Одеські автомобілісти 1911 року. Люди і машини. ФОТО

Усього в 1911 році Одеська міська управа видала 101 білет на право управління автоматичними екіпажами на вулицях півмільйонного міста. В середньому на 5000 мешканців - один приватний автомобіль. Права треба було поновлювати щороку.

У теплу пору року красуня Одеса перетворюється на справжню туристичну, клубну, розважальну столицю країни. Центральні вулиці міста теплими вечорами дивують різнобарв’ям та строкатістю мов, стилів одягу та відтінків шкіри.

Натовпи туристів і одеситів неспішно гуляють, іноді утворюючи справжні пішохідні пробки, ріки людського натовпу руслами оминають автомобілі на перехрестях. І ця картина стає дуже швидко звичною і, здається, що завжди так і було. За цими неспішними прогулянками  Дерибасівською сумуєш найбільше.  

Іноді погляд зупиняється на вкритих лаком блискучих білосніжних чи елегантних чорних кінських екіпажах, які везуть закохану пару до Оперного, чи стоять на узбіччі, запрошуючи туристів до обіймів шкіряних крісел.

Звісно, нічого надприродного в наявності кінних екіпажів у сучасному місті нема. Розглядаючи дивні шори на очах красенів коней, довжелезні ресори, ліхтарі, розкладний дах екіпажу, йдеш і не помічаєш, як ледве не потрапляєш під гумові колеса такого звичайного авто.

І чим ти відрізняєшся від одесита сторічної давнини? – ну хіба тим, що він скоріше потрапив би під копита, задивившись на новий автомобіль.

Чи були автоматичні екіпажі (автомобілі) в Одесі початку XX ст. таким самим раритетом, як в Одесі початку XXI ст. – кінні? Важко відповісти, але порівнюючи вирази обличчя одеситів, які постають на сторічних фотокартках поруч з автомобілями, з емоціями людей, які сьогодні фотографуються поблизу прогулянкових екіпажів, знаходиш багато спільного.

Познайомитися ближче з одеськими автомобілістами початку XX ст. можна завдяки документам Державного архіву Одеської області. Так серед цінних документів ДАОО є справа з фонду №16 "Одеська міська дума", опис №128, справа №380 за 1911 рік "Списки власників автотранспорту і шоферів та запити на видачу дозволів на право керування (з фотографіями)".

Усього в 1911 році Одеська міська управа видала 101 білет на право управління автоматичними екіпажами на вулицях півмільйонного міста. У справі відсутні відомості про службові авто пожежної команди, поліції та автомобільні карети медичних закладів.

Білети приватним особам та підприємствам  видавались і переоформлювались щорічно - отже, трохи більше ніж сто років тому один приватний автомобіль припадав приблизно на 5000 мешканців.

Автовласник подавав в міську управу запит, де зазначав свої персональні данні. А чиновники управи записували в анкету основні характеристики авто: розміри, вагу, допустимий тиск на вісь, тип двигуна та потужність (вид палива, числа кінських сил та обертів у хвилину), інформацію про тип гальм і звукові сигнали, фабричний номер автомобіля.

Після того чиновники оглядали технічну справність автомобіля, перевіряли навики шоферів, вилучали старий водійський білет та видавали новий на один рік.

Права на управління автоматичним екіпажем, видані Одеською міською управою водію Володимиру Даниловичу Паньку у жовтні 1909 року. Проштампована фотокартка кріпилася на шнурі крізь отвори ліворуч

Проаналізувавши відомості про автовласників Одеси 1911 року, можна викласти дані у графічному вигляді так: 

До того ж додамо, що зі 101 автомобіля в Одесі більшість належала приватним особам (73 авто) і лише 28  - приватним установам і підприємствам.

Серед щасливих власників автівок більшість складали піддані Російської імперії, але й було 13 іноземців, які мешкали в Одесі і не могли відмовитися від такої розкоші – як власне авто.

Якщо, розглянути гендерний аспект, то ми побачимо абсолютне домінування чоловіків в автомобільній справі сто років тому. Це в наш час жінка за кермом – звичне явище і анекдоти на цю тему вже давно вважаються дурним тоном.

 Водій Р.Томашевський. На фото, можливо, чекає власницю автомобілю Антоніну Мальовану поблизу перукарні (на задньому тлі). На передньому плані авто видно гудок для звукового сигналу та ліхтар.

Сто років тому серед усіх прізвищ шоферів та автовласників, ми віднайшли лише одну жінку – одеситка Антоніна Юліївна Мальована, дружина капітана 1 рангу, володіла автомобілем французького виробництва "Клемент Баярд".

"Клемент Баярд" 1904 року випуску. Процвітаюча фірма, але її виробничі потужності були знищені Першою світовою і "Клемент Баярд" продалася "Сітроєну"

Більшість автовласників були людьми заможними і могли собі дозволити винаймати шофера.

Автомобілі вони купували задля статусу, до того ж місця шоферів в більшості авто того часу суттєво поступались у комфорті місцям для пасажирів.

 Шофер Артем Ситніков за кермом автомобіля А.К.Леонарда на вулицях Одеси. Зима 1911 року

В той самий час молоді одесити, якщо володіли автомобілем, то не нехтували можливістю кермувати особисто.

 Автоматичний екіпаж одеської родини Конельських

У родинах одеських купців та підприємців розповсюдженою була практика, коли авто купувалось і оформлювалось на ім’я голови сім’ї, а кермував автоматичним екіпажем хтось із молодших – син чи онук.

 Купецька родина одеських автомобілістів. Сидить – батько Д.П.Скарлато (автовласник), стоїть поруч  - син П.Д.Скарлато (водій)

Але все ж таки випадки, коли автовласник сам керував своїм авто, були радше винятком. Заможні одесити, власники автоматичних екіпажів наймали на цю роботу професійних шоферів або навчали водійським навикам свою прислугу.

Значну частину професійних шоферів складали перші одеські таксисти, які працювали на 18-ти автомобілях, які належали двом одеським таксомоторним паркам.

Одеські таксисти початку XX століття

Близько третини найманих водіїв були одеситами, приблизно стільки ж були вихідцями з сусідніх українських губерній, п’ята частина професійних шоферів приїхали з інших губерній Російської імперії.

Фотокартка водія І.Шапіро. Одеса, 1911 рік. Окуляри - типовий аксесуар шоферів початку XX століття 

Крім того, варто згадати, що 15 автоводіїв були підданими іноземних держав і, як правило, приїжджали з-за кордону разом із власниками автомобілів.

Темношкірий француз Б.Жиль за кермом

Так із Франції у квітні 1911 року до Одеси разом з власником автомобіля Chenard-Walcer Лео Тюллії приїхав темношкірий водій Б.Жиль:

Темношкірий шофер із Франції Б.Жиль. Одеса. Квітень 1911 року 

Це далеко не всі раритетні фото, які зберігаються в цій цінній справі у сховищах Державного архіву Одеської області.

Фотокартка шофера А.Менга в шкіряній куртці, теплій шапці та з захисними окулярами

Але навіть цього достатньо, щоб відчути дух старої Одеси і закривши очі, почути не гамір сигналів і сирен сучасних авто, а дзвінкий клаксон їхніх автомобільних предків.

Дивіться також:

Інші матеріали за темою "Одеса"

"Славута" відійшла в історію. ФОТО

1989: реклама "Таврії" для західного ринку. ВІДЕО

Харків і харків'яни кінця XIX сторіччя. ФОТО

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.