In Memoriam. Дмитро Федорів, господар хати з Олегівської, 10

Цей будиночок на схилі гори Щекавиці, схожу на сільську, знають сотні людей. Його називали "хатою правди". У 1988-му тут проходили засідання УКК та УГС, зустрічі колишніх політв’язнів.

Цю хату на схилі гори Щекавиці, схожу на сільську, знають сотні людей. Її називали "хатою правди".

Господар, Федорів Дмитро Іванович (народився 7 листопада 1930 року в м. Жидачів Львівської обл.), у кінці 1960-х – на початку 1970-х років працював хореографом переслідуваного владою народного фольклорно-хорового колективу "Гомін", а потім надовго став безробітним, у 1987 р. відважно надав свій приватний дім Українському культурологічному клубу, незважаючи на неофіційні попередження КГБ, для проведення громадських вечорів.

У 1988-му тут проходили засідання Київської філії Української Гельсінської Спілки, наради Всеукраїнської координаційної ради УГС, зібрання та зустрічі колишніх політв’язнів.

Дмитро Федорів та його легендарна хата

Через те Дмитро Федорів зазнавав постійного тиску з боку міліції, КГБ, Подільського райкому КПУ.

У його будинку тимчасово мешкали керівні діячі та активісти УГС, зокрема В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Анатолій Лупиніс, Олександр Орос та багато інших.

Попри кагебістські провокації та залякування, візити міліційних та партійних чиновників, тут проходили резонансні публічні вечори УКК.

17 січня 1988 р в його помешканні відбувся організований Українським культурологічним клубом перший громадський вечір пам’яті ще забороненого Василя Стуса з доповіддю Михайлини Коцюбинської, виступами Євгена Сверстюка, Зіновія Красівського, Василя Ґурдзана, Степана Сапеляка, Вячеслава Чорновола, Олеся Сергієнка, Михайла Гориня.

Після здобуття Україною державної самостійності домівка славного патріота Дмитра Федоріва на Олегівській, 10 і надалі була, до останніх днів його життя, місцем зібрань борців за національну незалежність.

Дмитро Іванович (у першому ряду справа) з друзями з УКК і УГС

Помер Дмитро Федорів уранці 9 квітня 2012 року, на 82-му році життя. Прощання з небіжчиком відбудеться у середу, 11 квітня, о 14-й годині на його рідному подвір’ї на вул. Олегівській, 10, поблизу станції метро "Контрактова площа", навпроти Житнього ринку. Похований він буде на Лісовому цвинтарі.

Вічна пам’ять мужньому борцеві за Україну!

Олесь Шевченко, Євген Сверстюк, Василь Овсієнко, Петро Борсук, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Євген Обертас, Микола Горбаль, Олександр Ткачук, Тарас Компаниченко

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.