значить українські адвокати".

Незважаючи на завантаженість навчанням та громадською працею, Федак не полишає своїх мистецьких уподобань: співає у польському хорі "Лютня", без участі якого не обходилися жодні університетські чи міські урочистості.

На насичені подіями та враженнями студентські роки Степана Федака припадає формування його політичного світогляду. У перші роки навчання в університеті він належав до Академічного гуртка, де панували москвофільські погляди. Однак під впливом визначних ідеологів народовського руху В.Навроцького та О.Барвінського юнак переходить на українофільські позиції.

Значний вплив на подальше формування світогляду студента мало знайомство з діяльністю Івана Франка та старшими студентами–правниками К.Левицьким, Є.Олесницьким, Т.Кормошем та ін. Відтоді добро загальноукраїнської справи стає визначальним моментом життєвого шляху С.Федака.

Після завершення навчання Степан Федак доволі швидко став успішним адвокатом, відкрив у Львові власне бюро та охоче допомагав молодим правникам оволодівати професією. Зокрема, у його канцелярії наприкінці 80-х років проходив практику майбутній президент Української Національної Ради часів ЗУНР Євген Петрушевич.

Олег Павлишин: "Галичанин Петрушевич міг стати президентом всієї України"

У 1889 році разом зі студентськими товаришами К.Левицьким, Є.Олесницьким, М.Шухевичем, О.Огоновським, А.Горбачевським С.Федак започаткував видання першого у Східній Галичині українського правничо-фахового журналу "Часопись правнича", що значно долучився до пропаганди юридичних знань.

У вступній статті до першого номера журналу зазначалося, що видання є першою спробою наукових можливостей в галузі правознавства та розробки правничої термінології. Публікація статетей українською мовою робила видання доступним для галицьких українців та сприяла підвищенню їх національної свідомості.

Незважаючи на брак дописувачів, фінансові та поліграфічні труднощі, видання до 1892 року щомісяця виходило на 16 сторінках. Із 1892 року журнал з’являвся раз у квартал як друкований орган історично-філософської секції Наукового товариства ім. Т.Шевченка (НТШ).

На початку 1890-х років Степан Федак активно включився у громадсько-господарське життя Східної Галичини, що йшло в руслі реалізації надзвичайно популярного серед народовців гасла "органічної праці". Брав участь у економічній діяльності "Просвіти", а також інших українських наукових та громадських товариств і організацій.

Через брак професійних агрономів та економістів серед українців адвокати змушені були також очолити працю з економічної розбудови села. Будучи одним із засновників і провідних діячів українських кооперативних та кредитно-фінансових установ у Галичині, Степан Федак забезпечував фінансову незалежність кооперативного руху, сприяв розвитку української аграрної економічноїх думки. Значну частину організованих ним економічних товариств та фінансових установ, він очолював сам: "Народна торгівля", "Крайовий союз кредитовий" (пізніше "Центробанк"), "Українська щадниця" у Перемишлі, член-засновник Товариства взаємних забезпечень "Дністер" (з 1909 – головний директор), "Земельний банк гіпотечний", Товариство взаємних забезпечень на життя і ренти (пенсії) "Карпатія", віце-президент (з 1913) Крайового банку (пізніше – Банк господарства крайового) та ін.

На цих посадах Степан Федак зарекомендував себе як фаховий та ощадливий фінансист. Дехто із найближчого оточення вважав його скупим, бачучи, як неохоче адвокат розстається з грошима, хоча мова йшла передовсім про державні та громадські кошти. Саме "скупість" Федака-банкіра дозволила українській громаді заощадити гроші для реалізації численних культурних, просвітницьких та молодіжно-виховних проектів.

Зокрема, завдяки сприянню та фінансовій допомозі С.Федака у 1911 році було придбано спортову площу для гімнастичного товариства "Сокола-Батька", що містилася в районі Стрийської рогачки і стала першою українською спортовою площею.

У травні 1919 року він як директор Товариства Взаємних Обезпечень "Дністер" асигнував 1500 корон на утримання коедукаційних курсів при Львівській учительській семінарії, яка через складні воєнні обставини припинила функціонування. Закінчення цих курсів дало можливість кільком десяткам молодих українців отримати атестат зрілості та вчительську посаду, а відповідно, утвердитися у житті.

Усвідомлюючи величезну силу мистецтва для виховання народно- патріотичного духу, Степан Федак у 1891 році виступив одним із співзасновників українського музично-співочого товариства "Боян", філії якого незабаром з’явилися по всій Галичині та на Буковині, а також у Києві і Полтаві.

Володіючи розкішним басом, він і сам відчував потребу "виспіватися", а тому кожного ранку біг до Волоської церкви, сідав з дячками до крилоса і співав на утрені з ними "Величай душе моя Господа", що водночас засвідчувало його глибоку віру в Бога.

З часом став львівським дяком над дяками, або як він сам себе називав "обердяком". Молоді хлопці-дячки, як згадував у своїх спогадах С.Шах, знали і любили свого старшого покровителя і часто зверталися до нього за порадою, а він вчив їх співати, тягнув за вуха, карючи за фальшиві ноти, а потім обдаровував цукерками, наказуючи: "щоб ви не хрипли, мовляв, як я колись".

Любив відвідувати популярні у той час вечорниці, на яких до пізнього віку співав з молодими хором і танцював. Охоче спілкувався з людьми, при тому володів тонким почуттям гумору, що робило його бажаною особою у будь-якому товаристві.

Як запрошувала його до танцю власна дружина, то казав жартома: "Як приведеш свою доню, то радо...", – але потім все ж гречно кланявся і елегантно провадив Федакову у вальсі.

1910 року С.Федак придбав будинок на одній із найголовніших та найстаріших вулиць Львова Сикстуській, №48 (суч. вул. Дорошенка), де він утримував адвокатську контору та проживав разом із родиною до січня 1937 року.

Про родинну атмосферу, яка панувала у цьому домі, залишила надзвичайно зворушливі спогади онука С.Федака (по доньці Олені) журналістка за фахом Ольга Кузьмович.

Журналістка Ольга Кузьмович і професор Мирослав Лабунька

Вона пише, що впродовж усіх років проживання родини на вул Сикстузькій душею дому була її бабця, дружина С.Федака Марія, донька священика Січинського зі с.Мшана що піді Львовом.

У молодості вона була активною учасницею громадського життя краю, приймала участь у розбудові перших галицьких жіночих організацій, зокрема, як член Управляючої ради Жіночої спілки промисловців "Труд".

Маленька на зріст, з гарним інтелігентним обличчям, завжди спокійна і врівноважена, вона брала на себе усі господарські клопоти, а водночас займалася вихованням дітей та онуків, прищеплюючи їм високу моральність та гідність поведінки, у чому сама була досконалою.

Вона гуртувала велику родину, збираючи усіх разом на Різдвяні та Великодні свята, мужньо витримувала обшуки, що періодично влаштовувала поліція у їхньому домі, шукаючи доказів антиурядової діяльності когось із членів родини, із незворушним обличчям носила передачі в тюрму чоловікові, дітям, зятеві...

Завдяки її працьовитості, живому розумові та терпінню у домі на Сикстузькій завжди панувала атмосфера любові та сімейного затишку, а нерідко було шумно від гостей, які любили приходити сюди і в будень, і в свята.

Відвідувачами дому Федаків були члени таких знаменитих родин у Львові як Шухевичі, Нагірні, Левицькі, з якими сімейство Федаків підтримувало дружні стосунки. Не раз приходили сюди на запрошення господарів митрополит Андрей Шептицький, близький приятель адвоката, та Іван Франко, з яким С.Федака тісно в"язали видавничі справи.

На межі 1921-22 років у їхньому домі якийсь час мешкала відома організаторка та провідниця українського жіночого руху, педагог та літературознавець Софія Русова, що змушена була емігрувати з Наддніпрянської України, захопленої більшовиками.

Оля Кузьмович згадувала, що часто в домі Федаків на молодечих прийняттях бував юний Роман Шухевич, який блискуче володів мистецтвом оповідача та віртуозно грав на фортепіано, чим притягував до себе увагу всіх присутніх дівчат, у тому числі й з родини адвоката.

Донька і онук

Родинне щастя було для С.Федака надійною опорою у житті, тим прихистком, що дає людині наснагу у роботі та відновлює сили, робить її невразливою до життєвих випробувань. Любов до дружини, з якою прожив понад 40 років, Степан Федак проніс крізь усе життя.

Не почуваючи себе здібним до політичної діяльності, Федак намагався уникати політики, але бажання працювати для народу, постійно штовхало його у вир національно-політичного життя. Із початком Першої світової війни він незмінно опинявся серед найскладніших обставин суспільного життя, беручи на себе роль керівника чи координатора подій.

Зокрема, у серпні 1914 року разом із головою парламентарної репрезентації К.Левицьким, буковинським послом М.Васильком, організатором СВУ О.Скорописом-Йолтуховським та представниками від австрійської сторони, він приймав участь у конференції на Святоюрській горі, що проходила під патронатом митрополита А.Шептицького. Тоді вирішено створити окремий український військовий легіон при львівському ХІ корпусі, давши йому назву "Українські Січові Стрільці", та обговорено можливість проголошення незалежної Української Держави від Збруча по Дін зі столицею в Києві, яка б знаходилася у союзницьких стосунках із Австро-Угорською монархією.

У перші дні окупації Галичини російськими військами Степан Федак, який відмовився емігрувати, на чолі української делегації зложив візит новопризначеному губернаторові Галичини полковнику Сергію Шеремєтєву з метою зарепрезентувати українську громаду перед російською владою та попередити заборону і руйнацію українських інституцій. Місія, звичайно ж, була відхилена, а сам Степан Федак потрапив під репресії, які російська адміністрація розгорнула супроти свідомого національного елементу.

Наприкінці вересня 1915 року разом із митрополитом А.Шептицьким, ректором Львівської семінарії Йосипом Боцяном, адвокатом і журналістом Володимиром Охримовичем, економістом Костем Паньківським та іншими заручниками з числа галичан він був вивезений російською окупаційною владою до Києва. Перебуваючи в Києві як інтернований, С.Федак заснував Товариство опіки й допомоги для українців з Галичини.

У серпні 1916 року, завдяки клопотанням рідних та друзів, відомого адвоката обміняли на полоненого російського консула, і він через Фінляндію, Швецію та Німеччину зміг повернутися до Львова.

Решта в’язнів були депортовані аж до Сибіру, у Туруханський край. Зокрема, у селищі Богучани Єнисейської губернії опинився товариш Степана Федака відомий журналіст Володимир Охримович.

У ЦДІА м.Львова зберігаються листи С. Федака до В. Охримовича, у яких адвокат повідомляє свого друга про останні львівські новини, просить його зважати на своє здоров’я та намагається підтримати морально: "Обов’язком нашим є один другого піддержувати, бо шкода кождої одиниці, а обов’язки і праця ждуть нас величезні", – писав він у листі від 18 листопада 1915 року.

На сибірську адресу С.Федак також неодноразово надсилав матеріальну допомогу для свого товариша та інших інтернованих українських в"язнів.

Під час листопадових подій 1918 року 58-річний Степан Федак очолив одну із перших міністерських структур уряду Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) – Український Харчовий Уряд, що знаходився у Львові в приміщенні страхового товариства "Дністер" по вул Руській, 20.

Представники Харчового уряду чи не першими у повітах перебрали виконавчу владу та вдалися до низки регламентуючих та обмежувальних заходів. До цього їх змушували повоєнна розруха та продуктовий саботаж з боку польської ліквідаційної комісії, внаслідок чого населення та армія голодували. З метою стабілізувати харчову проблему уряд монополізував продаж зерна, хлібопекарських виробів, картоплі, великої і малої рогатої худоби, свиней, шкіри, цукру, налагодив ділову співпрацю у товарообміні з відновленим товариством "Сільський господар", представниками кооперативів та фінансових інституцій.

Було встановлено контакти з Міністерством народного господарства УНР, що дало можливість отримувати допомогу від наддніпрянських українців. Фаховість та величезна працездатність Степана Федака забезпечували плідну діяльність Харчового уряду впродовж всього періоду його діяльності.

Степан Федак, як член уряду та всіма поважаний громадянин міста, неодноразово брав участь у засіданнях Української Національної Ради – вищого законодавчого представницького органу ЗУНР і навіть впливав на прийняття окремих рішень.

Так, під час одного із засідань, яке відбулося в перші дні польсько-українських боїв за Львів на початку листопада 1918 року, коли на порядок денний винесли питання про доцільність арешту всіх відомих польських діячів Львова, Степан Федак "встав зі свого місця, взяв шапку й палицю та голосно заявив, що коли тут говориться про такі річи, то його тут нема – і вийшов". Авторитет відомого адвоката та його рішуча постава змусили присутніх зняти питання з обговорення.

Донька Олена теж працювала в уряді молодої республіки

Після захоплення Львова польськими військами у грудні 1918 року він разом із Левом Ганкевичем організував і очолив Український Горожанський комітет (УГК) для опіки й допомоги українським полоненим, інтернованим і політичним в’язням, який надавав матеріальну та правову допомогу потерпілим від воєнних дій та від свавілля польських цивільних і військових властей.

Разом із С.Федаком у комітеті співпрацювали Маріян Панчишин, Володимир Целевич, Осип Наврацький, Ярослав Чиж та ін. Документація Горожанського комітету свідчить про величезну роботу, проведену його працівниками, що сумлінно фіксували та розподіляли за призначенням фінанси, харчові продукти, одяг, побутові речі тощо, які надходили від української діаспори в якості пожертвувань.

З метою заохотити земляків надсилати допомогу потерпілим, Горожанський комітет регулярно друкував у пресі списки жертводавців та висловлював їм подяку. Зокрема, 24 липня 1920 року у одному із львівських часописів за підписами Степана Федака та Володимира Целевича з’явилася заява наступного змісту: "Всім нашим землякам, які, проживаючи на чужині, спішать з поміччю для українського населення Галичини в його тяжкому положенні, складаємо найщирішу подяку і прохаємо о дальшу інтензивну поміч, а тому, що Фонди Українського Горожанського комітету вже на вичерпанню, а число потребуючих є дуже велике".

На кошти пожертвувань у Львові при вул.св.Софії, ч.25 члени Горожанського комітету відкрили Дім українських інвалідів, де мешкали знедолені вояки УГА, які мали до своїх послуг кравецьку, кошикарську та слюсарську майстерні. У 1921 році, використовуючи особисте знайомство із Юзефом Пілсудським, С.Федак отримав офіційний дозвіл відвідувати інтернованих українських вояків у Вадовичах і таборах поблизу Кракова.

Активність адвоката у справі допомоги інтернованим була високо оцінена сучасниками та відзначена у пресі, яка писала, що в особі С.Федака "наддніпрянська еміграція знайшла собі ревного оборонця та ласкавого опікуна".

Інакше поставилася до громадсько-політичної активності членів Українського Горожанського комітету польська поліція. У вересні 1921 року керівництво УГК, у тому числі і його голова, було звинувачене у антидержавних діях і кинуте до в’язниці. Через відсутність доказів всі заарештовані незабаром були звільнені, але діяльність комітету була заборонена. Щоб не припиняти розпочатої праці, члени УГК на базі його секцій утворили окремі товариства, зокрема Українське товариство допомоги інвалідам, Українське лікарське товариство, Союз українських адвокатів, та нелегальний Комітет допомоги політичним в’язням. У більшості цих інституцій С.Федак був задіяний в якості керівника або активного члена.

Очоливши у 1917 році сеньйорат Ставропігійського інституту, С.Федак виявив себе палким оборонцем української мови та культури. Його підпис стоїть під численними зверненнями правління Інституту до різноманітних державних інстанцій Речі Посполитої і навіть до глави держави Ю.Пілсудського із вимогою скасувати обмеження щодо діяльності закладу, притягнути міську владу до суворої відповідальності за перешкоди у розвитку української освіти тощо.

В період директорства С.Федака (1917-1927?) було відновлено старовинну каплицю та видано пам’ятну книгу про історію Ставропігійського братства. У січні 1924 року С.Федак, як сеніор Ставропігії, виступив співорганізатором збору коштів на товариство "Рідна Школа". Метою акції було підтримати розвиток національного шкільництва, заступивши здесятковані окупантом державні школи приватними. У відповідному зверненні до галичан, підписаному найвизначнішими релігійними та громадсько-політичними діячами краю, зазначалося, що ця справа є "необхідною і національною конечністю, від якої не сміє відмовитися ні одна українська одиниця".

Добре розуміючи важливість книжкової продукції, що виходила під грифом "Просвіти", "Червоної Калини" та інших українських видавництв, Степан Федак підтримував їх матеріально, інколи ризикуючи фінансовою стабільністю очолюваних ним установ.

Роман Купчинський, відомий письменник і журналіст, старшина УСС та УГА, згадував, що коли "Червона Калина" була в фінансових клопотах – одною з дощок рятунку був "Дністер" і д-р Федак.

Будівля у Львові, де перебувала централя страхового товариства "Дністер"

У своїх спогадах він наводить мало не комічну сцену розмови між ним і адвокатом з приводу надання видавництву чергового кредиту. Директор "Червоної Калини" Юно Навроцький, добре знаючи характер С.Федака, наказав Купчинському, випрошуючи кредит, не перечити адвокатові...

"Пішов я і кажу, що і як, – згадував пізніше Купчинський. – Федак з місця з криком: "Та ж ви ще старого боргу не віддали!" – Я нічого. – "Рабунок!" – Я нічого. – Федак: "Ми не думаємо розкидати легкодушно гроші тому, що панам воякам захотілося якусь книжку видати!" – Я нічого. – "Ну, чому не відповідаєте?" – Тоді я відповів: Бо мені Юно Навроцький казав: "Як буде кричати, ти ні пари з уст. Може дасть ..." – І Федак дав".

Адвокат входив також до 12-ти особового правління – кураторії "Народного Дому", коли та перебувала під ідейним впливом українофілів (1918-1919рр.). Вболіваючи за національну справу, С.Федак підключився до вирішення важливої для західноукраїнської громадськості проблеми – відкриття українського університету.

У серпні-вересні 1920 року він разом з В.Щуратом та К.Студинським вів з цього приводу неофіційні перемовини з міністром М.Ратаєм. Українські представники дали чітко зрозуміти польській стороні, що їхній план "випхати" український університет зі Львова на периферію (у Станіславів) не вдасться.

"Інтеграція галицьких українців до Польської держави у 1920-1930-ті рр."

Загарбання території Східної Галичини Польщею внаслідок Ризького мирного договору (1921) стало для західних українців справжньою трагедією. Не отримавши очікуваної волі, галицькі українці ступили на шлях активного спротиву польській окупаційній владі, використовуючи як легальні моживості, так і підпільні методи боротьби.

Степан Федак, який за оцінкою сучасників, був, "більше схильний до того, щоб жити з усіма в згоді і мирити всіх, ніж вести боротьбу із противниками інших поглядів", належав до консервативного крила українських політиків, які сподівалися досягти бажаного результату шляхом домовленостей.

"Поляки і українці – люди, а люди можуть взаємно порозумітися", – неодноразово наголошував він. Водночас він відомий як людина, що мала цивільну відвагу "говорити полякам правду ввічі і ставити домагання". Його миролюбність та схильність до різного роду компромісів закінчувалися там, де треба було поступатися принципами.

Про тверезих романтиків, наївних реалітетників та європейські поривання більшовиків

Позицію Степана Федака чітко засвідчує підпис, поставлений ним 25 вересня 1921 року під зверненням української громадськості до Ліги націй з приводу незаконного проведення у Східній Галичині, політичний статус якої залишався невизначеним, загальнопольського перепису населення, запланованого на 30 вересня 1921 року. У цей же день він дав інтерв"ю кореспондентові "Ilustrowanego Kurjera Codziennego", в якому висловиви своє негативне ставлення до перепису населення в Галичині, яка, на його думку, мала статус окупованої території.

Відомий адвокат неодноразово виступав в якості оборонця на судових процесах проти діячів українських націоналістичних організацій і плати за це ніколи не брав. Двері його канцелярії завжди були відчинені для політичних в"язнів, членів їхніх родин, вдів, сиріт та інших знедолених. А у почекальні, як згадує О.Кузьмович, можна було почути приглушені розмови відвідувачів про фаховість адвоката та його добре серце.

Андрій Мельник

Зокрема, у вересні 1925 року С.Федак приймав участь у розгляді справи про побиття в’язнів у тюрмі на вул. Баторого, де боронив визначного члена УВО і свого зятя Андрія Мельника.

Незважаючи на протидію польської адміністрації, він домігся дозволу на побачення оборонців із потерпілими, полагодив справу доставки їм домашніх харчів та можливості користати із послуг приватних лікарів. Разом з іншими адвокатами (С.Шухевичем, М.Волошиним, О.Марітчаком) він подбав про розгляд цього питання у польському соймі, про подання ноти протесту до Ліги Націй та широке висвітлення жахливого інцеденту у вітчизняній та закордонній пресі.

У травні 1921 року С.Федак виступив на засіданні українських адвокатів, де висловив пропозицію звернутися до уряду з проханням дозволити розглядати справи, які стосуються українців, та вести судові протоколи українською мовою. Пропозиція С.Федака була одноголосно підтримана учасниками засідання. У травні 1923 року на установчому з’їзді Союзу українських адвокатів він був обраний президентом Союзу і перебував на цій посаді до 1925 року. Входив до державної Палати адвокатів, де виконував обов’язки заступника голови відділу вдів і сиріт.

Бойовик ОУН Микола Лемик

У жовтні 1933 року С.Федак разом з С.Біляком, Л.Ганкевичем, О.Марітчаком, О.Назаруком, В.Старосольським, С.Шухевичем зголосився обороняти Миколу Лемика, що вчинив атентат на російського консула Майлова з метою привернути увагу світової громадськості до винищування голодом східних українців. Однак прокурор д-р Прахтель-Моравянскі визнав дії українських адвокатів демонстративними і дозволив бути задіяними у процесі лише трьом оборонцям (С.Шухевичеві, С.Біляку та О.Марітчакові).

Беручи переконання та вчинки батьків за приклад, їхні діти активно включилися в громадсько-культурницьку працю та український визвольний рух. У сім’ї Федаків виросло восьмеро дітей.

Донька Олена Федак-Шепарович, журналістка за фахом, співпрацювала з УГК, була представником уряду ЗУНР у справах Червоного Хреста, співзасновником та заступником голови Союзу Українок у Львові, у 1928-1935рр. – членом проводу УНДО, впродовж 1935-1939рр. – відповідальним редактором тижневиків "Жінка" та "Громадянка".

Дві інші доньки С.Федака Софія та Ольга вийшли заміж за провідних діячів ОУН А.Мельника та Є.Коновальця (через що С.Федака часто називають "тестем ОУН"), розділивши з ними сповна нелегку долю провідників українського націоналістичного руху.

Особливо трагічно склалася доля Ольги: рано овдовівши (Є.Коновалець загинув у травні 1938 року у Ротердамі внаслідок теракту, вчиненого радянськими спецслужбами), вона незабаром втратила і єдиного сина Юрія, що помер від рідкісної форми раку. Доживала віку сама у Римі, у невеличкій квартирі, з якою її в’язали спогади про коротке родинне щастя.

Марія одружилася із В.Гриневичем, сином відомої письменниці Катрі Гриневичевої, а Оксана – із Миколою Дрогомірецьким.

Наймолодша донька Анна-Дарія змалку була задіяна в "Пласті", пізніше стала членом ОУН і проходила на Львівському судовому процесі у червні 1935 року як обвинувачена у справі нападу на міністра Пєрацького. Про сина Богдана наразі нічого не відомо.

Степан Федак-молодший

Найстарший син Степан ще юнаком вступив до лав УСС, воював в УГА та армії УНР. Як зразковий стрілець був зарахований до особистої охорони С.Петлюри.

За часів Директорії входив до складу уряду Сергія Остапенка як міністр фінансів.

У вересні 1921 року Степан здійснив замах на Львівського воєводу О.Грабовського з метою запротестувати проти запровадження польської цивільної адміністрації у Східній Галичині до остаточного рішення Ради Амбасадорів.

Метою атентату, безперечно, був Юзеф Пілсудський, але внаслідок певного збігу обставин куля дісталася Грабовському. А, можливо, рука бойовика схибила не випадково, і постріл Федака-молодшого підкорегувало особисте знайомство його батька із главою Польської Держави?

Принаймні Ю.Пілсудський на суді, виступаючи як свідок, категорично заперечував, що син С.Федака міг у нього стріляти, на підставі чого суд відхилив звинувачення прокурора в замаху на життя маршала. Степан Федак отримав 6 років ув"язнення, але 12 серпня 1924 року вийшов на волю згідно урядової амністії.

Слідство пробувало сфабрикувати звинувачення і проти старшого Федака. 25 вересня 1921 року він був заарештований разом з головою "Просвіти" І. Кивелюком, професором В.Щуратом, суддею Целевичем, д-ром Пеленським, М.Галущинським, пп.І.Макухівною та Демчуківною, яким інкримінували звинувачення за ст.58 – зрада державі.

Одна з численних публікацій про польську владу, яка незаконно окупувала Галичину

Після шестиденного арешту і допитів в’язнів перевели до тюрми по вул. Баторого (тепер – вул. Кн.Романа). Однак суд так і не зміг довести вину підсудних і незабаром вони стараннями українських адвокатів опинилися на волі.

Невідомо, що говорив С.Федак з приводу вчинку сина серед друзів та у родинному колі, але публічно засуджував його. Можливо, це була його справжня позиція, адже не будучи прихильником радикальних дій, він найбільше вболівав з приводу того, що через необдумані дії провідників УВО може постраждати цілість української справи.

Герой не тільки України. Коновалець із паспортом Литви

Звертаючись до О.Навроцького та В.Целевича, членів УВО, які співпрацювали з ним в УГК, С.Федак дорікнув: "Не маю до вас, хлопці, жалю, що ви призначили мого сина. Але кому прийшло до голови вибрати саме сина Федака, що як Голова Українського Горожанського Комітету, репрезентує тепер українців?".

Його дружина Марія була значно відвертішою у виявленні своїх почуттів, хоча й робила це із притаманною їй стриманістю. Під час обшуку у помешканні, коли поліціянти нахабно обмацували кожну річ і навіть розпорювали дитячі забавки у пошуках зброї, вона заявила присутнім, що горда з того, що цей атентат виконав її син. А онучку Олю, яка розплакалася, спостерігаючи, як її ляльки пертворюються на купу подертого шмаття, заспокоїла словами: "Не можна плакати, дитино, він не сміє бачити твого жалю".

Так само незворушно п.Марія у 20-х роках на просьбу свого улюбленого зятя Євгена Коновальця перевозила через німецько-польський кордон в Галичину кошти на розбудову УВО, зібрані американськими українцями, зашивши гроші у дитячий плащик ...

Улюблений зять родини Федаків Євген Коновалець (зліва)

Беручи до уваги заслуги С.Федака у громадсько-політичній, просвітницькій та науковій роботі, а також юридичній практиці, громадськість Львова вирішила відзначити 26 жовтня 1925 року ювілей його 40-річної діяльності. У цей день в Успенській церкві на часть ювіляра відбулася Служба Божа за участю хору "Боян".

Потім понад 200 осіб зібралися у залі товариства "Дністер", де Степана Федака урочисто вітали Іван Брик – від "Просвіти", Дмитро Левицький – від президії Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), Володимир Охримович – від надзвичайної ради "Дністра", професор Іван Огієнко – від товариства українських емігрантів та ін.

Гордіїв вузол. Українська проблема в ІІ Республіці Польській

Було зачитано лист-вітання від митрополита Андрея Шептицького. С.Федакові вручено пам’ятний адрес, у якому зазначено, що він працював "для відродження своєї нації". У слові-відповіді ювіляр відзначив, що найкращим дарунком вважав би можливість надалі працювати для загального добра і "збірними силами змагати до виборення сили й свободи рідному народові".

Високу працездатність та громадянську активність Степан Федак зберігав до останніх днів життя. У грудні 1925 року він був обраний почесним членом т-ва "Просвіта". Того ж року за поданням професора Огієнка став почесним членом Українського товариства допомоги емігрантам з України. У квітні 1927 року увійшов до складу комітету засновників Товариства охорони воєнних могил, яке опікувалося могилами Українських Січових Стрільців.

Українське національно-демократичне об'єднання - провідна політична партія міжвоєнної Західної України, чільним діячем якої був Федак

На з’їзді УНДО в грудні 1928 року С.Федака обрано членом партійного суду, а в травні наступного року – призначено його головою.

За неповний рік до смерті, у березні 1936 року, неначе відчуваючи близьку кончину, С.Федак склав та завірив нотаріально заповіт, у якому, звертаючись до дітей та онуків, написав: "Пам’ятайте, що Ви є Українці і маєте для України жити та працювати, а не зражатися при тім труднощами ані личними колючками. Я, не зважаючи на прикрости, працював після сил моїх на кождім полі для добра України, і Ви робіть так само!"

Помер Степан Федак на саме Різдво, 6 січня 1937 року, у Львові на 76 році життя. В цей день на мурах міста з'явилися траурні афіші, що сповіщали про смерть видатного українця. Численна похоронна процесія (близько 5 тис. чол.) на чолі із 22 священиками у п'ятницю 8 січня рушила від його дому на Личаківське кладовище, де і знайшов свій останній притулок д-р Степан Федак.

Некролог у популярній американській газеті "Свобода"

Смерть старшого Федака кардинально змінила плин життя у домі на Сикстузькій, де стало сумно і малолюдно. Переживаючи смерть чоловіка, п.Марія заявила, що з цього моменту для неї не існує свят. А незабаром уся родина Федаків змушена була покинути родинне гніздо і спішно емігрувати на Захід. Будівлею і майном Федаків заволодів спритний працівник НКВС, що видавав себе за поціновувача старовини та колекціонера, а насправді цинічно збагачувався на продажу меблів, картин, книг, сервізів та столового срібла...

У Львові на довгі роки встановилася влада, для якої особи національно-патріотичного гатунку становили небажаний і навіть небезпечний елемент. Про Степана Федака забули, як і про багатьох інших галицьких громадсько-політичних чи культурних діячів, яких радянська влада затаврувала як буржуазних націоналістів і ворогів народу.

Однак з моменту відновлення незалежності України проминуло чимало часу, а у Львові й досі немає вулиці, названої на честь Степана Федака, ні меморіальної таблиці на будинку по вул. Дорошенка, 48, де довший час він утримував свою канцелярію та мешкав з родиною.

На будинку, де жили Федаки є дошка пам'яті загиблих комуністичних письменників, але згадки про визначного адвоката - немає

Через прикре непорозуміння у сучасних довідниках про Личаків не зафіксовано поховання відомого адвоката, що знаходиться на полі №50. Більше зроблено для увіковічнення пам’яті С.Федака на Гуцульщині: 9 січня 2007 року у Ворохті неподалік від дачного будиночка, який він придбав наприкінці ХІХ століття і в якому часто відпочивав з родиною і друзями, відкрито музей.