Спецпроект

Патріарх УГКЦ: "Пам'ять про Голодомор не має на меті з кимось поквитатися"

"Для того, щоб чітко відповісти на запитання, проти кого був направлений Голодомор - класу чи нації - потрібні дослідження. Але на основі нинішніх даних, це справді була найдешевша зброя масового знищення. Скерована насамперед проти українців".

Предстоятель Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук)

Кажуть, що час лікує. Але є трагедії, здатні вплинути на долю цілої нації, назавжди змінити спосіб мислення та життєвий уклад людей. З запитаннями, які стосуються переосмислення Голодомору теперішнім поколінням, про те, як запобігти повтореню подібної трагедії у майбутньому, ми звернулись до Глави УГКЦ Блаженійшого Святослава ШЕВЧУКА.

- З часу Голодомору пройшло вже 80 років. Чи можна сказати, що за цей час "рани затягнулися" і "рубці вже не болять"?

- Дуже багато років відомість про той факт українського геноциду замовчувалася. Очевидно, що коли замовчується така величезна людська трагедія, то таке замовчування ніколи не сприяє загоєнню ран.

А з іншого боку, я думаю, що ті рани є настільки глибокі, що будуть загоюватися протягом довгих років. Тут я хочу згадати слова блаженного Папи Івана Павла ІІ:

"Подія українського Голодомору заторкнула самі фундаменти людства. Таким чином вийшла поза межі трагедії тільки одного народу. Таким чином доторкнула своїми масштабами і своїм цинізмом найглибші фібри людської природи у всесвітньому вимірі".

Тому, я думаю, що до такого остаточного загоєння ран Голодомору ми будемо іти ще довгі роки.

- Маємо безліч прикладів, коли навіть державні чиновники ставлять під сумнів факт геноциду українців. Критики ідеї визнання Голодомору 1932–1933 рр. геноцидом українського народу часто апелюють, що в такий спосіб націоналісти намагаються посварити "братні народи". Тоді, як насправді, ця трагедія, на їхню думку - це господарська помилка чи рецидив форсованої колективізації та індустріалізації. Власне, якою є позиція УГКЦ з цього приводу?

- Думаю, що тут немає випадковості. І це ми можемо побачити з тих досліджень, які сьогодні проводяться. Кожного року, коли ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору, ми щось нового довідуємось. Один з беззаперечних доказів штучності того голоду є існування так званих "чорних дощок".

Чесно кажучи, я коли перший раз почув про існування цих "чорних дощок", то подумав, що це якісь таємні списки чи накази, які отримували каральні радянські органи. Але це не були таємні списки! Ці "чорні дошки" друкувалися в пресі. Доводилися до загального відома як факт застрашення. Я був вражений таким фактом!

"Чорні дошки". Що це таке і скільки населених пунктів втрапили на "дошки"

Немає сьогодні жодного сумніву, що цей голод був штучно викликаний. Навіть коли подивитися на рясний урожай, який вродила українська земля в той рік, коли українці вмирали з голоду. Значить, хтось в українців забрав ці плоди землі, які Господь Бог дав.

Сьогодні, справді, не всі приймають цю думку та інші факти за беззаперечні докази того, що цей голод був штучно спровокованим геноцидом. Подібно, як це було і у випадку Голокосту євреїв. До сьогодні існують певні особи, які заперечують факт Голокосту, хоча вони вважаються злочинцями.

Я думаю, що ми до цього справді мусимо дозріти, щоб такого типу ідеологічні кліше більше не турбували уми українців. Щоб кожен, хто заперечує факт геноциду в Україні вважався, як у нашій державі, так й у цілому світі, співучасником або особою, яка виправдовує цей злочин. Злочин, який не має виправдання!

- На сьогоднішній день в науковому середовищі сам факт злочину викликає все менше дискусій. Також фахівці погоджуються і з визначенням його виконавців, коли вказують на комуністичний режим. Втім, думки розходяться щодо того, хто саме був суб’єктом злодіяння. Селянство як клас, чи все таки українці як нація?

- Коли мова йде саме про Голодомор 1932-33 років, то від голоду вмирали всі. Незалежно від того чи хтось бідний селянин, чи розкуркулений селянин. Кожен, хто знаходився на тій території, з якої не випускали, вмирав з голоду.

Голодомор був геноцидом. Так вважав автор терміну "геноцид"

Для того, щоб це чітко і ясно можна було представити і відповісти на ці запитання, потрібні дослідження. Але на основі тих даних, які ми сьогодні маємо, це справді була найдешевша зброя масового знищення, яка не перебирала вік, стать, клас. Але була скерована насамперед проти українців, які переважали серед населення на цих теренах.

- Що робити у випадку, коли цілі народи зазнають страждань? Євреї під час Голокосту масово гинули у газових камерах нацистських концтаборів, українці вмирали у страшних муках від голоду. Чому на долю одних народів випадає нести такий важкий хрест, а інші мають значно легшу ношу?

- Це досить складне і глибоке питання. Голодомор 1932-33 років – це не був перший і останній голод, який пережила Україна і український народ. Але він відрізняється від інших подібних сумних випадків в Україні і цілому світі, саме своєю цинічною спланованістю.

Саме факт, що цей Голодомор був штучно створений, ставить його поруч з іншими прикладами масового вбивства людей.

Чому так сталося? Сьогодні ми можемо назвати багато різних причин. І однією з причин є існування людиноненависницьких режимів та ідеологій у ХХ столітті.

Людство вже сьогодні однозначно засудило злочини нацистського режиму. Таким чином жертви Голокосту до певної міри є пошановані самим фактом визнання злочину їхніх вбивць. Натомість, коли ми говоримо про геноцид українців під час Великого Голоду 1932–33 років, такого ще не відбулося. Навіть не все українське суспільство сьогодні однозначно сприймає ці події.

Донецькі шахтарі спалили прапори СРСР і Третього рейху. ВІДЕО

І до того часу, поки не буде однозначного засудження світовою громадськістю злочинів комуністичного режиму, доти жертви Голодомру не будуть гідно пошановані.

Але я думаю, що такий осуд чи пам’ять про ті події, яку ми повинні зберігати і вивчати, не має на меті з кимось поквитатися - як дехто, можливо, собі уявляє. Думаю, що пам’ять про Голодомор може стати одним із таких чинників, які не допустять повторення подібних злочинів в майбутньому.

- Чи можемо говорити про певну особливість українців у світлі трагедії? Чому саме наші батьки, діди і прадіди мали пройти крізь випробування геноцидом?

- Ми не можемо до кінця відповісти на запитання: "Чому? Чому одні події спіткали одні народи, а інші були збережені від цього?". Ці запитання ми повинні ставити Божому провидінню. Чому Господь Бог допустив? А, відтак, яку місію мають інші народи в історії спасіння, яку чинить Господь Бог?

Це саме запитували євреї. Ми знаємо, що був цілий процес, на якому позивалися ізраїльтяни до Бога Ізраїля. Вони запитували: "Чому Бог мовчав, коли це сталося?".

Очевидно, що ми, християни, реагуємо по-іншому на подібні речі. Ставимо запитання до нашого Бога, який є Спаситель і ніколи не є джерелом зла.

Питання вивчення цих подій є дуже важливим. Сьогодні вже є різні спроби - зокрема, у Європі - дослідити причину виникнення геноцидів як таких. Відповісти на запитання: коли вони почалися та які ідеологічні, економічні, політичні причини могли призвести до того, що один народ знищує інший? Думаю, що ці дослідження ще повинні бути довершені.

Канадський історик про політичне використання Голодомору

Сьогодні ми, зокрема зі сторони УГКЦ, дали вже однозначну оцінку тим подіям, які відбулися. Богу дякувати, що вже стали традиційними дні поминання жертв Голодомору.

Богу дякувати, що ми вже маємо Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні, де нащадки тих родин, які потерпіли від Голодомору можуть прийти і пом’янути своїх загиблих предків. Але я думаю, що ми сьогодні повинні зробити крок далі.

Сьогодні вже є замало тільки поминати усопших і стверджувати факт, що Голодомор відбувся. Наступний крок ми повинні зробити у напрямку вивчення цієї трагедії. Збирати нові факти про неї.

Цього року у квітні члени Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій відвідали Канаду і Сполучені Штати Америки. Ми були учасниками такої цікавої події, коли парламент Канади визнав геройські чесноти слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, який протидіяв Голокосту - ризиком власного життя, а відтак і ризиком для усієї Церковної спільноти, яку він представляв.

У контексті цієї події ми відвідали музей Голокосту у Вашингтоні. Це фактично є музей людського болю. Там зібрані колосальні матеріали, які можна побачити, почути, навіть торкнути своєю рукою.

Як вивчають Голодомор у чеських школах. ФОТО

Ми побачили, що цей музей – це не лише приміщення для експонатів, це є надзвичайно потужний науково-дослідницький центр, який діє на громадських засадах.

І ми всі разом дійшли до висновку, що українці потребують подібного не тільки музею, але й науково-дослідницького центру для вивчення українського Голодомору-Геноциду. Тому наша спільнота прийняла окрему декларацію, де ми висловились за те, щоб збирати пам’ять і досліджувати факт Голодомору і разом з тим Голокосту, який відбувся на теренах України.

- Очевидно, що Церква має свої напрацювання у дослідженні Голодомору 1932-1933 років. Чи могли б Ви поділитись з читачами нашого часопису про те, що саме зроблено у цьому напрямку?

- Можливо, українській публіці не є ще до кінця відома унікальна книга, яка цього року була презентована в Канаді - "Святий Престол і Голодомор" ("The Holy See and the Holodomor").

В ній уперше публікуються документи з Ватиканського таємного архіву, які стосуються Великого Голоду в Україні 1932–33 років. Це унікальні документи, які тільки недавно побачили світ. У них говориться про те, яким чином Апостольська Столиця довідувалась про ці страшні події, як Папа Пій ХІ був зворушений до сліз, коли почув про мільйонні жертви, коли зрозумів несправедливу міжнародну політику щодо тих людей.

Західні держави на той час купували в СРСР пшеницю, яку радянська влада відібрала в українських селян і тим самим прирекла їх на голодну смерть. У цих документах також говориться про те, як Святіший Отець зініціював грошову збірку для того, щоб помогти голодуючим. Втім, на офіційному рівні Радянське посольство відмовилося прийняти цю збірку, заперечуючи факт голоду в Україні.

Голод в СРСР. Уривок із книги Тимоті Снайдера "Криваві землі"

Також тут є дуже цікаві свідчення про реакцію УГКЦ в Галичині на ці події. Зокрема, проілюстрована інформація з тижневика "Мета". Український Католицький Єпископат прийняв окреме звернення до всіх людей доброї волі. І першою фразою цього звернення є:

"Україна в передсмертних судоргах! …перед цілим світом знову протестуємо проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних, та гонителів оскаржуємо перед судом Всевишнього.

Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе про пімсту до неба, а голос голодних женців дійшов до ушей Господа Саваота".

Це дуже глибокі та зворушливі слова. Це звернення підписав Андрей Шептицький і всі наші єпископи Галичини. Тому, я думаю, що ця публікація послужить для того, щоб можна було краще і ширше дослідити всі ті події, які ми називаємо Великим Голодомором.

Книга "Святий Престол і Голодомор" видана англійською мовою, тому для широкого українського читача не є доступна. Але я сподіваюся, що ми її перекладемо на українську мову і таким чином внесемо ще один крок у дослідженні історії Голодомору. Зараз шукаємо тих, хто б допоміг нам це зробити.

- Блаженійший, який Ви можете запропонувати рецепт для людей в Україні, щоби вони краще змогли між собою порозумітися і, зрештою, знайшли консенсус у ставленні до Голодомору 1932-33 років?

- Ми повинні краще пізнати дійсність. Ми сьогодні часто є поділені не так окремішньою історією, як різними ідеологіями, які ще продовжують жити в умах багатьох людей. І ці ідеології часто штучно реанімуються.

Я би просто запросив усіх прийти в день пам’яті Голодомору до меморіалу у Києві. І там просто побути. І я думаю, що спільне переживання того, що там відбуватиметься, розвінчає всякі міфи.

Щороку, коли я буваю в Меморіалі пам’яті жертв Голодоморів в Україні, я щось нового для себе довідуюсь - попри те, що можна дізнатися з нового дослідження чи книжки.

"Історія Голоду". Сімейні перекази читачів УП про 1932-33 рр.

Ось минулого року я пригадую такий епізод: була організована хода дітей зі свічками на знак того, що від голоду, в першу чергу, гинули саме наймолодші. Втім, разом з дітьми в ході йшов дорослий чоловік. Один з журналістів у нього спитав: "Чому ви берете участь у цьому дні пам’яті?".

А він відповідає: "Велика частина моєї родини загинула у Голодоморі, але я сьогодні навіть не знаю де є їхня могила. І коли не було цього меморіалу, ми навіть не мали місця, де можна було тих людей пом’янути і за них помолитися".

Я був вражений! І ця людина говорила щось, що справді є родовою пам’яттю цієї сім’ї. І нарешті, коли є місце, де можна вшанувати тих невинно убієнних, ця людина має можливість піти і поставити за них свічку.

А скільки ще таких безіменних братських могил всіялися українською землею?

Розмовляв Мирослав ОТКОВИЧ, для ІП

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.